Книги замість соцмереж. Як випускниця ліцею з Миргорода склала НМТ на максимальні 800 балів

Цьогорічна випускниця Миргородського ліцею ім. Т. Г. Шевченка Полтавської області Дар’я Нечепаєва — одна з трьох в Україні, яка за всі чотири предмети Національного мультидисциплінарного тесту отримала найвищі бали.

 

У сумі — максимальні 800. Досі ніхто з миргородських випускників не мав такого високого результату НМТ. Це найкращий результат в історії тестування Полтавської, Харківської і Сумської областей.

«Я сподівалася, що отримаю хороші результати, мріяла про це, але щоб аж так усе гарно вийшло... Це було приємною несподіванкою і якоюсь мірою везінням», — стримано усміхається дівчина. 

 

Загалом Дар’я занадто серйозна на свій вік. Вона мріє займатися наукою і, звісно ж, сподівається, що коли-небудь зробить якесь цікаве відкриття.

 

Своє життя хоче пов’язати з біотехнологією або біохімією, які поєднують у собі різні науки: фізику, хімію, біологію, інформатику, математику.

 

«З одного боку, це складно, а з іншого — мені цікаво вивчати світ з різних боків у такій інтегрованій формі», — пояснює. 

 

У неї ще є трохи часу на те, щоб обрати з цих двох спеціальностей. Так само, як і виш: між Київською політехнікою та Київським національним університетом ім. Т. Г. Шевченка.

 

— Ректори навчальних закладів іще не телефонували, не запрошували особисто здобувати вищу освіту саме в них? — насамперед питаю дівчину. 

 

— Особисто ректори не телефонували, але зі мною зв’язувався якийсь викладач із Харкова. Однак навчатися до Харкова я не поїду з огляду на постійні обстріли міста. 

 

n Все-таки Київ? Не закордон? 

 

— В іншій державі я себе не бачу... Хочу стати однією з тих, хто піднімає науковий престиж нашої України у світі. Це дуже важливо — розвивати інтелектуальний потенціал країни.

n А чи складно було дати правильні відповіді на всі запитання тестових завдань? 

 

— Складність, як на мене, полягала лише в тому, що протягом чотирьох годин треба було «перемикати» мізки на чотири різнопланові предмети. Але щоб тести були дуже складними, я не сказала б. Усе виявилося набагато простішим, аніж я собі уявляла. Може, тому, що всі 11 років я сумлінно навчалася й серйозно готувалась до іспитів. Перші пробні тести почала проходити ще у 10-му класі.

Дар’я, як і всі, складала три обов’язкові предмети: українську мову, історію України та математику. Четвертим обрала біологію.

 

Але знаєте, за що хвилювалась найбільше? Щоб не сталося збою в спеціальній комп’ютерній програмі, на якій проходила тестування, і щоб усі відповіді були зараховані. До речі, ніхто з випускників не мав доступу до інтернету, тому кудись підглянути, щось запитати в гугла було неможливо.

 

«Загалом більшість запитань з предметів були звичайними тестами: з чотирьох наведених відповідей пропонувалось обрати одну правильну, або три із семи, також були завдання на встановлення відповідності, — ділиться враженнями від іспитів Дар’я. — Деякі питання були, щоправда, дещо складнішими, над якими довелося думати. Та більшість — доволі традиційні для НМТ». 

 

Зізнається, що менше всього хвилювалася за математику, адже навчалася в класі з поглибленим вивченням цього предмета. А ось біологія додавала переживань, оскільки перші сесії цього року були доволі складними. До іспиту з цього предмета дівчина готувалась особливо ретельно, адже це її майбутній профіль. 

 

Та й з української мови пробні тести були складними. Хоча до подолання складнощів дівчина тут також була готова. Недарма ж тричі перемагала на шкільних всеукраїнських олімпіадах з української мови. 

 

От що було для Даринки найскладнішим, так це тестування з історії України, де вимагалась особлива уважність, щоб не завалитись на якихось деталях і тонких моментах. До того ж, треба багато інформації тримати в голові. 

 

«Дарма хвилювалась! — каже Даруся. — Все пройшло без «сюрпризів». Сюрпризом виявились мої 200 балів з кожного предмета. Якщо чесно, очкувала на 190+». 

 

Хоча, судячи з відповіді Дар’ї про методику її підготовки до НМТ, в її успіху немає нічого дивного. Адже вона проходила багато тестів ЗНО саме у форматі НМТ, в тому числі авторських, брала участь у вебінарах, дивилася відео на ютуб-каналах. 

 

«Це дуже корисно — розуміти формат іспиту, оцінити свої знання, знайти слабкі місця, які ще потрібно допрацювати. Треба пройти тисячі тестів, багато працювати, щоб набити руку. Так просто «наклацати» на 200 балів неможливо», — наголошує випускниця.

До речі, з репетиторами Дар’я Нечепаєва не займалась і значну частину часу навчалась дистанційно через ковід та повномасштабне вторгнення. Отож якщо є прагнення до опанування знань, то цьому ніщо не стане на заваді.

 

Загалом, за словами дівчини, понад 90 відсотків її успіху — це якраз копітка самостійна робота. Решта — підтримка батьків та вчителів. І якась — зовсім незначна — частка везіння.

 

Тож усім, хто хоче отримати високі бали, Даруся радить починати готуватись до іспитів якомога раніше, не відкладати все на останній день. А ще налаштувати себе позитивно і не хвилюватися. 

У читачів може скластися враження, що Дар’я — типова «ботанка», яка удень і вночі сидить над книжками. Насправді вона дуже різнобічна дівчинка, просто отримує задоволення від пізнання світу через освіту. Між іншим, один із секретів її успіху в навчанні в тому, що вона практично не сидить у телефоні й у комп’ютері.

 

«Я завжди планую кожен день і намагаюся не займатися сторонніми справами, які не приносять користі. А якщо і проводжу час у соцмережах, то дивлюся освітні канали, які збагачують знаннями», — так вона це пояснює.

 

Готуючись до іспитів, Даринка знаходила час на відпочинок, щоб поновити сили, бо з власного досвіду знає: якщо мозок дуже втомлюється, то він не засвоює інформацію. 

 

Дивно, але дівчина і не «лірик», і не «фізик». Хоча її батьки мають стосунок до точних сфер дільності: тато — колишній викладач технічних наук (зараз на пенсії), а мама — економістка. 

 

«Мене всі предмети по-справжньому надихають, і мені цікаво навчатись, — говорить Дар’я. — Так було ще з першого класу. Всі науки для мене однаково важливі. Точні та природничі — це інструмент до пізнання навколишнього світу. Історія допомагає зрозуміти минуле. Мова — душа народу... Усі ці предмети мають багато взаємозв’язків, тому мені нескладно було їх учити. А ще я ніколи не обмежуюсь штудіюванням тем, викладених у підручниках. Щоб мати максимально повне уявлення про те чи інше явище, опрацьовую багато різних джерел». 

 

Стимулом до розкриття інтелектуального потенціалу дівчини став її перший серйозний успіх у п’ятому класі. Тоді вона брала участь у Міжнародному конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика й посіла друге місце на обласному етапі. Для неї це було неочікувано.

 

І стало стимулом до розкриття талантів у різних науках. До речі, родина Нечепаєвих ще у 2014 році залишила Донецьк, як тільки туди зайшов «русскій мір».

 

Тож до першого класу Даринка пішла вже в Миргороді. До того її оточення було переважно російськомовним, хоча українська не була для неї зовсім незнайомою. Нині це її рідна мова й улюблений предмет. 

 

Загалом у Дар’ї було багато перемог на обласних та всеукраїнських шкільних олімпіадах з різних предметів: української мови, географії, математики, хімії, біології, історії та інших.

 

А минулого року вона представляла Україну на Міжнародній олімпіаді з географії, що проходила у Дубліні (Ірландія). Завдання вимагали практичних навичок і креативного мислення, досконалого знання англійської мови. Але і з дослідженням міського простору, і з мультимедійним тестом Даринка успішно впоралась, здобувши бронзову медаль. 

 

Найкращий відпочинок для дівчини — прогулянки містом-курортом, яке вона вважає найчарівнішим на планеті, а також читання, малювання, танці й заняття літературною творчістю. Все це надихає її.

 

 

Щодо літературної творчості, то почалося все з оповідання на екологічну тематику, яке вона написала ще в середній школі. Усім сподобалось, і дівчинка продовжила писати.

 

Нині в її літературному доробку — чимало дитячої прози, оповідань про захист природи, фентезі, віршів. Минулого року Дар’я посіла друге місце в обласному конкурсі літературної казки. 

 

Останнім часом багато пише про війну. Одне з її оповідань — про янгола, який своїми крилами захищає дітей від ракет та шахедів. А один з останніх віршів присвячений майбутньому України, в якій немає окупантів.

«2025 рік — рекордний для Полтавської області за кількістю 200-бальних оцінок, — зазначив директор Харківського регіонального центру оцінювання якості освіти Олександр Сидоренко на брифінгу, присвяченому підсумкам проведення НМТ, що відбувся на днях у медіацентрі Полтавської ОВА.

 

— 62 випускники закладів освіти отримали максимальну оцінку з різних предметів. По три 200-бальних здобули два випускники полтавських ліцеїв — з №32 «Європейський» та №1 імені Івана Котляревського. Ще по дві найвищі оцінки мають випускники ліцеїв №17 «Інтелект» та №13 «Успіх», школи №28, а також Гадяцького ліцею №3 імені Івана Виговського. 

 

Найкращий результат в історії тестування Полтавської, Харківської і Сумської областей показала учениця Миргородського ліцею імені Тараса Шевченка Дар’я Нечепаєва. Вона отримала по 200 балів одразу з чотирьох предметів.

 

Загалом це хороший індикатор успішної підготовки випускників до іспитів. Бо 194—197 балів означає, що учень неправильно відповів усього на одне запитання. Це можна списати на випадковість, а загалом вказує на системність знань.

Бали вище 175 — це також високий результат, і він є конкурентоспроможним при формуванні конкурсного балу практично в усіх університетах України. Та навіть 150 балів — нормальний результат НМТ. 

І я замислююсь: а що буде далі з цими унікальними дітьми, які показали гідний рівень знань під час тестування?

 

Очікувано, вони поїдуть навчатися до Києва. Так, Київ, — це також Україна. А чому ніхто не намагається затримати їх у полтавських університетах? Адже ці діти виросли на Полтавщині, тут учились, виховувались.

 

І ті знання, які вони показали, говорять про якість навчального процесу у школах. І вони могли б отримувати таку ж якісну вищу освіту в Полтаві. Але чомусь упевнений, що жоден ректор із семи полтавських вишів не звернувся до тих, хто отримав 200 балів бодай з одного предмета, і не запросив їх до себе на навчання. Чому ж ми так легко розкидаємось талантами?

 

Переконаний, що навіть спосіб запрошення багато чого значить. Ректор мав би не просто зателефонувати абітурієнту, а особисто поїхати до його батьків, провести з ними серйозну розмову. Головне — гарантувати їхній талановитій дитині певні преференції: окрему кімнату в гуртожитку, підвищену стипендію.

 

Тобто, забезпечити їй індивідуальну траєкторію успіху! Якби всі освітяни і чиновники на Полтавщині напружилися, попрацювали в цьому напрямі й ці талановиті діти залишилися в наших університетах, оце був би замкнутий цикл нашої роботи. 

 

Скажімо, якби я був мером Полтави, то знайшов би можливість купити для Дар’ї квартиру. Сказав би: «Учись, де хочеш, але Полтава — це твоя земля, яка тебе виростила, твій оберіг. Якщо буде змога, ти сюди завжди можеш приїхати, щоб жити тут і працювати». 

 

По-іншому ми цих дітей не утримаємо. Якщо хочемо мати їх на орбіті нашого життя і розвитку, до них треба ставитися відповідним чином. Бо саме вони — майбутнє науки, економіки України. Вони — майбутнє нашого суспільства».