Кадрове перезавантаження: кого і навіщо Зеленський призначив послами

Підтримка міжнародної спільноти: українська дипломатія змогла залучити значну підтримку з боку західних країн у боротьбі з агресією росії. Зокрема, було укладено численні угоди про військову допомогу, фінансову підтримку та санкції проти росії.

 

Підтримка територіальної цілісності: українська дипломатія активно працювала над питанням визнання територіальної цілісності України, зокрема в контексті Криму та Донбасу. Багато країн підтвердили свою підтримку суверенітету України на міжнародних форумах.

 

Євроатлантична інтеграція: Україна продовжила курс на інтеграцію в НАТО та ЄС. Проведено низку важливих переговорів, які наблизили Україну до отримання статусу кандидата на членство в ЄС.

 

Гуманітарна допомога: українська дипломатія також зосередилася на залученні гуманітарної допомоги для постраждалих від війни. Це включало не лише фінансову підтримку, а й медичну допомогу, гуманітарні вантажі та інші ресурси.

Складність роботи професійного дипломатичного корпусу впирається у вже згадану зміну моделі управління, де дипломатія перетворена, по суті, з професіоналів на офіціантів влади, доволі публічно принижених.

 

У Банкової емоційний стан Зеленського був головним приводним ременем, і через те емоційні гойдалки ставили дипломатів у доволі істеричні обставини, коли треба все і негайно, і не на сьогодні, а на вчора.

 

А ще смішніше і принизливіше для держави розгорталися ситуаціі, коли Зеленський включав «внутрішнього професіонала», тоді були скандали рівня Вільнюського саміту НАТО чи славнозвісного Овального кабінету в лютому поточного року.

 

Дуже показовий випадок стався у період перебування в Україні сцецпредставника президента США Кіта Келлога.

 

Зеленський, розуміючи, що агреман на нового посла не розглянеться в США раніше середини осені, зробив жест. Ось як це описує Віктор Шлінчак, засновник Інституту світової політики: «Історія з призначенням Ольги Стефанішиної уповноваженою президента з питань співробітництва зі США — нова віха в історії дипломатичних призначень. Адже відкриває нові можливості перед кандидатами, яких визначить ОП, щоб поїхати в країну потенційного подальшого перебування на посаді посла одразу, як таке рішення ухвалюється. Не треба чекати агреманів від країни перебування, не треба складати іспити в Дипакадемії, не треба проводити різноманітні спецперевірки та процедури, які затягують призначення. Можна розв’язати питання одним махом. Зараз, коли кандидати чекають призначення на посади послів по 7-8 місяців, це, звичайно, вихід. Хай хоч і такий оригінальний, м’яко кажучи. Але тут треба сказати, об’єктивності заради, що і в нинішніх Штатах сильно застопорилось ухвалення рішень про послів — кажуть, уже до осені. Хоч там є чітка процедура їх затвердження. Списують на велике завантаження Білого дому. Ну хоч у чомусь ми реально схожі». 

 

Схожі хіба тим, що посли в США тепер також залежні від емоційних станів свого президента, і їм, як і українським колегам, доводиться працювати «саперами на мінному полі».

 

Події останнього року показали, що Оксана Маркарова виявилася на найнебезпечнішому мінному полі, між критичних випадів від представників обох партій у США і перед емоційним вогнем Банкової, котра сама ламала гори дров і поспішала списати власні помилки, в тому числі й на дипломатів. Чого тільки варта поїздка Зеленського на оборонний завод у штаті Пенсильванія.

 

Тоді Суспільне повідомляло про те, що Зеленський «благословив» співпрацю між Запоріжжям і Пенсильванією, а потім вибухнув скандал зі звинуваченням у втручанні у виборчу кампанію в США.

 

Тільки це були квіточки в порівнянні з наступним скандалом в Овальному кабінеті. Схоже, що після нього Трамп уже ніколи не сприйме Зеленського як серйозного партнера, але дипломатія трохи залікувала спільними зусиллями обох сторін цю травму.

 

Ще була дивна історія з місією посла Андрія Мельника, котрий після Німеччини опинився в одній із найскладніших для дипломата країн, у Бразилії, в котрій не лише «багато мавпочок», а й зав’язаний на Китай дивакуватий президент Лула да Сільва.

 

Врешті після надскладної місії Андрій Мельник зайняв місце посла Кислиці при ООН, а інтелектуал Кислиця опинився в кріслі заступника міністра.

Можна ще пригадати історію призначення посла в Болгарію. Олеся Ілащук оскандалилася самим своїм призначенням, з дивним недипломатичним фахом «гештальт-сексолога».

 

Призначення Ілащук стало черговим прикладом політичної роздачі посад у дипломатичному корпусі за Зеленського. Попри відсутність будь-якого професійного досвіду в МЗС чи державному управлінні, Ілащук була призначена послом до стратегічно важливої країни — Болгарії, де тривала складна дискусія щодо постачання зброї Україні.

 

Найгучніший скандал стався в листопаді 2024 року, коли Ілащук вручила почесну грамоту Верховної Ради України Деляну Пеєвському — болгарському депутату, який перебуває під санкціями США згідно з «Актом Магнітського».

 

Пеєвського звинувачують у корупції та деструктивному впливі на болгарську політику, зокрема підриві демократичних інституцій. Факт нагородження фігуранта санкцій США українською відзнакою спричинив дипломатичний скандал, який широко висвітлювали зарубіжні видання — від Politico до Radio Free Europe.

 

Речник Верховної Ради відхрестився від цього вручення, стверджуючи, що парламент не санкціонував жодного нагородження Пеєвського.

 

Попри вимоги публічного розслідування та заклики до відкликання посла, жодної реакції з боку офісу президента не було. Міністерство закордонних справ заявило, що вивчає обставини, але жодного службового розслідування не було проведено.

 

Ілащук продовжує обіймати посаду, що стало ще одним свідченням того, що принцип професійності у зовнішній політиці було остаточно підмінено лояльністю та особистими зв’язками.

Конференція послів з подальшим підписанням указів про призначення 16 нових послів засвідчили все ж певну перемогу і відновлення потенціалу кадрової дипломатіі.

 

Це, мабуть, варто віднести на баланс міністра Сибіги. Сюжет зі згадуваною пані Ілащук має деяку можливість повторитися, але, можливо, вже не так скандально, з призначеною послом до Оману Ольгою Селих, котра є вихідцем з бізнесу. Жінка-посол у консервативну арабську країну — саме по собі це призначення має певний експериментальний вимір.

 

Дай, Боже, щоб її місія була вдалою, бо саме поняття «оманський кейс» із несподіваним візитом Зеленського ще й досі у багатьох викликає істеричний смішок.

 

Але в цілому ці нові призначення є перемогою кадрового дипкорпусу. Про це також свідчить указ про нагородження до щорічної конференції, і більшість нагороджених — це таки наймедійніші дипломати останніх років.

— Ченцова Всеволода Валерійовича — представника України при Європейському Союзі та Європейському Співтоваристві з атомної енергії.

— Кислицю Сергія Олеговича — першого заступника міністра закордонних справ України;

— Стефанішину Ольгу Віталіївну — спеціального уповноваженого президента України з питань розвитку співробітництва зі Сполученими Штатами Америки.

— Зварича Василя Богдановича — Надзвичайного і Повноважного Посла України в Чеській Республіці;

— Омельченка Вадима Володимировича — Надзвичайного і Повноважного Посла України у Французькій Республіці.

— Маркарову Оксану Сергіївну — Надзвичайного і Повноважного Посла України в Сполучених Штатах Америки».

 

Нагородження в цьому «дипломатичному» указі Ольги Стефанішиної виглядає як юридичний казус. Адже відзначена в цьому указі Оксана Маркарова вказана саме як посол у США, а сама Стефанішина — як спецуповноважена у справах розвитку відносин зі США.

 

Такого правового хаосу у формуванні зовнішньої політики ми не мали, напевне, з часів здобуття Незалежності. Певна імпульсивність проглядається і в останніх призначеннях, що сприймається як данина від кадрової дипломатії політичній вертикалі, адже охоплено важливі регіони від Східної/Західної Європи через Азію до Африки — сигнал про всеохопну дипломатичну оновлену стратегію.

 

Особливо цікаві призначення в країнах з потенціалом для роботи з діаспорами, інвестиціями та військово-гуманітарною допомогою. До того ж новацією стало нарізання КРІ (Кіпіай — вимір ефективності) для кожного призначенця.

 

Акцент на завданнях і оцінці — ознака переходу до результативної дипломатії, однак реалізація KPI вимагає прозорої системи моніторингу та оцінки результатів.

 

Втім усе, що діється, можна списати на хворобу зростання. Бо йдеться не лише про кадрові можливості, а й про розширення мережі диппредставництв.

 

Націленість на Африку як на потенційний ринок для української торгівлі також має свої раціональні мотиви, тільки перебити китайську присутність ми навряд чи зможемо в найближчі роки.

 

Тим більше що активна євроінтеграція призвела до несподіваної втрати ринків країн Європи для українських виробників. Такий парадокс дипломатії Зеленського.

 

Як би тут ще й не втратити самого шансу на членство в ЄС і НАТО, бо таке урядування вже поклало економіку, і на війну всього не спишеш.

 

Володимир ЦИБУЛЬКО