Як птахи учаться літати: лелеченята зіркової пари Грицика та Одарки стали на крило, бо батьки припинили їх годувати

«Ура! Нарешті! Лесик полетів!». Так радісно реагували учасники чату ютуб-каналу «Лелека Грицько» на перший політ найменшого з чотирьох дитинчат Грицика та Одарки, яким вони залишили гніздо в селі Леляки під Пирятином на Полтавщині. 

 

Лелеченя, яке завсідники чату назвали Лесиком, вилупилось передостаннім і сиділо в гнізді найдовше. Між ним і Міннехахою — первістком зіркової пари лелек, за якою науковці ведуть цілодобове відеоспостереження, — різниця у віці всього дві доби. Але наймолодший не поспішав дорослішати, тобто ставати на крило.

 

Лише з цікавістю спостерігав, як один за одним випурхують з гнізда його брати і сестри. 6 липня знялася у повітря найстарша Міннехаха. Її політ був найкоротшим — усього 18 секунд. Через три дні те ж саме вчинила Джесіка, яка вилупилася третьою. Накинувши коло біля гнізда, вона через 19 секунд повернулася додому.

 

11 липня з самого ранку випурхнув з гнізда Ірпінь. Він був відсутній аж 9 хвилин. Та все ж усіх перевершив Лесик, який сидів у батьківській оселі найдовше! Він як вилетів у неділю, 13 липня, об 11:11, так повернувся додому через 5,5 години! Звісно, любителі спостерігати за гніздовим лелечим життям онлайн забили тривогу. 

 

Через пару годин місцеві виявили його на околиці Леляків, у компанії інших лелек. Його впізнали по зеленому кільцю на лапі. Він стояв на даху будинку, поряд з яким цьогоріч стоїть пусткою лелече гніздо, і, здавалось, просто насолоджувався життям, вивчаючи місцевість. 

«Лесик усіх перемандрував», — жартома зауважив один з учасників чату, коли той нарешті повернувся додому.

 

— Тепер, коли з гнізда вилетіло останнє лелеченя, батьки почнуть вчити їх самостійно добувати здобич, — каже доцент кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидат біологічних наук, за сумісництвом провідний науковий співробітник Національного природного парку «Пирятинський» Анатолій Подобайло.

 

— І як тільки малеча зможе себе прогодувати, вона вже не повертатиметься у гніздо. До речі, вже з 21 червня, від дня літнього сонцестояння, вони не ночують з дітьми. Але весь цей час дорослі лелеки навідуються до них пізно ввечері, щоб погодувати. Таким чином вони стимулюють дорослих дітей триматися гнізда вночі, адже це все-таки найбезпечніше місце. Тож поки що ще тиждень-два Одарка з Грициком виконуватимуть свою основну батьківську функцію. 

 

— Навіть важко уявити, як багато їжі треба приносити батькам, щоб прогодувати таку «ораву». Лелеченята недоїдають?

 

— Звісно, принесеної їжі їм не вистачає. І це головний стимул до того, щоб почати літати. До того ж, через недоїдання у лелеченят маса тіла знижується, вони стають більш аеродинамічними. 

 

— До речі, близько місяця тому ви окільцювали пташенят. При цьому ви їх зважуєте. Що показали ваги? 

 

— Кожне пташеня на той момент важило близько трьох кілограмів.

— На яких харчах вони виросли? Чи була їхня їжа різноманітною? 

 

— Лелеки годують своїх малят тим, що зловлять. Тобто, що їм доступне у природі, те й приносять. Від личинок, комах, черв’яків до жаб, вужів, гадюк. Кілька днів поспіль на тому тижні приносили зайченят. Видно, десь на виводок натрапили... Було таке, що Одарка крізь підстилку дістала горобеня й моментально ковтнула... 

 

Зараз не видно, що дітлахам приносять батьки, бо перетравлена їжа навіть не встигає випадати з дзьоба, як її розтягують.

 

— До речі, що роблять горобці в гнізді лелек?

 

— Уже другий сезон кілька родин горобців гніздяться в ньому, як у стрісі. Хоча це дуже нерозсудливо з їхнього боку. 

— А як складаються стосунки у лелечої родини з іншими птахами? 

 

— Скажу про те, що не потрапило в кадр відеокамери. Я бачив шуліку, який літав над гніздом, і малі достатньо агресивно клацали на нього дзьобами. Лякали таким чином, демонстрували свою силу, і він не наважився нападати. А шуліка — це серйозний хижак. Якби лелеченята були меншими і якби батьків не було поруч, то міг би хапнути когось. 

 

Уперше за багато років у кадр потрапила вивільга. Прилітав якось сич серед дня... Вірогідно, це молоді птахи, які також учаться літати і їм було зручно сісти на чуже гніздо. Та, певно, й цікаво. Це не зовсім адекватно, але молодняку притаманні такі речі. 

 

Загалом до лелек краще не лізти, бо вони можуть клюнути. Молоді ще не такі верткі, не такі небезпечні. Але в будь-якому разі щодо дрібніших птахів вони достатньо агресивні. Те, що навесні Грицик розігнав своїх сусідів з найближчих гнізд, теж говорить про те, що він відстоює свої родинні інтереси перш за все. Менше конкурентів — більше їжі.

А як же склалася доля найменшого з дитинчат Одарки та Грицика, Катрусі?

 

Як ми вже писали, 23 травня Катруся мала б загинути від дзьоба свого батька.

 

Того дня, не підозрюючи, що за його родиною слідкують десятки тисяч любителів птахів з усього світу в режимі реального часу, Грицик, залишившись на «хазяйстві» один з п’ятьма нащадками, намагався вбити найменшу дитину, якій було всього два тижні, перед відеокамерою.

 

Коли ж після кількох спроб йому не вдалося скинути Катрусю з гнізда, він просто взяв дзьобом її за шию й відніс на сусідній город, засаджений кукурудзою. Про надзвичайну подію в гнізді завсідники чату терміново повідомили Анатолію Подобайлу.

 

Пан Анатолій — та людина, яка ініціювала й організувала спостереження за гніздовим життям лелек, що оселилися неподалік його хати в Леляках. До його перелічених вище регалій можна додати ще й почесне звання «хрещеного батька» Катрусі.

 

Адже Анатолій Віталійович буквально витягнув неугодну батькові малечу з пазурів смерті, налякавши Грицика своєю появою. Підібравши із землі, здавалось, неживе пташеня, Анатолій Подобайло видихнув від напруження: воно почало борсатися й попискувати. У дикій природі, говорить учений, тварини й птахи, якщо не можуть втекти від небезпеки, просто прикидаються мертвими. 

Вдома продезінфікував врятованому пташеняті незначні рани перекисом водню, нагодував, поклав його у великий картонний ящик, а ящик поставив у власну автівку й помчав у бік Києва. Те, що лелеки можуть викинути найслабше пташеня з гнізда, говорить учений, було очікувано.

 

Тож він заздалегідь підготувався до такого розвитку подій: намостив скошеної трави під стовпом з лелечим гніздом, домовився зі спонсорами стріму — родинним господарством «Леляківська сироварня» — про компенсацію коштів на заправку автомобіля, а також із працівниками реабілітаційного центру «Садиба Нюшанік» під Києвом, де виходжують птахів і повертають їх у природне середовище, що вони приймуть «зайве» лелеченя, якщо таке раптом з’явиться.

 

З того самого дня фахівці із «Садиби Нюшанік» дбають про Катрусю, як про рідну дитину. Вона точно не з’їла б стільки карасиків і добових курчат, якби перебувала під опікою рідних батьків. За кілька днів у Катрусі з’явився й названий брат Карпик зі схожою долею.

 

Аж до 8 липня вони ділили один вольєр на двох. Але настав день починати нове, доросле життя за його межами. Тепер вони житимуть зі зграєю дорослих лелек на території реабілітаційного центру. Як повідомила у Facebook його співвласниця Ірина Снопко, гніздечко Катрусі та Карпика розмістили біля сітки, щоб лелеченятам було спокійніше. Опинившись на просторі, Катруся з Карпиком почали розминати крила й зробили свій перший, трохи незграбний, політ. 

 

— З Катрусею Одарці та Грицику було б дійсно сутужніше? 

 

— Не думаю. Вигодували б. Там, де чотири, там і п’ять. Ну, але ж таке діло.... Це природа. В ній свої правила.

—Певно, у період, коли птахи стають на крило, їх багато гине?

 

— Так, це найнебезпечніший для них час. Оскільки багато лелечих гнізд звито на стовпах, то молоді пташенята найчастіше заплутуються у дротах. Падають, б’ються, калічаться... І тоді добросердні люди розганяють паніку: «Врятуйте лелеку!». А щоб порятувати таку велику кількість, звичайно, ніякого ні людського, ні матеріального ресурсу не вистачить. Ну і, в принципі, рятувати їх не варто. Треба бути холоднокровним і розуміти, що слабші у природі мають загинути.

— Наші лелеченята з’явились на світ одними з перших у Національному парку «Пирятинський», відповідно, одними з перших полетіли, — коментує нинішній момент Анатолій Подобайло. — Втім, сказати достеменно, що потомство інших пар ще не вилітало, не можемо, оскільки ведемо спостереження лише за одним гніздом. До речі, Катрусі вдалося вижити завдяки встановленій відеокамері біля гнізда. 

 

— І закільцювали лелеченят ви вчасно. Інакше як би знайшли сьогодні Лесика до його повернення? 

 

— З кільцюванням треба вгадати. На той момент вони мають бути достатньо великими, щоб їхні ноги виросли і щоб можна було затиснути на них кільце із запасом. Водночас — достатньо малими, щоб не почали пручатись та битись і не вискочили з гнізда. Це було б дуже небезпечно, перш за все для них самих, тому що, не вміючи літати, вони порозбивались би, впавши на землю. 

Загалом ми кільцюємо лелеченят наприкінці червня. 

 

—Наскільки я знаю, за три роки ще жодне окільцьоване леляківське лелеченя не потрапило в поле зору орнітологів, тож прослідкувати їхній шлях іще не вдалося. 

 

— Років через п’ять якщо хтось із них потрапить у поле зору, то нам пощастить. Загалом відсоток фіксації закільцьованих птахів становить близько двох. Тобто, треба закільцювати сотню, щоб двох з роками побачити. 

Втім лелеки, закільцьовані нами вперше, взагалі могли й не повернутися в Україну з Африки. А навіщо їм летіти сюди, якщо вони ще не здатні до розмноження? Лише у 3-4 роки вони можуть дати потомство. 

— Одарка з Грицьком завжди були рекордсменами з виведення потомства у нацпарку «Пирятинський». Щосезону ставили на крило п’ятеро-четверо пташенят. Та й з другим «чоловіком» Грициком самка відклала п’ятеро яєць... А яку кількість дітей дають інші пари?

 

— Ось ми зараз завершили обліковувати потомство білих лелек у парку. Це робиться до того, як пташенята почнуть вилітати з гнізд. Загалом їх у нас 81. Сьогодні по четверо пташенят зафіксували у двох гніздах. А переважно троє-двоє. Загалом, думаю, вийдемо на цифру 2,2 пташеняти на пару дорослих. Це нормальна середня цифра. 

 

— Чи може бути, що батьки також викидали своїх слабших дітей з інших гнізд, щоб прогодувати решту? 

 

— Цього не можна виключати, але ж ми за ними не спостерігали. 

 

— А який найменший показник? 

 

— У Березовій Рудці цьогоріч з’явилося одне нове гніздо. В ньому одне пташеня, ще зовсім маленьке. І це зрозуміло: дорослі птахи, доки будували гніздо з нуля, запізнилися з кладкою яєць.

—Уже за місяць птахи почнуть готуватися до відльоту у вирій. Вони летять сім’ями?

 

— Ні, як тільки молоді птахи перестануть повертатися у батьківські гнізда, родина розпадеться. Молодняк прибивається до гурту своїх ровесників, з якими проводить час. Тим часом до Одарки й Грицика можуть підсісти чужі діти.

 

За пару днів перед відльотом, за нашими спостереженнями, все перемішається. Раніше відлетять молоді лелеки, а дорослі вирушать у далеку дорогу на два дні, а то й на тиждень пізніше. Але вже як окремі особини, а не як пара. Адже їхні статеві органи вже атрофувались і включаться аж у березні наступного року.