Саламандра плямиста: шлях додому та правда про «вогняну отруту»

Саламандра плямиста, або ж вогняна, поширена в західній частині України, та якимось чином (швидше за все, через людське втручання) одну особину занесло аж до Дніпра.

 

Там її тримали як домашнього улюбленця, що, з огляду на її потреби у відповідному середовищі, не обіцяло їй щасливого фіналу.

 

На щастя, про це дізналися у благодійному фонді «Домівка для тварин» і врятували амфібію. Подолавши шлях через усю країну, саламандра опинилася в руках професіоналів.

 

«Ми оглянули її, переконались, що вона здорова й готова до нового старту, — і відпустили туди, де вона має бути, — в густий ліс із камінням і мохом у Верховинському районі, саме туди наша асистентка Діана їхала на вихідні додому», — пишуть на сторінці «Домівки» у фейсбуці.

 

Репутація саламандри вогняної помітно покращилася в порівнянні з минулими століттями. У давнину про неї як про домашню тваринку думали в останню чергу.

 

В очах наших пращурів то було справжнє зло, оповите таємницею та темрявою. Саламандрі приписували здатність жити у вогні й гасити його. Навіть її назва означає «та, що живе у вогні» в перекладі з перської.

 

Часто люди бачили амфібію, що виповзала з полум’я, яке стрімко зменшувалося в розмірі. Та зазвичай усю магію можна пояснити вологими колодами, які підкидали у вогонь: ці тваринки полюбляють ховатися серед них, тож іноді разом із дровами приносили й саламандру, яка, зачувши жар, переміщалася в прохолодніше місце, ігноруючи нажаханих глядачів. А вогонь згасав через сирі колоди, що їх неправильно зберігали.

 

Також саламандрі плямистій приписував неймовірні отрутні здібності грецький учений-натураліст Пліній. Ще в 20-му році до н. е. він писав таке: «...якщо саламандра доторкнеться до столу, на якому печуть хліб, то хліб стає отруйним... якщо вона доторкнеться до будь-якої частини тіла, навіть до кінчика пальця, то все волосся на тілі випаде».

 

І частково він мав рацію: саламандра плямиста дійсно є отруйною — про це свідчать її яскраво-жовті плямки на чорному тілі. Таким чином вона дає хижакам зрозуміти, що їсти або торкатись її не варто.

 

Вона може виділяти отруту, якщо зачує небезпеку, та ніколи не нападе першою. Але раптом доведеться захищатися — отрута саламандри є смертельною для тварин, які намагатимуться її з’їсти.

 

Токсин потрапить на слизову оболонку та паралізує життєво важливі центри мозку. Людину це не вб’є, та все ж краще утриматися від контакту з амфібією.

 

Але хліб вона не отруїть, та й якби від тих токсинів дійсно випадало волосся, саламандр би вже давно рекламували жінкам нарівні з сучасними епіляторами.

 

Саламандра плямиста є ще й надійним індикатором якості довкілля: вона здатна дихати через шкіру, тож будь-яке забруднення чи порушення балансу вологи змусить її шукати чистіші, безпечніші умови для життя. Вона також дуже повільна істота, тому часто гине під колесами неуважних водіїв. І, звісно ж, занесена до Червоної книги України як вразливий вид.

 

Тож якщо вам пощастить зустріти її в лісі — знайте: ви у справді здоровому, екологічно чистому місці. І, можливо, це вона дозволила вам себе побачити, а не навпаки. 

 

Олеся МАЗУРКОВА.