Лисиці завітали в Київ: чи варто брати під опіку диких тварин на вулицях мегаполісу?

Диких лисенят помітили в одному з мікрорайонів Троєщини.

 

Місцеві кажуть, що руді пухнастики почали з’являтися там удень та ніжитися на припаркованих автівках під сонцем.

 

Ставлення містян загалом доброзичливе, хоча й присутнє певне занепокоєння — все ж лисиці найчастіше переносять сказ у дикій природі України.

 

Та для цього маємо запобіжний захід: вакцину. Так, у травні 2025 року спеціалісти Об’єднання ветеринарної медицини разом з фахівцями Держпродспоживслужби розклали брикети з вакцинами від сказу у Святошинському лісі.

 

Невеликі «цеглинки» коричневого кольору, що пахнуть м’ясо-кістковим борошном, приваблюють м’ясоїдних тварин, зокрема й лисиць.

 

Усередині — капсула з вакциною, що захистить звіра від смертельного захворювання. Площа обробки становить 128 квадратних кілометрів, у її межах розклали 3 тисячі 200 доз вакцини.

 

Восени минулого року подібну кампанію Держпродспоживслужба провела для всієї Київської області.

 

Вихід лисенят «у люди» вже не є таким рідкісним явищем: на піщаному кар’єрі за іншим виводком спостерігала киянка Олена Набоченко.

 

З її слів, із малечею поряд завжди була їхня мама, аж до прикрого інциденту: «Тиждень тому вони так кумедно гралися на галявині у лісі, підстрибували, бігали одне за одним, з ними була й їхня мама, а сьогодні ми побачили, що її збила машина недалеко від лісу, шкода дуже малечу, чи виживуть тепер?» — написала пані Олена сумний коментар під постом у групі «Троєщина ФБ» у фейсбуці.

 

Жінка поділилася, що їздила їх підгодовувати, та просила поради в людей, як іще можна допомогти рудохвостим. Їй відповіли фахівці Центру порятунку диких тварин та попросили зв’язатися з ними: «Лисенята дуже складні. Помилка може коштувати їм життя».

 

Також зоозахисники нагадали містянам про межу дозволеного, якої треба дотримуватися при контакті з дикими тваринами: «Лисенят не потрібно підгодовувати. Вони вже не маленькі. Лисиці всеїдні, в них їжа під ногами. Найбільше зло, яке можна їм зробити, це навчити не боятися людину. В тому числі виробити рефлекс «людина=їжа». Самі знаєте, люди їх уб’ють».

 

У Європі дикі тварини в містах — звичне явище: у Кракові можна зустріти дикого кабана, Кельн не цурається лисиць, а Відень багатий на борсуків та бобрів.

 

Країни дбають про їхній добробут та відповідально ставляться до профілактики сказу: так само, як в Україні, регулярно розкидають схожі брикети з вакциною, аби тварини лишалися здоровими.

 

Сусідство з дикою природою — це не привід для паніки, але й не дозвіл на втручання. У таких випадках наша найкраща допомога — це стриманість: не підгодовувати, не приручати, не переходити межу. Бо така поведінка людини сприятиме втраті інстинктів і приреченості братів наших менших. Співіснування — це повага, а не контроль. 

 

Олеся МАЗУРКОВА