Відома селекціонерка Алла Черногуз переконана: українські сорти ірисів не гірші, а часом і кращі за закордонні

«Приїжджайте, ви побачите іриси, яких ніколи в житті не бачили», — так жінка запрошує мене до себе в гості. Для тих, хто не знає: пані Алла живе в селі Погреби, що входить до складу Градизької територіальної громади нині Кременчуцького району. Хоч загалом вона та її чоловік, пан Федір, — кияни, котрі стали полтавцями.

 

Придбавши свого часу на околиці Погребів земельну ділянку, яка славилася хіба що смітником, вони спорудили на ній дачу і створили тут справжній рай з рідкісних декоративних дерев, кущів та квітів.

 

Раніше на зиму перебиралися до столичної оселі. Та врешті-решт село стало місцем постійного проживання подружжя.

 

«По-перше, ми вже пенсіонери, — називає аргументи на користь такого вибору Алла Черногуз, — а по-друге, самі знаєте, яка нині обстановка в Києві: місто постійно потерпає від російських масованих атак. Та й узагалі, що людям нашого віку робити в мегаполісі? А тут у мене весь час є робота — від ранку до вечора. Повірте, ніколи навіть помилуватися нашим садом, оцією природною й водночас рукотворною красою».

 

Пані Алла зізнається: дехто з місцевих, а також друзів, колишніх колег її не розуміє, вважає її захоплення дивацтвом. Нерідко їй радять: краще б, мовляв, картоплю посадила.

 

І додають: «Доки ти гратимешся з отими півниками?». Та жінка от уже багато років лишається вірною своїй справі — удосконалювати і творити прекрасне. Вона переконана, що до квітки іриса неможливо лишатися байдужим.

 

Заради справедливості варто зазначити, що на обійсті Черногузів ростуть і картопля, морква, перець, кабачки, інша городина, але поміж ірисами.

 

Мене дивує той факт, що за фахом Алла Черногуз — не біолог, а математик. Хоч, мабуть, недаремно кажуть, що людина за життя має відкрити в собі всі таланти, даровані Богом.

 

Утім моя співрозмовниця вважає, що притаманні її фаху точність, педантичність тільки допомагають їй у селекційній роботі: «Я без кінця записую номери сіянців, які відібрала для подальших дослідів, фіксую список схрещувань тощо — це забирає чимало часу. Цього ніхто ніколи не перевірятиме. Але мені конче необхідно, щоб усе було занотовано. Бо це надзвичайно цікаво — вести гібридну лінію й спостерігати, як удосконалюється квітка».

 

Пані Алла вірить: нічого в житті не трапляється просто так. Так сталося, що спершу вона зацікавилася малопоширеними в Україні безбородими ірисами.

 

Завдяки цьому почала спілкуватися з українськими «ірисівниками», що 2010 року вилилося у створення першої в нашій країні спілки квітникарів, мета якої — поширення культивування іриса, сприяння розвитку вітчизняної селекції цього роду рослин із родини півникових.

 

Та, окрім об’єднання оригінаторів сортів ірисів, Алла Черногуз зробила вагомий внесок у сортове різноманіття цієї багаторічної рослини.

 

На запитання, що стало поштовхом до її селекційної роботи, палка любителька ірисів відповідає так: «Знаєте, це аксіома: кожному колекціонеру, залюбленому в квіти іриса, з часом хочеться створити щось своє. Перші посадки сіянців ірисів зробила ще 2004 року. У мене досі живе той сіянець, якого залишила серед перших чотирьох і далі з ним працювала. Звичайно, якщо взяти особини двох сучасних красивих сортів і схрестити їх, то в підсумку неодмінно отримаєш щось красиве. Але я починала з отих півників, яких у народі називають «підпарканними». І коли бачиш спочатку звичайнісіньку квітку, а потім усе кращу й кращу, це тішить серце, дає відчуття задоволення, якого не описати словами. Добре пам’ятаю свій перший сорт високих бородатих ірисів, зареєстрований 2006 року. Він мав назву «Емігрантка». 

А своєрідним проривом в українській селекції ірисів став виведений пані Аллою сорт «Танго журавлів». Як і сорти «Оберіг», «Деренівська Купіль» тощо, нині він належить до її найвідоміших та найбільш упізнаваних сортів. А взагалі тепер Алла Черногуз має багато власних сортів, які цікаві людям не лише в Україні, а й за кордоном.

Якщо конкретизувати, то в арсеналі селекціонерки — понад 200 власноруч виведених сортів. Це, без перебільшення, справжні шедеври світового рівня. Аби показати результат творіння багатьох років, Алла Черногуз веде мене до своєї ділянки ірисів.

 

«Це, так би мовити, мій робочий кабінет, лабораторія для створення нових сортів, — усміхається вона. — Тут чи не кожен кущ іриса — іншого сорту. А подекуди ростуть просто сіянці, за якими спостерігаю, а потім або викопую й віддаю на озеленення території, або залишаю для подальшого спостереження. Бувало, що на цій площі в мене поміщалися представники 1 тисячі 200 сортів. Усе тому, що раніше замовляла багато нових сортів закордонної селекції. Але, як показала практика, таку велику кількість їх дуже важко обслуговувати. Тож зараз у мене лише кілька закордонних новинок, які потрібні для того, щоб удосконалити якісь ознаки власних сіянців і, можливо, у майбутньому вивести новий сорт».

Зазвичай до пані Алли приїжджають гості на цвітіння високих і карликових бородатих ірисів, які заслужено вважають найпопулярнішим та найчисельнішим видом цих рослин: їхні квітки вражають різноманітною палітрою кольорів, яскравістю та виразністю.

 

Нині ж вони здебільшого відцвіли. Втім мені пощастило, адже найстійкіші представники найпізніших сортів цього виду іще квітують, поставши переді мною в усій красі.

 

«Оцим своїм сортом, зареєстрованим 2018 року, особливо пишаюся, — квітникарка вказує на зовсім не схожу на цвіт півників квітку, якою неможливо не замилуватися. — Бо це перший офіційно зареєстрований сорт іриса української селекції з таким типом квітки. До речі, нові сорти представників багатого роду з родини півникових — розробки селекціонерів з усього світу — реєструє у США Американська спілка ірисів, яка є найбільшим «ірисовим» товариством. Згідно з традицією, раз на 10 років американці друкують каталог усіх зареєстрованих сортів. Відтак я отримую ці чеклісти, які містять і сорти української селекції, зокрема й мої. Оцей сорт іриса з нетиповою формою квітки має назву Cosmic Lullaby, що в перекладі означає «космічна колиска». Півники цього сорту довго й рясно цвітуть. Велика квітка лілово-бузкового кольору формою скидається на квітку японського іриса й зазвичай має 7-8 ніжних мереживних пелюсток. Оце вона тільки-но розкривається».

За словами Алли Черногуз, кожен селекціонер, який себе поважає, дотримується якогось напрямку в селекційній діяльності. Так от, пані Аллу найдужче цікавить напрям селекції «SA іриси» (тобто іриси «космічного» покоління).

 

«От бачите, у цього представника мого давно зареєстрованого сорту пухнасті смужки на нижніх пелюстках — «борідки» — закінчуються видовженням («ріжками»), — «просвітлює» мене квітникарка. — Із такого досягнення я починала, хоч зараз це мені вже не надто цікаво. Далі добилася нестандартної форми «борідки», вираженої своєрідним виростом у вигляді недорозвиненої пелюстки (петалоїду чи ложечки). Оцей мій сорт із такою ознакою, зареєстрований 2020 року, називається Aigrette (у перекладі «пір’їнка на капелюшку»). А оце рослина іриса з максимальним розвитком цієї ознаки — тут уже квітка має так званий «помпон». Але яку мету тепер ставлю перед собою? Хочу добитися, щоб нижні пелюстки стали значно ширшими, більш округлими, а «помпони» — якомога більшими. І колір має бути яскравішим. Відтак я цей ірис залишаю, але з ним треба ще добре попрацювати».

Наша землячка завжди ставить планку дуже високо: їй неодмінно треба створити щось унікальне, ні на що не схоже. Без сумніву, селекція ірисів — досить складна й копітка справа. На виведення нового сорту селекціонерка деколи витрачає років 7, а то й усі 10. Та навіть першого цвіту сіянців їй доводиться чекати 3-4 роки.

 

«Хоч цьогоріч маю сприятливий сезон для сіянців. Чимало з них відібрала. Оце в мене цвіли сіянці 2022 року, і в деяких із них цвіт просто неперевершений! Он бачите, цілий гребінь виріс посередині квітки, і поєднання темно-рожевого та лілового кольорів (таких, як я люблю) — неймовірне! Заради цього варто отут товктися цілими днями з хворими ногами, вважай, жити на цій ділянці з ірисами. А далі потрібно спостерігати. Скажімо, за особиною майбутнього сорту Cosmic Lullaby я спостерігала цілих 5 років, аби впевнитися, що нова ознака надійно закріпилася. Відверто кажучи, дуже переживала», — ділиться жінка.

Зараз у квітковому царстві пані Алли починають цвісти безбороді іриси. Селекціонерка стверджує, що мені просто-таки пощастило побачити їхнє цьогорічне цвітіння першою. Серед них є представники досить-таки екзотичного водолюбного виду — луїзіанські іриси.

 

Їх Алла Черногуз вирощує в повністю занурених у землю великих посудинах із кислим ґрунтом та мульчуванням в оточенні води. І, за її словами, дуже панькається з ними, щоб не пропали, оскільки їх у квітникарки дуже мало.

«Оце моє дітище, — показує вона на одну з рослин цього виду, квітка якої вирізняється насамперед кольором. — Назва цього сорту — «Одинак», він нещодавно зареєстрований і цьогоріч уже інтродукується, тобто «виходить у люди». Безперечно, цей сорт унікальний, бо в Україні луїзіанські іриси, може, всього 5—10 людей вирощують. А я навіть свій сорт створила».

 

Втім іще один сорт близький до народження. І це диво з див. Квітникарка звертає мою увагу на великий кущ сіянця луїзіанського іриса, який зацвів ніжним бежевим кольором (це вже його третє цвітіння).

 

«Можливо, незабаром зроблю його опис і подам на реєстрацію сорту, — зауважує вона. — Борис Правдивий, який стояв біля витоків селекції карликових ірисів в Україні (хоч за фахом він графік), свого часу вчив мене: «Ви маєте зрозуміти, чи збагатить ваш екземпляр сортову різноманітність ірисів, чи додасть краси в їхню палітру». Ну, оця особина точно додасть, бо подібних екземплярів не так багато».

Ростуть у райському саду Черногузів і загадкові псеудати — гібриди, одержані внаслідок схрещування іриса болотяного та японських ірисів. Щоправда, тільки одна з особин цього різновиду почала цвісти.

 

Та з-поміж усіх безбородих ірисів квітникарка передусім віддає перевагу ефектним високим ірисам спурія з витонченими квітками. Їй вони найцікавіші як об’єкт селекційної роботи, що й не дивно, адже це дуже своєрідний, цікавий, але, на жаль, маловідомий і не надто поширений на наших теренах різновид півників.

 

«Оце вони такі красені, — хвалиться різнокольоровою колекцією ірисів спурія власних сортів Алла Черногуз. — Я починала працювати з 2-3 сортами цього виду. Потім мені вдалося придбати 4 сортові іриси з Австралії, схрестити з тими, що вже росли в мене. Із цього й почалася вся оця колекція власних сортових ірисів спурія. Це моя гордість. І селекційна робота з ними є надзвичайно цікавою, бо наперед ніколи не можна передбачити, яка нова ознака (чи комбінація ознак), закладена генетично, проявиться в нащадків.

 

«Мольфар», «Кентавр» і «Велес» — то мої перші сорти ірисів спурія. А ось цей сорт може стати в пригоді флористам, адже йому, як бачите, притаманне послідовне розкриття квіток. Безперечно, іриси спурія для мене найкращі, найважливіші. Погляньте, скільки на них квітконосів. А які ці рослини невибагливі: їх, як кажуть, посадив — і забув. Наскільки мені відомо, схрещуванням, відбором, селекцією, а також офіційною реєстрацією нових сортів ірисів виду спурія в Україні поки що займаюся тільки я. Чому так? Бо це вельми тривалий процес. Сіянці ірисів спурія можуть уперше зацвісти й на 4-й, і на 5-й, і на 7-й рік. Це ще дужче ускладнює селекцію».

 

Попри це, пані Алла примудрилася вивести чимало власних сортів ірисів спурія. Це, зокрема, «Буревій», «Бастіон», «Да Вінчі», «Еней», «Фенікс», «Гердан», «Голіаф», «Камуфляж», «Менталіст», «Кий», «Щек» — усі годі й перелічити. Останній сорт — «Поцілунок червня» — дуже-дуже пізній, цього року селекціонерка і його інтродукує. Серед останніх досягнень — іще один пізній сорт — «Старий київський романс».

 

Популяризуючи нові сорти ірисів спурія, моя співрозмовниця мріє про те, щоб співвітчизники відкрили для себе цей вид півників і полюбили його так само, як вона. Жінка акцентує, що наявність у саду ірисів спурія, «луїзіанців» продовжує термін цвітіння іриса як роду.

«А зараз вам похвалюся: он бачите, у мене росте ірис спурія, що має оксамитову квітку темно-фіолетового (практично чорного) кольору. Цей мій сорт має назву «Олександр Бондар». Він зареєстрований 2017 року, а названий на честь члена-кореспондента НААН України, доктора біологічних наук, професора, ректора Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Олександра Бондаря. Про це мене попросила доктор біологічних наук, професор Олена Байрак (на превеликий жаль, нині покійна), із якою мала дружні теплі стосунки. До речі, у мене є й ірис із дуже красивою мереживною квіткою незвичного бежевого кольору сорту «Олена Байрак», — констатує Алла Черногуз.

 

Загалом таких сортів, названих на честь знаних особистостей, які лишили помітний слід на землі, у пані Алли багато. Ось їхній, знову ж таки, неповний перелік: «Соломія Крушельницька», «Чураївна», «Олександр Білаш», «Раїса Кириченко», «Павло Дворський», «Назарій» (названий на честь Назарія Яремчука), «Степан Гіга», «Семен Антонець», «Дімаш» (це сценічне ім’я казахського співака Дінмухаммеда Канатули Кудайбергена, а цю назву ініціювали його українські фанатки).

 

Сорт ірисів спурія «Да Вінчі» названий на честь загиблого учасника російсько-української війни, колишнього командира батальйону «Вовки Да Вінчі» Дмитра Коцюбайла. А сорт «Віктор Самородов» селекціонерка присвятила вченому-ботаніку, викладачу Полтавського державного аграрного університету, Віктор Миколайович пишається цим.

 

Цікава деталь: рослини, що належать до іменних сортів, Алла Черногуз принципово не продає, а тільки дарує. Щоб ніхто не запідозрив її в тому, що має із цього якийсь зиск.

Насамкінець цікавлюся в пані Алли, що змусило її взятися за перо, видати книгу. І квітникарка говорить, що матеріалу для такого видання в неї ніколи не бракувало.

 

Адже з 2004 року вона веде записи про те, які пари рослин схрещувала, що одержала в підсумку тощо. До того ж збирає фотографії родоводів, занотовує свої спостереження, а також усілякі історії, пов’язані з новими сортами, їхніми назвами.

 

Отак і накопичилося багато матеріалу, побудованого винятково на досвіді нашої героїні. Ним, окрім товстих зошитів, був переповнений ще й комп’ютер.

 

«Першим подав ідею щодо видання книги відомий аграрій Семен Антонець (царство йому небесне), навіть запропонував надати спонсорську підтримку, — пригадує Алла Черногуз. — Але в мене тоді так і не дійшли до цього руки. А торік до нас у гості приїхала Антоніна Антонець, котра стала гідною послідовницею свого батька, і так сталося, що ми повернулися до теми видання книжки. Самі розумієте, друк книги — нині недешеве задоволення. Тож Антоніна виступила спонсором — внесла велику частину коштів, за що їй безмежно вдячна. Іншу частину з радістю додав мій чоловік Федір Федорович. У підсумку вийшло цікаве видання, розраховане на широке коло «ірисівників». Окремі примірники вже помандрували в Канаду, Німеччину, Польщу».

Ім’я Алли Черногуз, як і її сорти, нині знають багато квітникарів з усього світу. Її сортові іриси ростуть у Франції, Німеччині, Португалії, Хорватії, Польщі тощо. Постійно забирає всі її новинки один завзятий колекціонер із Литви.

 

За словами селекціонерки, він от уже 5 років терпляче чекає на ірис її сорту «Олександр Бондар», завжди виставляє в соцмережі світлини посаджених у себе півників її селекції. А один американець, котрий має велику плантацію ірисів «космічного» покоління, уже домовився з нашою землячкою, куди вона має вислати свої сортові півники, щоб він їх потім забрав.

 

«Поміж інших, мене запросили на Міжнародний конкурс ірисів у Флоренцію (Італія), там були висаджені й півники моїх сортів. Уже двічі мої сортові іриси було висаджено в межах проведення Міжнародного конкурсу квітникарів у Франції. Також мені пропонували представити мої сортові іриси спурія на конкурсі селекціонерів у США, але туди я не змогла їх доправити. Хоча вже те, що запросили, дорогого варте. Наші співвітчизники мають розуміти: українські сорти ірисів не гірші, а часом навіть кращі за закордонні. Бо вони тут створені, а отже, набагато краще ростуть на цій землі й розвиваються», — підсумовує пані Алла.