Дезертир Анатолій Тараненко, якого Росія повернула Україні під час обміну: що про нього відомо

25 травня під час другого етапу обміну військовополонених у форматі «1000 на 1000» в Україну повернувся колишній військовий ЗСУ, який добровільно здався у російський полон, 51-річний Анатолій Тараненко родом з села Висока Вакулівка колишнього Козельщинського району Полтавської області. 

Відомості про факт дезертирства Анатолія Тараненка були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань наступного дня після того, як він перейшов на бік ворога.

 

Судити його мали у Волновасі Донецької області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України (дезертирство) та ч. 3 ст. 410 ККУ (привласнення військового майна).

 

Однак у результаті повномасштабного вторгнення матеріали справи були втрачені. Заново процес був поновлений у грудні 2024 року Чечелівським районним судом Дніпра.

 

А за кілька днів після обміну Тараненка, 4 червня, призначили склад суду для слухання справи по суті. Та, оскільки підозрюваний проходить реабілітацію в одному з військових шпиталів і не міг бути присутнім на засіданні, райсуд не зміг відправити його під варту. Анатолію Тараненку світить до 12 років ув’язнення.

 

Перехід на бік ворога солдата Тараненка обернувся судимістю й для командира механізованого батальйону 1-ї Сіверської танкової бригади (в/ч А1815) майора Сергія Х., який був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, а саме — недбалому ставленні до військової служби.

 

Згідно з Єдиним державним реєстром судових справ, 28 січня 2021 року приблизно о 21:00 солдат-контрактник Тараненко, перебуваючи в наряді з охорони командно-спостережного пункту взводу військової частини, добровільно та з власної ініціативи, без зброї, покинув пост і направився до позицій добровільних військових формувань так званої днр.

 

Розшук солдата не дав позитивних результатів. Але тільки 29 січня відомості за фактом дезертирства були внесені до ЄРДР. За запізніле повідомлення вищому керівництву про дезертирство майор Х. поплатився штрафом у розмірі 2 тис. 465 грн. 

 

Тараненко служив у танковій бригаді всього кілька місяців, був механіком-водієм бойової машини піхоти. За словами на той момент командира відділення 1-ї танкової бригади Дмитра Терещенка, він «мав проблеми з алкоголем, був безвідповідальний і набрався боргів». 

 

Терещенко заперечує поширену інформацію про те, що перед тим, як перейти на бік противника, Тараненко спалив бойову машину піхоти.

 

«Він її не спалив, але кілька разів пошкодив, — уточнює Дмитро. — Вперше — перед виїздом у зону бойових дій у грудні 2020 року, а вдруге — на позиціях. Одного разу він цілеспрямовано злив антифриз, а другий раз, здається, вже з мотором щось було, що вона стала небоєздатною на деякий час», — пригадує військовий. 

 

Тієї ночі солдат Тараненко мав поміняти хлопців на позиціях біля Оленівки. Та, заступивши в наряд, за деякий час забрав прилади нічного та теплового бачення і пішов полем у бік противника. До позицій ворога було близько 800 метрів. 

 

А далі Тараненко пішов «по руках» російських пропагандистів. Тоді подібних випадків практично не було, тож ворожі медіа активно підхопили цю історію. Анатолія фотографували «Ізвєстія», у нього брали інтерв’ю журналісти й блогери різного штибу.

 

Зокрема, ТАСС 1 лютого писало, що бойовики «провели операцію», під час якої Тараненко та ще двоє українських військовослужбовців нібито перейшли на бік «асвабадітєлєй».

 

Анатолій заявив, що його українці били і відбирали в нього їжу, а ЗСУ звинувачував в обстрілах Донеччини. Іноді він казав, що «не пам’ятає, як виліз» на окуповану територію через «стан афекту» після побиття побратимом. 

 

Є відео, записане начебто в окупованому селі Сигнальне Донецької області, куди Анатолія привезли військові в російській формі, щоб показати «наслідки обстрілів» української армії. Перебіжчик підтвердив, що стріляли українці, хоча ніяких військових об’єктів у селі не було. 

 

В інтерв’ю колишній українській правозахисниці, а нині проросійській блогерці Тетяні Монтян Анатолій розповідав про те, що в ЗСУ процвітають алкоголізм і наркоманія. І відкритим текстом говорив, що зрадив Україну, бо вона йому «майже нічого не дала по тому ж [статусу] «УБД».

 

«Мені давно кортіло на Донбас поїхати. Знайти роботу, житло і залишитись тут. Вертатись в Україну я вже не збираюсь, тому що я там ворог і зрадник. Своїх дітей я захищу з цієї сторони. Хай Україну я зрадив, але дітей не зрадив і не зраджу ніколи», — твердо говорив. 

Анатолій Тараненко воював з 2015 року. Пішов на фронт добровольцем. Не приховував: хотів заробити грошей, щоб ліквідувати заборгованість з аліментів. 

 

«Прикривався тим, що переживає за дітей, — іронічно говорить його колишня дружина Лідія. — Хоча аліментів я від нього так і не отримала. Кілька разів намагалася стягнути гроші через суд, але безрезультатно».

 

Анатолій з Лідією прожили разом десять років. У шлюбі народилося троє дітей: донька й два сини. Ось уже дванадцять років, як вони розлучені.

 

«Ініціатором розриву стосунків була я, — каже жінка. — Тому що Анатолій не хотів ні на роботу влаштовуватись, ні вдома працювати. Не було від нього ніякої підтримки. А ми тримали велике господарство, тягнути все мені одній було важко». 

 

Ба більше, вже після розлучення Анатолій вліз у кредити, і жінці телефонували з банку, нагадуючи про повернення боргу. ПриватБанк через суд намагався стягнути з нього майже 12 тисяч гривень. 

 

У тому, що колишній чоловік міг зрадити військовій присязі, жінка не сумнівається. Вона не знає подробиць його вчинку, але може припустити, що за якусь обіцянку з боку ворога Анатолій міг піти на що завгодно.

 

За словами Лідії, колишній чоловік, перебуваючи на окупованій території, телефонував їй і погрожував викраденням дітей. Вона змушена була написати відповідну заяву до поліції. А те, що Анатолій заявляв, буцімто діти знаходяться у якійсь небезпеці через його вчинок, що їх цькує СБУ, то це маячня. 

«Після обміну він зателефонував і сказав, щоб я не вірила тому, що писала російська пропаганда. То, мовляв, усе брехня, і він діяв за наперед заготовленим сценарієм, під дулом автомата», — повідомила Лідія.

 

Односельці Анатолія Тараненка характеризують його як «досить цікаву людину». Маючи на увазі його відлюдькуватість і складний характер. У Буняківці він був приймаком. Та своїм так і не став.

 

«Деякий час чоловік працював трактористом. Пішов воювати добровольцем, не переховувався, — каже Буняківський староста Ігор Семиволос. — Я не раз сам собі ставив запитання: чи він сам перейшов на бік противника, чи його у полон взяли? Чи по добрій волі наш земляк говорив з російськими пропагандистами, чи, може, дійсно, під дулом автомата?».

 

Староста каже, що не поспішав би ставити на чоловікові ярлик «зрадник», бо тільки йому відомо, чого він так учинив.

 

Староста Високої Вакулівки Світлана Лавренко, даючи характеристику Тараненку, зауважує, що він давно не підтримує стосунків із сестрами. Сам їх заблокував у телефоні. Чому, їй невідомо. А ще додає, що сини однієї з його сестер служать у ЗСУ. 

Утім є попередні свідчення обміняних військовополонених, які підтверджують, що Анатолій Тараненко служив окупаційному режиму. Після появи інформації про обмін Тараненка військовослужбовець зі Львова Данило Кравець написав у коментарях, що перетинався з ним на гауптвахті в Донецьку.

 

Данило, який потрапив у російський полон у жовтні 2022 року, розповів Громадському, що на гауптвахті Тараненко знаходився з кінця січня 2021-го, тобто від моменту переходу на бік противника, до грудня 22-го.

 

Він вільно переміщався по гауптвахті, однак тамтешні працівники йому не довіряли настільки, щоб поставити його наглядачем абощо.

 

«Його статус був доволі невизначений, — говорить сержант Кравець. — З одного боку, він був у дружніх стосунках з начальником гауптвахти. «Полтава» — так називали Тараненка — з першого дня нашої зустрічі жив окремо від інших полонених українських військових. З його слів, він спав у кабінеті того ж начальника».

 

Пригадує також, що Тараненко хвалився особистими зустрічами з російською омбудсменкою Тетяною Москальковою. Розповідав, буцімто вона придбала йому зимову куртку і привозила особисто інші речі.

 

Йому після добровільної здачі начебто обіцяли видати паспорт днр, а потім — російський. Але далі обіцянок справа не пішла.

За словами сержанта Кравця, Тараненко стукав на всіх і напряму начальнику гауптвахти. Тому всі фільтрували розмови поряд з ним.

 

«Пам’ятаю нашу розмову за чищенням картоплі. Тоді він сказав щось на кшталт: «Мені дадуть громадянство і я піду різати бандер, дійдемо до Львова, і я тебе знайду», — розповідає Данило Кравець.

 

19 грудня 2022 року Данила перевели в Калінінську виправну колонію, що в Горлівці. А на початку 23-го до неї ж перевели й Анатолія. «Перевели як звичайного полоненого, — зауважує Кравець. — І «прийомку» він мав (це коли невільника змушують повністю роздягтися, ставати до стіни в «позі ластівки», після чого безпричинно б’ють гумовими кийками. — Авт.), і його речі позабирали. Зі слів очевидців, з’явився він з мішком їжі та двома батонами ковбаси. Після дисциплінарного ізолятора його перевели до мого барака.

 

У Горлівці Тараненко «вже не був таким сміливим», зазвичай сидів і слухав. Інколи починав сваритись з іншими полоненими, ті йому також відповідали. Одного разу «Полтава» поскаржився наглядачу на співкамерників.

 

Шістьох із них вивели й побили, а його перевели в інший барак». Обставини перебування чоловіка серед полонених українців залишаються незрозумілими. 

Першими публічно звернули увагу на повернення Анатолія Тараненка з полону командир «Азову» Денис («Редіс») Прокопенко та оборонець Маріуполя Віктор («Лелека») Лахно, який провів у неволі 13 місяців.

 

«Лелека», зокрема, говорить, що дехто зі звільнених військовополонених, яких утримували в одному бараці з Тараненком, розповідали, що він відкрито заявляв про те, що «воюватиме проти українців та різатиме їх». Він навіть просив ніж, аби різати тих, з ким раніше служив.

 

«Лелека» сподівається, що свідчення колишніх військовополонених дадуть можливість доповнити відкрите щодо Тараненка кримінальне провадження за статтею «Державна зрада». І що з’являться нові свідчення у воєнних злочинах, нові обставини теракту в Оленівці.

 

Адже в січні 2021-го лінія фронту проходила на краю цього селища в Донецькій області, на території якого була розташована виправна колонія, де окупаційні війська утримували українських військовополонених, проти яких 29 липня 2022 року вчинили теракт.

 

Обмін Тараненка став несподіванкою навіть для зрадника і колаборанта Олега Царьова. «Про нього багато писали у нас. Його позиціонували як перебіжчика, котрий «хоче воювати з нацистами». А тепер його віддали до Києва. Зараз усі в мережі, як у російській, так і українській, обговорюють обмін цього полоненого. З погляду здорового глузду неможливо пояснити, навіщо треба було так довго піарити цього полоненого, щоб потім його обміняти», — написав Царьов у своєму телеграм-каналі.

«Україна не могла вплинути на формування списків через дуже короткий термін підготовки — наймасштабніший обмін було організовано менш як за тиждень. Росія передала тих, кого готова була передати, Україна також. Далі — робота правоохоронних органів і в разі підтвердження тієї чи іншої інформації відповідне реагування правоохоронних органів, згідно з чинним законодавством», — заступник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Андрій Юсов у коментарі «Суспільному» пояснив появу Тараненка у списках на обмін.

 

Ясно одне: росіяни просто використали зрадника й викинули, бо він перестав бути для них цікавим як джерело інформації. Зрадники, як відомо, нікому не потрібні.

 

Додамо, що це не перший подібний скандал з обміняними полоненими. Так, звільненого в липні минулого року військовослужбовця ЗСУ, уродженця Херсона Максима Бобилєва підозрюють у жорстокому поводженні та катуванні інших українців у полоні.

 

Він також утримувався в Калінінській виправній колонії в окупованій Горлівці. Тоді звучали різні версії. У тому числі, що росія умисно обміняла зрадника, щоби спровокувати ІПСО й показати, що в Україні судять воїна, звільненого після обміну.