Детективне повернення. «Жіночий портрет» Владислава Галімського в Києві показують через 100 років

У рік 80-ліття перемоги над фашизмом у Національному художньому музеї України виставкою «Перша історія. Повернення» нагадують про те, як непросто повертати розграбовані нападниками цінності.

 

За словами гендиректорки Юлії Литвинець, за роки Другої світової війни музей втратив 65 тисяч одиниць зберігання: живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, бібліотечних та архівних фондів.

 

У виставці показують «Жіночий портрет» Владислава Галімського (1898), який став першим твором з колекції НХМУ, який вдалося повернути після його незаконного вивезення під час Другої світової війни. Його виявили у 2018 році в Німеччині.

 

«До кожного рядочку в списку втрат музею ми роками шукали зображення й перевіряли всю можливу інформацію. І ось один із творів ми побачили на аукціоні в Штутгарті, й з’явилася надія, що ми його зможемо якось повернути. Аукціони не йшли назустріч нам, і ми зверталися до Інтерполу та інших організацій. Але справжній прорив стався, коли ми надали інформацію Службі зовнішньої розвідки», — розповідає генеральна директорка НХМУ Юлія Литвинець.

 

«Аукціон був напівлегальним, а покупець — анонімним. Ми провели цілий комплекс заходів, щоб встановити його особу, яка виявилася дуже цікавою. Це був громадянин Білорусі, який тісно пов’язаний з режимом Лукашенка, і він чудово знав, що купував крадену в Україні картину. Ми провели дуже кропітку роботу — визначили весь шлях картини після аукціону й урешті вийшли на покупця. Наші перемовини з ним були досить тривалими, а результатом стало те, що зараз ви бачите цю картину в музеї», — сказав офіційний представник Служби зовнішньої розвідки України Олег Александров.

 

Повернутий «Жіночий портрет» Владислава Галімського (1860—1940) показують разом із віртуальною документально відтвореною виставкою 1925 року, яка відбувалася в цьому ж Музеї з левами, — одним з її експонатів була ця картина.

 

Владислав Галімський народився в Києві 27 червня 1860 року. Тут здобув загальну освіту. Після навчання живопису в 1888 році повернувся до Києва, де заснував школу живопису та скульптури. У 1921-му переїхав у Кременець, де працював у ліцеї у 1924—1932 роках. Далі мешкав у польському місті Бидгощ.