Чоловік і квіти. Фермер з Полтавщини розвиває власну справу і активно волонтерить

Маючи спершу всього 70 соток землі, Ярослав Химинець розпочинав свою підприємницьку діяльність із двох батьківських теплиць. Його батьки — вихідці з Закарпаття — понад 17 років вирощували розсаду на продаж, залучаючи до всіх робіт і сина. Ярослав з усмішкою пригадує, що, по суті, виріс у тих теплицях.

 

«А це вже нові споруди закритого ґрунту, — показує фермер. — Щоб звести оцю найбільшу теплицю, ми взяли землю, викорчували зарості. Зараз маємо сім теплиць. Найбільша з них займає площу 600 квадратних метрів, а всі інші — по 350 «квадратів». Іще сім споруд закритого ґрунту добудовуємо — відтак у нас будуть ранні помідори (вже провели пікірування партії розсади томатів).

 

Дружно зійшла посіяна в січні розсада ранньої капусти. Наприкінці березня висаджуватимемо її у відкритий ґрунт, хоча й тут укриватимемо агроволокном. Молоді рослини вирощуємо і для себе, і на продаж. Загалом цьогоріч запланував виростити 800 тисяч кущів розсади на замовлення. Звертаються дуже багато людей, які встигли оцінити якість нашої розсади, фермерів особливо цікавить розсада кавуна. Я й сам торік вирощував цю баштанну культуру на площі 8 гектарів розсадним способом». 

 

Голова ГО «Полтавська обласна асоціація фермерів та приватних землевласників імені Героя Небесної сотні, Героя України Віктора Чміленка» Василь Бурлака пригадує: коли він познайомився з Ярославом Химинцем, той здивував його, заявивши, що має отримувати прибуток не з гектара, а з квадратного метра.

 

«Ярослав справді творить чудеса, — так характеризує діяльність колеги Василь Михайлович. — Маючи не так багато землі, він є одним із лідерів на Полтавщині з вирощування овочів, розсади та квітів. Побільше б таких працьовитих людей в Україні!».

 

Тим часом фермер із села Романівка запевняє: тепличний бізнес вигідний, якщо віддаватися йому сповна. І все ж починати, за його словами, було не так легко.

 

Бо завжди мав розраховувати тільки на власні обігові кошти. Жодних державних програм кредитування такого малоземельного господарства, як у нього, на жаль, немає.

 

«Коли хотів узяти кредит у банку, першим запитанням було: а скільки у вас, мовляв, землі? У відповідь констатував, що в мене не гектари, а сотки, — розповідає чоловік. — І коли капіталовкладення в одну теплицю становлять мінімум 400 тисяч гривень, а банк пропонував не більше 150 тисяч гривень кредиту, то, самі розумієте, це було просто смішно.

 

Та в мене витрати тільки на закупівлю ґрунту для теплиць сягають 300-400 тисяч гривень за сезон. Якщо ж говорити про початкові інвестиції в таке тепличне господарство, як у мене, то це понад мільйон гривень. Так, квітникарство — дуже дорога галузь рослинництва. Живці, торф, пластикові вазони, касети для розсади, насіння, добрива, опалення — усе це недешеве задоволення. Втім на окупність плівкових теплиць, якщо все правильно розрахувати, можна вийти вже наступного року».

 

А от щодо того, як виділитися серед конкурентів за умов, коли виробників квіткової продукції немало, то Ярослав Химинець вважає: найголовніше — це гарний стан та вигляд квітучих рослин і, звичайно ж, доступна ціна.

 

Уже понад чотири роки всі свої квіти у вазонах фермер реалізує в супермаркетах мережі «Маркетопт» не тільки на Полтавщині, а й на Сумщині, Черкащині, Дніпропетровщині, Харківщині. Віддає їх десь по 60 гривень за одиницю. А продажна ціна такої квітки у вазоні становить приблизно 75 гривень.

 

«Це дуже ходовий товар. Торік наших квітів навіть забракло всім охочим. Через помірну ціну їх одразу ж розбирають, — стверджує квітникар. — Маємо інформацію, що бабусі придбавали по кілька вазонів із квітами й потім перепродували на своїх ринках з метою підзаробити. От вам і конкуренція».

 

За словами фермера, на прибуток він виходить завдяки великому обсягу квіткової продукції. Скажімо, цьогоріч у теплицях ФГ «Квіти від Ярослава» посадили 30 тисяч кущів ранніх весняних квітів. Вазони з ними запаковують і відправляють до торговельних точок.

 

«Якщо ви приїдете перед Великоднем, то зможете помилуватися в наших теплицях уже цвітом петунії, цариці контейнерного квітникарства — сульфінії, чорнобривців, газанії, маргариток, лютиків тощо. Розсада петунії в касетах — понад 20 тисяч кущів — уже в дорозі, невдовзі прибуде сюди. А осіннього сезону на зміну згаданим квітам прийдуть хризантеми — цей рід квіткових рослин із родини айстрових складається майже з 40 видів. Тобто наші теплиці розраховані на цілорічне використання», — резюмує мій співрозмовник.

Чи не найбільшим викликом для тепличного бізнесу Ярослава Химинця стало повномасштабне вторгнення російських окупаційних військ в Україну. Чоловік з гіркотою зазначає, що тієї першої весни повномасштабної війни йому вдалося реалізувати тільки відсотків 20 квіткової продукції: перешкодою стало те, що через блокпости неможливо було проїхати, з торгівлею в супермаркетах була незрозуміла ситуація.

 

«Ми роздавали квіти всім, кому тільки можна, — ворушить невеселі спогади герой цього матеріалу. — Але роздати таку величезну кількість було просто неможливо, адже самих лише гіацинтів у вазонах у нас було 5 тисяч одиниць. Тож змушені були викинути вирощені з такою любов’ю квітучі рослини. І тоді нас дуже виручили овочі: якби не вони, неодмінно були б у мінусі. Почали вирощувати їх і в теплиці, і у відкритому ґрунті. Уже в травні мали перший урожай ранньої капусти, а в червні — помідорів. І я б порадив початківцям: щоб швидше вийти на окупність затрат, потрібно займатися не тільки вирощуванням квітів».

 

Нині господарювати в теплицях Ярославу Химинцю допомагають чотири наймані працівники, за роботу яких він розраховується не 1-2 рази на місяць, а щодня.

 

Хоч обробіток рослин, полив, підживлення — усе це повністю лежить на його плечах, поки що він нікому не може цього довірити. Адже тут треба досконало володіти знанням технологій вирощування культур, набити руку.

 

«Як бачите, цинерарія з примулою в нас ростуть у різних теплицях, бо їм потрібні різні вологість, температура повітря. І таких секретів, як створити ідеальні умови для вирощування квітів, добитися рясної бутонізації, щоб рослина довго цвіла й тішила око, чимало, — зауважує Ярослав.

 

— Зрозуміло, що за кожним бодай маленьким успіхом стоїть велика праця. Щоб квітка зацвіла, треба було із жовтня поливати рослину, підживлювати, цілодобово топити в теплицях. «Буржуйки», як бачите, у нас зроблені власноруч із 200-літрових металевих бочок.

 

Завдяки тому, що теплиці розміщені на косогорі, протягнені труби діаметром 20,5 сантиметра все тепло акумулюють усередині споруди. Топимо дровами — задля цього купуємо сухостій або ж підбираємо повалені внаслідок негоди дерева. У такий спосіб добиваємося значної економії.

 

Коли вночі, бувало, температура повітря надворі падала до 20 градусів і нижче, протягом доби не міг зімкнути повік — треба було контролювати ситуацію. А взагалі протягом багатьох років сплю щонайбільше 4-6 годин. І настільки до цього звик, що довше спати вже просто не можу».

 

Ярослав Химинець очолює ГО «Зміна сільських стереотипів», цікавиться локальною історією. Ремствує: на цих землях наприкінці ХVIII століття відбулося Турбаївське повстання — один із найбільших антикріпосницьких селянських виступів у Лівобережній Україні, а про нього багато хто навіть не чув.

 

Поміж інших добрих справ він розробив туристичний маршрут, який завершується в його господарстві, і тепер часто приймає екскурсії школярів, особливо влітку. Неодмінно показує дітям і створений самотужки музей, де знайшли місце привезені ним з фронту смертоносні предмети, уламки їх, елементи військового спорядження тощо. Річ у тому, що Ярослав активно займається волонтерською діяльністю, допомагає нашій армії ще з 2014 року, має багато різних відзнак, подяк, подарунків від бійців. 

 

«Оце куточок слави, присвячений землякам, які загинули на війні, — волонтер проводить екскурсію своїм музеєм і для мене. — А це зброя, яку привіз із міста Мар’їнка, — ручний протитанковий гранатомет, з якого й сам пробував стріляти в зоні бойових дій. Оцей шолом під час мого останнього заїзду до міста Курахове презентували пожежники. Різноманітні відстріляні гільзи — з різних ділянок фронту. Оце снаряд для найпотужнішої гаубиці у світі — САУ «Піон», його мені бійці на день народження подарували.

 

Пам’ятним є й такий епізод: коли я привіз допомогу до міста Бахмут, один 21-річний хлопчина з 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» віддав мені свою прострелену каску, яка врятувала йому життя. А це ПЗРК Stinger, яким 2022 року нашим кременчуцьким хлопцям з 81-ї окремої аеромобільної бригади в районі міста Гуляйполе вдалося збити ворожий гелікоптер.

 

Вони теж подарували мені цю зброю. Є тут і багато ящиків для боєприпасів. Оцей прапор передали на згадку бійці 77-ї окремої аеромобільної бригади, для яких ми відремонтували автомобіль Nissan Navara. Це подяка від 5-ї окремої штурмової бригади, бійці якої зараз тримають оборону біля міста Часів Яр».

 

Подібних експонатів за роки російсько-української війни в домашньому музеї зібралося стільки, що очі розбігаються. Є тут і уламки іранських дронів-камікадзе «Шахед», керованих авіаційних бомб, пуско-зарядний пристрій для танка, протитанкова керована ракета тощо.

«На волонтерську діяльність мене надихнув Анатолій Бабенко, фотограф глобинської газети «Зоря Придніпров’я» (на жаль, нині покійний), котрий був для мене взірцем доброти й порядності.

 

2014 року ми разом з однодумцями почали збирати кошти на нагальні потреби наших захисників. Закуповували бронежилети, яких на ту пору було дуже мало, і навіть випробовували їх, прострілюючи, — знову подумки повертається в минуле Ярослав Химинець.

 

— Разом з Тетяною Бабко, тодішньою очільницею Асоціації фермерів та приватних землевласників Глобинщини, завдяки спільним друзям, знайомим фермерам за 2014—2016 роки зібрали понад 3 мільйони гривень. Протягом 2022—2023 років самих тільки автомобілів разом з представниками ГО «УкрДух» зі Львова відправили на фронт понад 80.

 

Це вдалося, зокрема, завдяки співпраці із закордонними партнерами. Віддав нашим оборонцям і три власні автівки, до того ж планую передати ще два транспортні засоби. Закуповували і дрони, генератори, акумулятори, шини, зарядні станції — усього не перелічити.

 

2022-го займався й евакуацією співвітчизників з гарячих точок. Окрім того, що збирав кошти, закуповував необхідні для наших воїнів речі, сам ще й постійно відвозив їх у зону бойових дій. За 2022—2023 роки подолав 197 тисяч кілометрів доріг, мав 2-3 поїздки на тиждень. Не перелічити й усіх ділянок фронту, де довелося побувати. Мабуть, легше сказати, де не був. При цьому всяке траплялося.

 

2015 року, привізши допомогу нашим бійцям до міста Авдіївка, де на той час тримала оборону 92-га окрема штурмова бригада, ми вже заїжджали до бункера, як раптом прилетіла ворожа міна, осколком якої вмить знесло дах нашого «буса».

 

Подібних ситуацій було чимало. Але, знаєте, я не люблю про це розказувати. Бо волію, щоб моя мама багато про що не знала й спокійно спала. Слава Богу, живий. До того ж хлопцям, яким ми допомагаємо, набагато важче».

 

Коли в Ярослава запитують, у чому сенс допомоги, яку треба надавати постійно і яка є, по суті, краплею в морі, у відповідь він розмірковує вголос: «Господь дає нам багато всього, а ми цим не користуємося. Я ж користуюся тим, що дає Бог, і вдячний йому за те, що маю змогу допомагати іншим. Бо добро — це справді та мова, яку можуть почути глухонімі й відчути сліпі». 

 

Окрім усього, за роки російсько-української війни він відвідав багато військових шпиталів. Найтяжче, говорить, бачити молодих хлопців, у яких нема рук чи ніг…

 

Останнім часом дуже допомагає шпиталям овочами, ситуація з якими в країні нині критична. Адже значні території заміновані, особливо в регіонах, де традиційно вирощували городину. 

 

«Постійно підкидаю овочі підшефним Лубенському, Кременчуцькому, Харківському, Павлоградському шпиталям, закладу харчування поблизу міста Павлоград на Дніпропетровщині, де безплатно годують військових. А оце подяка від харківських прикордонників, — показує волонтер, — яким, скооперувавшись з іншими фермерами Геннадієм Ведмедем та Михайлом Колісником, також допомагав, зокрема підкинув понад 15 тонн ранньої капусти».

 

Є в Ярослава Химинця ще один задум, який він із притаманним йому ентузіазмом уже втілює в життя. Живучи посеред живописних краєвидів, фермер купує сусідні порожні садиби й облаштовує їх із метою розвитку сільського «зеленого» туризму.

 

Окультурює й прилеглу територію: перекинув місток між горбами, встановив млинки, бесідки, обладнав мангальну зону. При цьому чоловік дбає про те, щоб усе максимально вписувалося в саму природу, не зашкодило ландшафту.

 

«Хочеться привернути увагу людей до села, — ділиться насамкінець Ярослав. — Із цією метою створив і громадську організацію. Бо село, на жаль, вимирає. Скажімо, коли ми з батьками перебралися до Романівки (мені на ту пору виповнилося всього 7 років), тут проживали понад 700 осіб, а зараз налічується щонайбільше 200. Реалізую ідею сільського «зеленого» туризму, щоб людям хотілося приїхати сюди відпочити. І, можливо, після цього їм захочеться придбати тут будинок. Живучи в малому селі, я знайшов свою нішу в популярній торговельній мережі «Маркетопт». Якщо в тебе є якісна продукція, гарний товар за доступною ціною, ти неодмінно завоюєш ринок, матимеш конкурентні переваги. Неважливо, де ти живеш. Село — не вирок. Я взагалі переконаний, що за ним — майбутнє».