Курська операція: розмін життів на політичну перспективу

Курськ став приємною несподіванкою для українського суспільства, котре заскучало за перемогами, і певним розривом тривожного кільця безнадії.

 

Несподіванка для українців, несподіванка для політиків Заходу, і певний деморалізуючий фактор для росіян, хоча ця несподіванка дуже ретельно готувалася в Генштабі ЗСУ.

 

В ході розгортання операції від формату короткотермінового рейду до тривалого контролю над захопленими територіями виникало відчуття постійного домінування політичної доцільності цієї кампанії над військовими цілями.

 

Що непогано стало вдаватися українській владі, так це короткотермінові переговірні козирі, технологія скопійована у путіна, і той хто копіює, навряди чи перевершить оригінал.

 

Зрозуміло, що операція планувалася під політичні цілі, спроста виникла паралельна інформація про те, що Залужного змушували здійснити атаку на Білгород ще влітку 2022 року.

 

Про це говорив генерал Назаров, і головним аргументом Залужного проти цієї операції було наступне — зайти то ми можемо, але як виходити будемо?

 

Схоже, що ця тема мало цікавила Зеленського, і що головне — мало цікавили наслідки, адже захід військ на російську територію, тобто територію агресора, хоч з правової точки зору і виправданий, але треба тоді ще бути й упевненим у можливості відбитися у моральному плані, адже створювалисяя обставини моральної рівності з агресором.

 

А не маючи ні інформаційних ресурсів в обсягах агресора, ні лобістських мереж, і, підписавши Римський статут, треба було б подумати і про захист своїх військовиків від переслідування по війні. 

 

Курська операція Збройних сил України, що розпочалася 6 серпня 2024 року, стала прикладом складної взаємодії між військовими цілями та політичними рішеннями.

 

Президент Володимир Зеленський в інтерв’ю телеканалу NBC охарактеризував її як «військово-політичний» або «військово-дипломатичний» крок, підкресливши, що утримання зайнятих земель Курської області росії є частиною плану перемоги у війні.

 

Однак роль українських політиків у цьому процесі викликала неоднозначні наслідки для військ, які виконували операцію. Як саме політичні рішення вплинули на ЗСУ і чому це призвело до суперечливих результатів?

 

На Банковій уже певний час фіксували моральну втому суспільства і серйозний запит впорскування оптимізму, тож створювалися обставини, коли політична воля особисто Зеленського як рушія операції могла привнести ще й зростання рейтингу довіри, а оскільки Зеленський все життя міряється рейтингами, то операція давала шанс передавити рейтинги довіри і Залужного, і Буданова. 

 

Зеленський пояснив, що ідея наступу на Курську область виникла з необхідності випередити російські плани створення буферної зони на території України, зокрема на Сумщині та Чернігівщині.

 

Він наголосив: «Нам потрібно було провести операцію, щоб буферну зону робили не вони у нас, а ми у них. Щоб ми не відбивали їх атаки, втрачаючи території і людей, а, навпаки, робили щось неочікуване». 

 

Це рішення було ухвалене на найвищому політичному рівні, а коло осіб, які знали про підготовку, Зеленський свідомо обмежив, щоб уникнути витоку інформації. Такий підхід свідчить про те, що операція була не лише військовою ініціативою, а й політичним проєктом, спрямованим на зміну стратегічної ситуації у війні.

 

Президент підкреслив, що це «чітка операція» і частина ширшого задуму, хоча не розкрив деталей подальших кроків. Під захід військ на Курщину Банкова поспішила народити заспокійливий закон №11483, внесений президентом Володимиром Зеленським до Верховної Ради 15 серпня 2024 року з позначкою «невідкладний».

 

Зеленський підкреслив, що соціальний захист воїнів є головним пріоритетом держави. У своєму відеозверненні він зазначив: «Маємо чітко гарантувати саме на законодавчому рівні, що наші воїни, які беруть участь у Курській операції, наприклад, та братимуть участь в усіх інших наших діях на території держави-агресора, будуть отримувати абсолютно всі виплати та преференції, які передбачені для передової. І це треба зробити саме законом, щоб у всіх наших людей була впевненість, що держава спрацює так, як потрібно». 

 

Політичне рішення про наступ мало на меті не лише захист українських територій, а й посилення позицій України на міжнародній арені.

 

Зеленський назвав Курську операцію інструментом для відновлення територіальної цілісності, але водночас запевнив, що Україна не прагне анексувати російські землі: «Нам не потрібна російська територія. Ми не будемо міняти одну територію на іншу». І все це дуже нагадувало тролінг ерефії, ледь не копію сам кремлівського тролінгу. 

 

Таким чином, політики визначили стратегічну мету, але її реалізація лягла на плечі війська, що зіткнулося з непередбаченими труднощами. Адже за своїм характером наступ на Курськ був рейдовою операцією, але розтягування її в часі без розбудови оборонної інфраструктури з часом переводило ситуацію від успіху до перевантаження. 

 

На початковому етапі Курська операція була тактичним тріумфом. Завдяки ретельному плануванню, точним розвідданим і фактору несподіванки ЗСУ просунулися вглиб до 30 км, захопивши десятки населених пунктів.

 

Однак політичне рішення утримувати ці території змінило характер операції зі швидкого рейду на статичну оборону. Це суттєво вплинуло на війська, і логістичні труднощі створювали постійний дефіцит як боєприпасів, так і всього переліку необхідних компонентів для більш тривалої окопної віни. 

 

Розтягнуті лінії постачання через Сумську область стали вразливими до російських атак. Ворог згодом узяв під вогневий контроль ключові логістичні шляхи, що ускладнило забезпечення військ боєприпасами, паливом і продовольством. І про відволікання ресурсів. 

 

Деякі військові стратеги та солдати критикували головнокомандувача Олександра Сирського за те, що він направив цінні резерви — живу силу і техніку — на новий фронт.

 

Це послабило оборонні лінії на сході, зокрема в районі Покровська, де росія посилила наступ. Сирський грав з ворогом у «хто моргне першим», а, виявилося, противник зрозумів цей задум і просто тягнув час. 

 

Операція, що почалася як несподіванка навіть для частини українських військових (за даними The Wall Street Journal), змусила ЗСУ адаптуватися до нових завдань без належної підготовки до тривалого утримання території. Політичний акцент на «посиленні держави» через присутність у Курській області контрастував із реальними труднощами на землі. 

 

Політики, зокрема Зеленський, бачили в операції шанс «розіграти джокера» (за виразом генерала Бена Ходжеса), але для військ це означало додаткове навантаження в умовах обмежених ресурсів і посилення тиску з боку росії. 

 

Врешті, це затягування призвело до ситуації, коли вже Банкова не могла вискочити з цього сценарію, і лише посилювала політичний тиск на військове командування.

 

Рішення утримувати Курську область викликало суперечки між політичним і військовим керівництвом. Якщо Зеленський наголошував на реалізації «всіх визначених цілей», то частина військових експертів вважала, що операція відволікла ЗСУ від пріоритетних напрямків.

 

Наприклад, російські війська не перекинули значних сил із Донбасу для захисту Курська, як сподівалися в Україні, а, навпаки, посилили наступ на Покровськ. Це свідчить про те, що політичні розрахунки не врахували всіх військових реалій.

 

Ось у тексті Андрія Стриженка «Курська операція: аналіз з «компетентних джерел»» натрапляємо на таке інсайдерське свідчення з СБУ: «Самі розумієте, планування на Володимирській — це зовсім інший рівень, ніж коли за справу беруться «політичні гравці», які думають, що «Стратегія» — це настільна гра. 

 

Спочатку реалізація «заходу» дійсно радувала. Групи «спеціального призначення» заскочили «протилежну сторону» зненацька, провели блискавичне «проникнення» на «об’єкт» і досягли значного «оперативного успіху». «Оперативники» захопили важливі «точки» і цінні «трофеї», знешкодили декількох важливих «фігурантів». 

 

Але потім «модератор з високого кабінету», який любить впливати на «перший об’єкт держави», запропонував стратегію, від якої всі справжні «професіонали» хапались за голови. Замість класичної схеми «зайшли-виконали-вийшли» було прийнято рішення про «довгострокове закріплення на території». 

 

А Василь Васильович (Малюк) ще на початковому етапі попереджав Андрія Борисовича (Єрмака) про «високі ризики утримання об’єкта без відповідного оперативного прикриття». Коли спеціалісти з Володимирської дають такі «консультації», варто прислухатися. Як у нас кажуть, «краще отримати рекомендацію з Володимирської, ніж пояснювальну на Банковій». 

 

Критика на адресу Сирського з боку окремих солдатів і стратегів указує на розрив між політичними амбіціями та можливостями військ. Політики, визначаючи операцію як «військово-дипломатичний» крок, фактично поставили ЗСУ перед завданням, яке вимагало більше ресурсів, ніж було доступно.

 

Зеленський запевняв, що операція не коштувала Україні Покровська, але втрати територій на Донбасі з серпня 2024 по лютий 2025 року (5 міст і 102 села, за іншими оцінками) ставлять це під сумнів. 

 

Окремі українські політики, а  також представники ЄС досить тривожно оцінювали затягування операції на Курщині, оскільки після усунення з посади головкома Залужного Україна втратила понад 4,5 тисячі квадратних кілометрів території, і, найболючіше, це останні шахти коксівного вугілля, що ставить на межу зупинки всю металургійну галузь.

 

Та ж сама Мар’яна Безугла різко критикувала операцію, але це вже було швидше не від раціо, а від особистої образи. Вона звинувачувала Сирського в хаотичному відступі та прорахунках, називаючи його дії «варварством».

 

Хоча сама ж 6 листопада 2024 року поширила інформацію про готовність Сирського відводити війська: «Сирський зробив підвід до виведення військ з Курщини. Тільки він не сказав, скільки територій на Донеччині та Харківщині було «обміняно» росіянам за цей час і скільки українських громадян загинуло».

 

Весь чорний гумор цього повідомлення по суті в тому, що на Банковій уже тоді розуміли, що військових треба робити винними у промаху політиків, адже військовики територій не розмінюють без волі політиків.

 

Така критика з боку опозиції додавала тиску на військове командування, підриваючи довіру до операції всередині країни. Політичні дебати, хоч і відображали реальні проблеми, ускладнювали координацію між владою та ЗСУ, що впливало на моральний стан військ. 

 

Про те, що Курська операція вичерпує свій потенціал і призводить до невиправданих втрат, почали відкрито говорити в середині березня 2025 року. Військові аналітики та експерти, зокрема в матеріалах The Guardian від 14 березня 2025 року, висловлювали сумніви щодо доцільності подальшого утримання захоплених територій. Вони вказували на високі втрати ЗСУ та відсутність значних стратегічних здобутків.

 

Суспільна думка, відображена, наприклад, у постах на платформі X від 15 березня 2025 року, також почала визнавати, що операція втратила свою ефективність, повторюючи загальний хід війни: початковий успіх, тривале утримання з великими втратами і, зрештою, відступ. 

 

Роль політиків у Курській операції визначальна: від початкового рішення про наступ до стратегії утримання територій. Зеленський і його команда бачили в цьому шанс змінити хід війни, створити буферну зону та посилити позиції України.

 

Проте політична воля зіткнулася з військовими реаліями: логістичними проблемами, відволіканням ресурсів і недостатньою координацією. Війська, які блискуче виконали початковий прорив, зрештою опинилися під тиском через рішення, що більше відповідали дипломатичним цілям, ніж тактичним потребам. 

 

І найголовніше, що Зеленський, випаливши значний військовий ресурс, опинився в набагато складнішій політичній ситуаціі, ніж до цієї операції, але замість почистити авгієві стайні Банкової і спекатися свого найближчого оточення, він далі невідступно тримається лінії «я з ними прийшов, я з ними й піду».

 

Схоже, що так ловлять мавп на банан у ящику, коли, схопивши фрукт, мавпа боїться його втратити навіть під загрозою втрати життя! 

 

Курська операція стала прикладом того, як політичні амбіції можуть як надихати, так і перевантажувати армію. Зеленський запевняє, що «успіх близький до здивування», але для ЗСУ цей успіх вимагав і вимагає величезних зусиль, а іноді й жертв на інших фронтах.

 

Роль політиків у впливі на війська виявилася двоїстою: вони дали поштовх до сміливого наступу, але не завжди врахували межі можливостей армії в умовах війни. 

 

Володимир ЦИБУЛЬКО