Хроніки терору. Рік інформаційного пресингу ЗСУ

Війна завжди створює обставини для надзусиль протиборчих сторін, але ефективність військ завжди опирається на надійний тил.

 

Особливістю ЗСУ є не лише співіснування різних досвідів управління військами, коли офіцери із суто совковим досвідом видають не гірший результат від офіцерів із натовським досвідом.

 

Але ми підозрюємо, що ціна цих досягнень часом суттєво різниться. Окрім того, медіатлом нинішнього етапу війни є неабияка активація політиків за спиною воюючої армії. 

 

З одного боку, впродовж війни ми й так спостерігали постійне перекладання відповідальності за помилки політиків на військо, але 2024 рік вирізняється особливими обставинами.

 

Відставка головкома Залужного. Завищені очікування від головкома Сирського. Прорив на Курщину. Втрата територій на Донбасі у межах міжнародно визнаних кордонів — не менших, ніж відвойовані на Курщині... 

 

Політики за цей час поспішали приписати собі участь у плануванні успішних військових операцій, що виглядає дивно, і дуже швидко організовували шквал критики на командувачів, котрі не могли організувати гідний спротив окупантові. 

 

Ще два важливі напрямки, котрі лежать на плечах політичного керівництва — мобілізація і забезпечення військ, — через медіаінструменти в уяві українців чомусь стали асоціюватися як відповідальність саме військовиків.

 

Тобто, системні диспропорції в управлінні державою і війною створюють деякий біполярний розлад, бо якщо політики вивергають на плечі військовиків аж такий обсяг обов’язків, тоді й політична вертикаль стає п’ятим колесом до воза.

 

Військо ж не лише воює. Військо в умовах провалів забезпечення високотехнологічним устаткуванням з боку політичного керівництва саме вже перетворилося на величезний виробничий комплекс з опертям не лише на державу, а й більшою мірою на волонтерські мережі. 

 

За умов війни та інформаційних диспропорцій військо в уяві людей є головним інститутом держави. І ми це бачимо на рівні довіри до людини зі зброєю. Тому за таких обставин політична місія війська полягає ще й у формуванні магістрального шляху для вступу України в НАТО та ЄС.

 

І це треба робити за умов дистанціювання від політики. Ми маємо унікальну ситуацію, адже і для західних партнерів людина зі зброєю в Україні викликає вищу довіру, ніж будь-який політик.

 

Тому політики і розгорнули проти військових «сучу війну», що інколи паралелиться зі сталінськими концтаборами, де кримінальники нападали на політичних. І політичними в цій паралелі є саме військовики. А політики самі собі закріпили в уяві українців образ кримінальників.

 

Кримінальники, як відомо, були класово близьким до сталіністів. У свідомості українців багато політиків із правлячої «Слуги народу» також видаються класово близькими до агресора.

 

Таке відчуття ще більше посилюється, коли починаєш структурно розбирати системний інформаційний пресинг, котрий розгорнули політики проти війська в цілому, проти окремих воєначальників і навіть родів військ.

 

Очевидно, навершям цього політичного списа під ребро війську є Мар’яна Безугла. Тут вона — більше, ніж фізична особа. Безугла — це система.

 

Ми приблизно уявляємо механіку активізації системи «Безугла», але у цій системі є цілий набір підсистем, зокрема і людей у військовій формі, яких політичне керівництво кооптувало у комфортні військові частини для нарощування політичного потенціалу з метою подальшого кооптування під виглядом героїв війни у партійні виборчі списки. Є й реальні бойові офіцери, котрим раптом засвербів кар’єрний геморой.

 

Що стало останньою краплею в намірі розібрати механіку інформаційного терору проти війська? Історія втрати першого літака F-16 і загибелі пілота Олексія Меся.

 

Процедура розслідування втрати літака, а тут ще й не просто літака, а фактично цілого комплексу міждержавної комунікації, коли в постачанні і в підготовці пілотів задіяні кілька великих гравців — держав і корпорацій, — має свої регламенти, і Україна як найбільш зацікавлена сторона мала б забезпечити режим тиші аж до оприлюднення офіційного протоколу.

 

В створенні такого протоколу завжди задіяний і виробник, адже він є зацікавленим у високій репутації свого виробу.

... і Юрій Содоль.

 

У ситуацію з втраченим літаком руками Безуглої було скандально втягнуто і виробника системи ППО Patriot, адже Безугла встигла оголосити фабулу втрати літака як застосування «дружнього вогню» української системи ППО проти українського ж літака.

 

«За моєю інформацією, F-16 українського пілота Олексія Moonfish Меся був збитий зенітно-ракетним комплексом Patriot через дискоординацію між підрозділами. У доповідях зазначили, що він «не впорався з керуванням». Це повідомлення на сторінці Безуглої в соцмережі ФБ.

 

Для авіаційного співтовариства такий цинічний вкид був просто деморалізуючим. Полковник Ігнат зреагував: «Може, вже хтось таки напише заяву на Безуглу в Державне бюро розслідувань? Скільки триватиме це знущання з країни та війська? Служба безпеки України — тут, напевно, і для вас є робота!».

 

Можна було б сприймати цей обмін як захист честі мундира авіаторами. Але ж тут не лише честь мундира і не лише авіаторів, тут репутаційний випад проти виробників зброї, котра нам дуже необхідна.

 

Тобто в момент перших випадків використання літака український політик виставляє власні ВПС як неспроможні належно використовувати високотехнологічну зброю, що має сподвигнути в першу чергу виробника призупинити транзакції з літаками, і не лише для України.

 

Чому саме ця історія наштовхує на думку про систему «Безугла»? Бо, судячи з усного мовлення «інтерфейса» цієї системи, можна сказати, що її когнітивні можливості не видатні, навіть у сенсі того, що Безугла погодилася на цю місію.

 

Перевірку на лояльність вона, очевидно, пройшла під час уже призабутої історії зі слідчою комісією щодо зливу функціонерами Банкової спецопераціі ГУР під назвою «Авеню», відомої в народі як «Вагнергейт».

 

Тож логіка постійного політичного пресингу військового керівництва через систему «Безугла» зводиться не лише в тому, щоб перекласти на військовиків частину відповідальності за провали політиків, а й, очевидно, змусити військове керівництво політизуватися.

 

На Банковій спостерігають, як наростає ненависть до політиків у середовищі рядового і сержантського складу, як зусилля ТЦК не досягають мети у каналізації ненависті до цілого війська, тож як доповнення для повноти картинки пробують генералітет і вищий офіцерський склад провокувати на політизацію.

 

«Великі комбінатори», які запустили торпеду «Безугла», прекрасно розуміють, що політизація Збройних сил перекриває для України перспективу набуття членства в НАТО і ЄС. І це ще одне з надзавдань розгорнутої проти війська системної дискредитаційної кампанії під брендом «Безугла».

 

Що ще насправді потверджує версію про те, що Безугла є частиною цілого комплексу зусиль і засобів з дискредитаціі ЗСУ, так це ціла низка кадрових рішень, де політичнне дахування Банкової проявлялося для українців не лише як спроможності самої Безуглої, а як спроможності системних гравців, що стоять за Безуглою.

 

Все починає проявлятися більш випукло саме у пресингу на генерала Залужного. Але тут питання не в особах, тут прийоми і засоби для дискредитації саме системних осіб. Із Залужним із війська усунуто ще 16 генералів. Хіба це не в інтересах противника? Хіба якість управління військами після цього покращилася? 

 

Після цієї події мав би статися сплеск політизації військ, але більшість військовиків уже засвоїли натовські стандарти, вони розуміють, що військо — це інструмент і виходити за інструментальні рамки — це створювати реальні труднощі для перспективи країни.

 

В той час, коли страх політичного керівництва перед верховенством права та іншими політичним стандартами НАТО насправді пов’язаний лише з неможливістю цього політичного керівництва, після всіх системних помилок та злочинів, вчинених за останні п’ять років, продовжитися у політиці.

 

Нинішня політична верхівка не зможе виграти демократичні вибори. І високий рейтинг довіри до війська — головний бар’єр на цьому шляху.

 

Звичайно, частину комфортного генералітету політична верхівка спробує перетворити, знову ж таки, на інструмент продовження свого політичного довголіття, але військо як корпорація, що охоплює мільйони активних людей у політичному житті країни, може відіграти не меншу роль, ніж в американському політикумі відіграли фронтовики Другої світової.

 

Десь там, у надрах війська, — свій Ейзенгавер, Буш-старший, Рональд Рейган чи Кеннеді. Тому питання захисту честі ЗСУ на етапі завершення війни постає особливо актуальним, — по суті, військам політичний клас надав право гинути за країну і сопіти в ганчірочку, не маючи змоги відповісти політикам їхніми ж методами. А застосування військових «методів» — неприпустиме. 

 

Саме цього «безправ’я» домоглися політики і щодо можливості використовувати проти агресора далекобійну зброю. Власної зброї вони не здатні виробляти, а зброю від партнерів через політичні ігри фактично обмежили у використанні. Війська у класичній українській ситуації — за моє жито мене ж і бито.

 

Військовики по-своєму адаптуються до цього інформаційного терору. Після вочевидь першої апеляціі до суспільства полковника Юрія Ігната — «Служба безпеки України — тут, напевно, і для вас є робота!» — він був усунутий із посади. Також генераложерка встигла відтоптатися ще на кількох військовиках.

 

Генерали Содоль і Марченко звільнилися із ЗСУ й отримали від системи «Безугла» відра помиїв у спину. А найцікавіше, що Безугла примудрилася зжерти навіть одного з найфаховіших політиків, представника президента у Верховній Раді Федора Веніславського.

 

Професор права мовчки стерпів чарівного пенделя в спину з боку Банкової. Але тепер вона кидається і на дрібнішу рибку. Раптом вона безкарно вивалила в інфопростір відро помиїв на Надію Савченко, котра як офіцер мобілізувалася на початку війни і тепер командує ротою. Ну і навіщо було вкидати цю інформацію, яка може нести деякі цікаві для розвідки противника деталі?

 

Ігнат апелював до СБУ, але тепер уже Безугла апелює до СБУ, і Савченко, швидше за все, на цей час промовчить. Ось допис в ФБ Безуглої: «У мережі з’явилася інформація, що Надія Савченко воює як командир роти в одній із бригад ТрО.

 

Однак ніхто не писав, що, як мені стало відомо, саме її самовільний і неочікуваний наказ на відступ підрозділу спричинив «ефект доміно» прориву в Очеретиному, що запустило каскадні процеси формування наступу росіян на Покровськ. 

 

Зверніть увагу на рацію, яку використовує Савченко, — це саме той варіант, який легко прослуховується росіянами. 

 

Прошу Служба безпеки України звернути увагу та детально дослідити діяльність Савченко!».

 

І враження таке, що СБУ з радістю і рвінням почує Безуглу, бо між кар’єрною сверблячкою і державним інтересом у призначенців Зеленського завжди перемагає кар’єрна сверблячка. Виглядає так, що захист доброго імені ЗСУ перекладається на плечі самих ЗСУ. А ще ветеранів і волонтерів. 

 

Володимир ЦИБУЛЬКО