Цю розповідь варто починати щонайменше з того, що на вершині Степана Бандери в Кавказьких горах Грузії, на висоті 4 тис. 380 метрів, у вересні 2013 року встановили 12-кілограмовий кований хрест, створений Олегом Боньковським.
Нині засновник кафедри художнього металу Львівської національної академії мистецтв, учасник престижних ковальських симпозіумів в Україні, США та країнах Європи з доробком «Ковані хрести» претендує на здобуття Шевченківської премії в номінації «Декоративно-прикладне мистецтво».
Цей екскурс у повномасштабний період сучасної російсько-української війни нагадує знакові для спротиву ворогам Кобзареві слова з далекого 1845 року: «І вам слава, сині гори, кригою окуті. І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!».
І йдеться передусім не про скорботу. Хрести у ранній східнохристиянській іконографії зображували як дерево життя. Навіть розп’ятий Христос постає перед кожним передусім не як той, хто помер на хресті, а як той, хто хрестом переміг смерть.
Від художньої обробки скла — до металевої пластики
Життєва дорога Олега Боньковського, вторована пошуком і пластичними витворами людського сумління та християнськими чеснотами, почалася зі стежини на славетній Волині, овіяній казковими привидами, легендами, драматичною правдою та звитягами.
Село із загадковою назвою Вовковиї, знане від 1545 року, — органічна частинка цієї історії: поруч — битва під Берестечком (1651 р.), свавілля москальсько-польських окупантів, жертви Другої світової війни, де Волині випало особливо трагічне випробування та місце зродження нескореної Української повстанської армії.
Закінчив Львівське художньо-промислове училище імені Івана Труша (1960 р.). Здобув вищу освіту у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Опановував фах у відділі художньої обробки скла при кафедрі художньої кераміки.
Створюючи серію експериментальних вітражів, люстр, потребував традиційних металевих обрамлень, перегородок. Відтоді став захоплюватися металом.
Олег Боньковський. Київ, 2025 р.
Фото Національної спілки художників України.
Перші твори Олега Боньковського, виготовлені із заліза, представляли дрібну металопластику («Ґазди курять», «Танок з топірцями» тощо). Вони мали виставкове призначення, проте наснажували, спонукали до розширення тематичної експозиції.
Так сталося, що у середині XX століття ковальство майже на пів століття зникло з ремісничої і мистецької арени. А у 1970—1980 роках почався європейський рух відродження галузі ковальства.
Перша персональна виставка з художнього металу Олега Боньковського відбулася 1984 року у Львові. Вона була першою виставкою в Україні з цього виду мистецтва.
У доробку тоді було близько 70 робіт: декоративні панно, вази, бра, пластика, підсвічники, тарілки, вітражі, світильники, решітки.
Ковальство як творчість
Переломним в освоєнні заліза як мистецького матеріалу було замовлення на виготовлення для громадського приміщення захисних решіток, популярно відомих як «ґрати». Майстер вирішив надати їм декоративного приваблення.
Справа виявилася непростою, бо вимагала технологічних знань і вмінь. Тож відвідав кілька кузень краю, все більше захоплюючись ковальством. «Вогонь, який палає, кусок заліза, що під вправними руками стає витвором мистецтва, — все це породило любов до професії», — зізнається пан Олег.
Тоді перечитав спомини Івана Франка «У кузні». Олега Боньковського буквально переслідувала знаменита арія Мефістофеля про людей, що «гинуть за метал». Гинули за метал благородний — золото. А він заповажив метал чорний — залізо. Вник у таїни його історії.
Спочатку людина мала справу з «чистим» (нержавіючим») метеоритним залізом, який обожнювала, вважала «небесним каменем». Через рідкісність із нього виготовляла лише дрібні прикраси, які цінувалися набагато дорожче, ніж золоті.
Серед кількох тонн золота й кількох тисяч речей з різних матеріалів у гробниці єгипетського фараона Тутанхамона (ХIV ст. до н. е.) тільки три предмети — скарабей (священний жук), браслет і кинджал, що лежали на мумії, були зроблені із заліза.
До земного заліза людина дісталася за тисячу років до нової ери, кілька сотень років вовтузилася із загадковою болотною (залізною) рудою, поки не вичавила з неї метал.
Спочатку сиродутним способом, внаслідок чого при температурі до тисячі градусів отримувала тістоподібну масу, яку проковувала, ущільнювала в криці, домагаючись міцного заліза.
Назва «криця» набула широкої літературної метафоричності, ототожнення з міццю, незламністю. Згадаймо Лесю Українку: «Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться?».
Глибокий зміст цих рядків видатної поетеси Волинського краю Олег осягнув ще за шкільною лавою, переймаючись насамперед рідним словом, любов і вірність до якого в нього ніколи не похитнулася.
Олег Боньковський для творчості вивчив інший, новітній спосіб добування заліза — металургійний, коли при температурі 1 тис. 530 градусів руда плавиться, важке залізо осідає на дно, вгору спливають легкі шлаки.
Тобто зникла потреба проковувати тістоподібну болванку криці. Цей технічний прогрес був вирішальним у витісненні знарядь з інших матеріалів. Сприяв появі окремого соціального стану ремісників.
Найдавніші сліди ковальства залишили на теренах сучасної України кочові кімерійці (VIII—перша половина VII ст. до н. е.). Вони вже виплавляли крицеве залізо, високовуглецеву сталь, знали цементування металу, ковальську зварку.
Поширюватися ковальство на теренах України почало у середньовіччі, маючи ужиткове та декоративне призначення. Фахове ковальство формувалося на межі між високим ремеслом і мистецтвом.
Умовно воно поділялося на сільське і міське. Перше — це реманент та інші потреби для господарств. Друге — брами, решітки, балкони, котрих без декоративних прикрас важко уявити.
Олег Боньковський ще застав майстрів старої ремісничої школи. Бесідував біля горна з В. Бойком, чиї практичні вправи з розпеченим залізом були справжнім майстер-класом.
Сам пізнав і передає далі: завжди запорука фахового ремісника — вміння легко, швидко та влучно вдарити по металу, зекономивши час та енергію. Така майстерність напрацьовується роками.
На підході до «Арсеналу» і в Музеї Франка
Коваль Олег Боньковський «економно» виковує «підкову щастя» за трьома нагрівами заготовки. Розробив методику, що полягає у створенні загальної концепції проєкту, яка потім доповнюється оригінальними деталями.
Досконало володіє такими прийомами, як осадка, витяжка, рубка, пробивання отворів, згинання, закручування, звивання, вигладжування візерунків тощо.
За окремими винятками — відмовляється від зварювання, практикує давні способи з’єднання заготовок — заклепкою. Зазначає: «в художньому ковальстві заклепка, крім фіксуючої функції, відіграє особливу роль як декоративний елемент, що прикрашає виріб».
Олег Боньковський першим почав відроджувати ковальське мистецтво у Львові, пов’язане з низкою металевих вивісок на функціональних давніх спорудах. Без перебільшення, мільйони гостей міста бачили вивіску-емблему на куті фортифікаційної будівлі другої половини ХVI століття Музею холодної зброї «Арсенал».
На ній два щити з геральдичними зображеннями гербів Галича (птаха галки) та Львова (лева) символізують горит, у який композиційно вкладено збільшені копії зброї ХVI—ХVIII століть: списа, бойових сокир, мечів, алебардів.
Ще 1979 року Меморіальний музей Івана Франка у Львові прикрасив триптих настінної пластики «Мойсей» — із заліза, міді, дерева, виготовлений методом карбування (36х36 см.).
Бетонний барельєф Олега Боньковського «Камінний хрест», 1972 р.
Фото з книги «Ковані хрести».
Своєрідним етапним підсумком для митця стало монументально-тематичне панно «Дерево ковальського ремесла» (360х360 см), що знайшло людне місце у трускавецькому санаторії «Карпати».
Панно, наче панорама, розкриває достовірні сюжети з історії цього ремесла. У верхній правій частині впадає у вічі невеликий, проте виразний бронзовий Тризубець.
Був це рік 1990-й, тобто — до офіційного проголошення Української держави з її символами. Проте мистець, який утвердився як творча особистість, яскраво засвідчив свою національно-політичну позицію.
У той доленосний час життєва дорога повернула Олега Боньковського до альма-матер, до викладацької роботи. В інституті було запроваджено спеціалізацію з художнього металу.
Роботи Олега Боньковського є на різних континентах. Особливо плідною була співпраця з мерією австрійською міста Ібзітц. Організована нею міжнародна конференція Ferraculum-2000 у стародавній кузні мальовничих Альп дозволила студентам збагатити ковальське вміння; пам’ять про це нагадує викуваний ним килим «Орнаментальна музика Карпат» (150х250 см) для міської зали засідань.
Паркову галерею одного з власників у Швейцарії прикрасили «Ластівки», яких вважають чи не «найпісеннішим» виробом українського коваля.
Упродовж майже п’яти років Олег Боньковський навідувався в американське місто Пітсбург, де знався з власником майстерні «Залізний рай» Джоном Валтером. Там залишив сотні робіт розмаїтого функціонального призначення та мистецької винахідливості й вартості.
Докладний опис зробленого тоді вміщено в праці В. Могилевського та Ю. Іванченка «Коваль з України. Олег Боньковський» (2013 р.). А починалася та співпраця із запрошення митця на конференцію асоціації ковалів Північної Америки Abana-2002 (штат Вісконсин, США).
Їздив у США, бо потрібні були гроші, аби викупити кузню у Львові. І ця майстерня запрацювала. Реконструйована та пристосована до праці непримітна кузня, що губилася у дворі за будинками, гаражами, високою огорожею та чагарниками, посіла особливе місце в творчості мистця.
Кузня, якої торкнулися модерні технології, по суті, втративши «романтичний» ковальський міх, усе ж залишається архаїчним винаходом людини в хорошому розумінні цього слова.
Тут побачили світ сотні творів різного призначення та тематико-художнього спрямування. З-поміж них у підвалах будівлі ХVI століття Львова з арочним склепінням, стінами з грубого каменю, цегли — вмонтовано підсвічники в кафе «Хорс», названого на честь бога небесного вогню і нічного світла з ликом у всевидячого ока; далі «Сварог» — той, що викував перший плуг і обручку; наступний «Велес» — символ краси й музики; уособленням весняного сонця й пробудженням природи зринає постать — «Ярило»; володарем блискавки й грому є «Перун», а також ті, які ідеалізують весільну пару та сімейну злагоду, — «Ладо і Лель».
В альбомі-каталозі «Ковані хрести» (2024) представлені роботи крайніх чотирьох років. Композиції вирізняються креативністю форми та доповнені філософською глибиною авторських трактувань.
«Автор експериментує, вдаючись до розмаїтих декоративних елементів і пластичних форм, але при тому не втрачає канонічного силуету хреста, тому його хрести можуть використовувати у храмах, прикрашаючи їх», — констатує отець доктор Севастіян Дмитрух, студит. У творчому доробку Олега Боньковського є хрести «Мазепинське бароко» та «Присвята Небесній сотні».
Початково митець для альбому запропонував 19 хрестів, присвячених перемозі України над московією. Хай справдяться сподівання людей, з Божою допомогою.
Володимир БАДЯК, професор, доктор філософії в історичних науках
Львів
