Дотики вдячності: діти Хустської спеціальної школи відвідали захисників, які відновлюються після поранень

Знаєте, у що складно віриться тим, хто тривалий час перебуває на порозі потойбіччя?

 

У щирість чиїхось бажань повернути їм сенс повноцінно жити.

 

Бо «коли занадто довго вдивляєшся в безодню, безодня починає вдивлятися в тебе».

 

І вихопити людину з обіймів тієї безодні здатен тільки дуже сильний потік вдячності і турботи, що рве греблі зарубцьованої зневіри. 

 

Діти з їхніми непідробними емоціями, втіленими у малюнки і пісні, — чудові мотиватори.

 

Візит вихованців Хустської спеціальної школи I-III ступенів, де навчаються діти з порушеннями слуху, до відділення медико-психологічної реабілітації ДУ ТМО МВС України по Закарпатській області став для поранених воїнів цінним тому підтвердженням.

 

Школярі і педагоги з особливої школи надихали захисників піснями, віршами, малюнками та поділилися власноруч спеченими смаколиками.

 

А від пацієнтів та персоналу реабілітаційної установи отримали щирі аплодисменти, емоційну підтримку, смачні подаруночки і цікавий психологічний тренінг з особистісного розвитку. 

 

За словами керівниці навчального закладу Жанни Микитюк, ініціатива взаємної підтримки народилася спонтанно у контакті з психологічною службою територіального медичного об’єднання.

 

Й імпровізований концерт, і тренінг для школярів та педагогів, схоже, стали першою ластівкою в налагодженні ресурсної для обох сторін співпраці. І діти, і дорослі переконалися, як цінують наші захисники такі теплі неформальні зустрічі.

 

Скупі сльозинки в очах мужніх воїнів стали тому підтвердженням. Бо це були сльози сили, яка поверталася до поранених з кожним зворушливим вітанням, з кожним куплетом пісні, подарованими їм від усієї душі.

 

Жестові «Люди — титани» у виконанні четвертокласниці Вероніки Вурсти, маленький художній шедевр шестикласника Саші Етвеша, лауреата Всеукраїнського онлайн-конкурсу дитячого малюнка, віршики Любомира Гальовчика та Ростислава Джугана, схвильовано прочитані з підтримкою перекладача, — еліксир довіри, який повертає бажання жити і продовжувати боротьбу за право жити у країні, яка цінує і підтримує своїх воїнів.

 

«Я відміняю війну І призначаю красу! Богом освячену, Людям призначену, Миром збагачену», — співала під гітару вчителька української жестової мови Вікторія Брикун-Сливка. Нехай кожне слово цієї пісні пошвидше збудеться. Спільними зусиллями, бо як же інакше?