Гарантії безпеки на папері: чи достатньо допомагають Україні через 30 років після Будапештського меморандуму

Лідери чотирьох держав, на територіях яких була розміщена ядерна зброя — США, Великої Британії, РФ та України, — 5 грудня 1994 року в Будапешті підписали документ під назвою «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Ця міжнародна угода передбачала без’ядерний статус України.

Після проголошення незалежності України й поділу між республіками спільного союзного майна нам дісталася вся зброя, що перебувала на території УРСР, у тому числі ядерна.

 

У кількох областях у стані бойової готовності під землею (у 176 шахтно-пускових установках — ШПУ) стояли ракети з ядерними зарядами.

 

Отримані у «спадок» від агресивного СРСР, вони були націлені на «ворожі» держави Європи — членів НАТО.

 

Хоча смертоносна зброя загрожувала багатьом народам світу з території України, наша держава — формальна її власниця — була позбавлена можливості самотужки, на власний розсуд її використовувати.

 

Управління нею, як і в попередні десятиріччя, здійснювала москва. Тільки за наказом влади РФ, без згоди Києва, «українські» ракети могли стартувати з місць базування й летіти до запрограмованих цілей.

 

Згодом до Меморандуму приєдналися ще дві ядерні держави — Франція і Китай (КНР).

 

Найголовніші положення документа такі. Згідно з Меморандумом, США, РФ і Велика Британія взяли низку зобов’язань щодо України, зокрема:

 

— поважати незалежність, суверенітет і чинні кордони України;

— утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності й політичної незалежності України; 

— жодна їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, відповідно до Статуту ООН;

— утримуватись від економічного тиску, спрямованого на підкорення України своїм власним інтересам;

— домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;

— не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу (України) на них самих, їхні та підопічні території, збройні сили, їхніх союзників;

— проводити консультації в разі виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань.

 

Отже, Україна в обмін на гарантії безпеки «великих» держав повинна була у встановлені терміни видалити всю ядерну зброю зі своєї території. Видалення з України смертоносної зброї не передбачало її знищення. Всі ракети були передані до РФ. Це було зроблено в порівняно короткі терміни.

Низка оглядачів вважають, що між англійським та українським варіантами тексту меморандуму існує суттєва різниця. В українському варіанті назва звучить як «Меморандум про гарантії безпеки…», в англійському — Memorandum on Security Assurances («безпекові запевнення»).

 

Термін «запевнення» — не дипломатичний. Він не має чіткої конкретики. Тому смисловий зміст Будапештського меморандуму не має жодного механізму гарантування безпеки для України.

 

Хоча, з іншого боку, документ містить фразу «Підписано в чотирьох рівноавтентичних примірниках українською, англійською та російською мовами». А підписи президента США і прем’єр-міністра Великої Британії стоять не лише під англійським текстом, а й під українським та російським, де записано відповідно «гарантії» та «гаранти».

 

Хоча цей документ не підлягає ратифікації (тому не став актом внутрішнього законодавства жодної з країн-підписантів), він є повноцінним міжнародним договором. Але що з того?

 

Наявність меморандуму про гарантії безпеки України не стала перешкодою чи стримувальним чинником для РФ, яка вчинила агресію проти нашої держави з метою її ліквідації.

 

Всю Україну ворог не спромігся захопити, але щонайменше 20% нашої національної території перебуває під московитською окупацією.

 

Як діяли інші, дружні нам демократичні країни, передусім США та ВБ — гаранти безпеки України, — після підлого нападу кремля на нашу державу? Адже їхні уряди знали про свої тридцятирічної давнини зобов’язання перед нами?

 

До того ж при владі в них перебувають не брехливі босяки-кагебісти, як у московії, а джентльмени — люди добре освічені й моральні, пройняті духом високої західної культури. Вони зробили для України багато, але не все з того, що могли й зобов’язані були зробити. Особливо перед кремлівським вторгненням і в початковий період війни.

 

Дехто з західних політиків висловлювався про Меморандум та Україну правдиво і чесно. Переповідають, що колишній президент Франції Франсуа Міттеран невдовзі після підписання Меморандуму сказав набагато молодшому за себе Леоніду Кучмі: «Синку, якби ж ти знав, як підло тебе обдурили в Будапешті!».

 

Але «червоний директор» був невігласом, таким і залишився. Сховавшись від війни в маєтку зятя-мільярдера аж на острові Сардинія, він періодично роздає поради, як діяти Україні в нинішніх умовах.

 

Чому ж сам, коли був президентом, не діяв грамотно й патріотично в інтересах нашої держави!? Не пояснює, чому оточив себе зрадниками табачниками та іншою антиукраїнською нечистю? Мовчить про касетний скандал і вбивство журналіста Гонгадзе.

 

Уже після широкомасштабного вторгнення в Україну піддав критиці свою зовнішню політику колишній президент США Клінтон. Він визнав особисту нечесність щодо України під час підписання Меморандуму.

 

Сказав, що головним його завданням було якомога швидше роззброїти нашу державу. А не допомогти молодій Україні вистояти, подолати труднощі періоду переходу від тоталітаризму до демократії, від планової економіки до ринкової.

 

Визнання помилки (насправді — злочину) — це не каяття. Навіть не заклик до президентів США допомогти Україні не програти в нинішній оборонній, національно-визвольній війні.

 

Маємо констатувати: з 2022 року цивілізований світ повернувся до України обличчям і почав надавати нам всебічну допомогу (хоча в недостатніх обсягах) після того, як героїчні Збройні сили відбили перші удари ворога й, не маючи переваги, розбили агресора біля Києва і Харкова.

 

Не дозволили кремлівській банді провести в нашій столиці парад «пабєди» своїх загарбників, убивць і мародерів. 

 

Віримо у стійкість і перемогу України у справедливій оборонній війні!