Громаді на Чернігівщині під час окупації вдалося запустити стару пекарню: яка її доля

У перші дні війни російські війська підірвали мости і перекрили майже всі дороги, відрізавши Корюківську громаду Чернігівської області від України.

 

Місту і сусіднім селам довелося виживати на старих продовольчих запасах, що танули з кожним днем.

 

Аби уникнути голоду, міськрада прийняла рішення відновити випічку хліба на підприємстві, що було продане з аукціону і фактично рік простоювало без роботи.

 

Цю ідею миттєво підтримали сотні містян, які кинулися приводити до ладу занедбане виробництво.

 

І хоча перші буханці через брак якісної сировини виявилися далекими від стандарту, їхній смак запам’ятався назавжди.

 

Так у Корюківці виникла ідея відродити старий завод, щоб і далі бути з власним хлібом.

 

З реалізацією цього задуму громаді допомогла Програма USAID DOBRE, придбавши ротаційну піч.

 

Проєкт також підтримали інші фінансові донори, тому оновлені цехи невдовзі запрацюють на повну потужність.

Перший візит до колись процвітаючого підприємства залишив сумне враження — обладнання в аварійному стані, дах протікає, форм для випічки замало, діжі в дірках. Але попри все корюківці вирішили реалізувати свій задум, оскільки вже через три дні стало зрозуміло, що блокада міста триватиме далі.

 

Спочатку добровольці все відчистили, відмили і відремонтували, а потім кинули клич зносити продукти для першого замісу.

 

«Людей у цеху було, як у мурашнику. Усі хотіли швидше відновити роботу, — пригадує головний спеціаліст фінансово-господарського відділу управління соціального захисту населення Корюківської РВА Олена Янченко. — Прийшли фахівці, які тут пропрацювали багато років. Підключилася молодь і навіть діти. Допомагала місцева влада. Люди з вулиці несли останні припаси дріжджів, борошна, олії, цукру. Десь 300 кілограмів солі знайшлися на підприємстві. Все було згуртовано і дуже тривожно».

 

Через кілька днів спробували випекти першу партію хліба. За рецептурою він виявився, без перебільшення, воєнним, оскільки його основу, через брак продовольчого борошна, складало фуражне.

 

Воно було настільки низької якості, що не просіювалося крізь сито. Втім, саме цей продукт допоміг зекономити вкрай дефіцитні дріжджі, з яких технологи почали виготовляти закваску.

 

Пізніше по сусідніх селах місцевій владі вдалося роздобути якісніше борошно, вміст якого у виробах став вищим. Але, за словами пані Олени, саме ті, перші буханці, й понині здаються найсмачнішими.

 

Люди їх ділили між собою навпіл, а то й на три частини, пригадуючи розповіді бабусь про Голодомор і німецьку окупацію. Ніхто й гадки не мав, що подібне жахіття може повторитися у, здавалося б, цивілізованому XXI столітті.

 

Окупація Корюківки тривала довгих 40 днів. Утім, коли російські військові забралися геть, жителі громади виступили за те, аби пекарня працювала далі. «То був якийсь Божий промисел, — пригадує Олена Янченко, яка виступила в ролі організатора заводських процесів. — Люди почали просити свого, а не привозного хліба».

 

Тоді я й кажу дівчатам: «А давайте спробуємо ще й булочну лінію налагодити». Покликали інженера-механіка, аби перевірив обладнання. Швидко все вимили й запустили в роботу. Так у нас з’явилися свої батони, булочки і рогалики».

 

До речі, Олені Миколаївні, яка свого часу на Корюківському хлібозаводі пропрацювала 16 років, вдалося під час окупації не лише організувати людей для відновлення виробництва, а й розробити особливу, воєнну, технологію випічки хліба.

 

Її ентузіазм був високо оцінений на державному рівні. З нагоди Дня Соборності України цього року пані Олена була нагороджена медаллю «За працю і звитягу».

Хлібозавод, який у Корюківці збудували ще в 60-х роках минулого століття, після перерви пропрацював фактично рік. Далі потрібно було вирішувати його подальшу долю, бо старе обладнання потребувало заміни.

 

«На сесії міськради ми написали листа до Програма USAID DOBRE, з якою до війни вдалося реалізувати чимало успішних проєктів, — каже начальниця відділу економіки, транспорту, інвестицій та туризму Корюківської міської ради Оксана Кукуюк. — Партнери відгукнулися на наше прохання й придбали ротаційну піч, вартістю мільйон гривень. Через аукціон громада передала її в довгострокову оренду теперішній власниці підприємства».

 

Вдруге відновлювали комбінат теж гуртом. Поки в приміщенні тривав ремонт, керівниця майбутньої пекарні подавалася на різні конкурси і програми.

 

Зрештою за підтримки Німеччини вдалося отримати тістоміс та різні ємності для підготовки виробничого процесу. Зі свого боку, вітчизняний уряд надав 250 тисяч гривень у межах програми єРобота.

 

Як повідомила пані Оксана, на підприємстві вже відбулися пробні пуски пекарських ліній, але там продовжують закуповувати те, чого на сьогодні бракує для повноцінної роботи. Втім, незважаючи на дрібні проблеми, до старту лишилося вже недалеко. В умовах війни, коли завжди є ризик повторного порушення логістики, громада більше не залишиться без власної випічки.

 

І ще один надзвичайно важливий момент. Місцеві жителі активно виступили за відродження підприємства і тому, що тут з’явилися нові робочі місця.

 

Отож, за словами експерта з місцевого економічного розвитку Програми USAID DOBRE Віталія Юрківа, реалізацією успішного проєкту вдалося паралельно вирішити одразу дві проблеми — доступу до свіжих хлібобулочних виробів і підтримки місцевого бізнесу.

 

«То була наша спільна робота, — каже він. — Міськрада допомогла підприємцеві відновити приміщення, а ми купили обладнання, адже йдеться про старий хлібозавод, який до війни вже не працював».

 

Водночас Програма USAID DOBRE розпочала в Корюківці реалізацію нового трирічного проєкту, пов’язаного з розвитком мережі централізованого теплопостачання. Експерти вже провели комплексну оцінку надання цієї послуги і визначили технічний стан застарілої системи.

 

Громада також отримала 1000 метрів попередньо ізольованих труб на суму понад 2 мільйони гривень. Їх вже встановили на найбільш аварійних ділянках міської теплотраси. Кошти на роботу майстрів виділили з місцевого бюджету.

Після проведеної в країні децентралізації жителі новоутворених громад почали визначати пріоритетні напрямки свого розвитку. Саме тоді у багатьох невеликих містах виникла ідея повернути традицію випічки власного хліба, оскільки свого часу місцеві пекарні не витримали конкуренцію з крупними комбінатами обласних центрів і припинили виробництво. Широкомасштабна війна швидко виявила вразливість такого вибору.

 

Однією з перших, за підтримки Програма USAID DOBRE, реалізувала хлібний проєкт Дмитрівська громада Кіровоградської області. Її приклад, а також логістичні проблеми, пов’язані з війною, надихнули Корюківську міськраду скористатися перевіреним досвідом.

 

Аналогічні бізнеси відкрилися за допомогою того ж міжнародного партнера у селищі Короп на Чернігівщині, в селі Усть-Путила Чернівецької області, у кількох населених пунктах Миколаївщини.

 

«Ми побачили, що громади серйозно зацікавилися темою хліба, а також переробкою овочів і фруктів, — каже Віталій Юрків. — Недостатньо мати сировину. Підприємці хочуть виготовляти з неї готову продукцію. Саме тому ми закупили багато обладнання і передали його місцевим адміністраціям для того, аби вони самостійно дбали про свою продовольчу безпеку».

 

Одним із популярних проєктів стало облаштування громадських кухонь, доступ до яких отримали всі, хто хоче виготовляти із свіжих овочів і фруктів соуси, джеми, соки та іншу домашню продукцію.

 

Головною родзинкою усіх цих просторів став той факт, що сучасне обладнання надійшло на баланс місцевих органів влади, а не підприємців.

 

Відповідно, скористатися ним по черзі можуть усі бажаючі. Особливо великою популярністю ця послуга користується влітку і восени, коли жителі сільської місцевості не в змозі впоратися з багатим урожаєм і частину городини та фруктів просто викидають. Водночас на сучасному обладнанні можна виготовити продукцію високої якості й продати її на ринку.

 

Громадські кухні виконують і ще одну функцію — професійної орієнтації.

 

«Це територія, де молодь у неформальній обстановці може отримати певні навички і можливо у майбутньому захоче працювати у даній сфері, — каже Віталій Юрків. — Важливим є і той факт, що доступ до громадських кухонь мають представники вразливих груп населення — ВПО, пенсіонери, люди з невисоким фінансовим достатком. Отож зараз Програма USAID DOBRE напрацьовує в деяких громадах ще одну форму підтримки, аби створити схему погодинної оренди наданого обладнання. Тобто сьогодні ми разом активно готуємося до життя після війни».

 

Матеріал підготовлений редакцією газети на замовлення Українського кризового медіа-центру та став можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст є відповідальністю Глобал Ком’юнітіз (Global Communities) і не обов’язково відображає точку зору USAID чи Уряду Сполучених Штатів.