Мотивація до роботи — частина мотивації до життя

Це люди, які не шукають роботу з різних причин.

Серед них — переселенці, особи з інвалідністю, ветерани, які не знайшли себе на ринку праці, жінки, які не можуть чи не хочуть поєднувати виконання сімейних і робочих обов’язків. Зараз 15 мільйонів українців працюють, але з них 3,2 мільйона — у тіні, що посилює виклики для бізнесу й держави.

 

Директорка місії USAID в Україні Теодора Делл зауважує: «Наш офіс у Вашингтоні провів дослідження і підрахував, що зараз рівень зайнятості в Україні — 52%. Тоді як у Європі ця цифра — 76?%. І якщо ці цифри хоча б вирівняти, на ринку додатково з’явилося б 4,8 мільйона працівників». Тож теза про працьовитих українців — міф?

Робота — це не лише економіка, насамперед ідеться про звичний спосіб життя. Це показник як економічних проблем, так і соціально-психологічних. У березні 2022 року соціологічна група «Рейтинг» провела опитування, згідно з яким, серед українців, що мали роботу до великої війни, більш ніж половина (53%) з її початком — не працювали. Найбільше це торкнулося мешканців сходу (74%), молоді до 35 років (60%) та тих, хто покинув своє місто (66%). 

У 2023 році серед переселенців частка безробітних зменшилась до 40%, але в уряді мусили визнати: вони все одно не хочуть працювати, — і почали запроваджувати зміни у виплатах для ВПО. 

Перша заступниця міністерки соціальної політики Дарія Марчак пояснювала: «Є випадки, коли родина отримує допомогу, наприклад, у 10 тис. грн, і в неї немає стимулу йти працювати в селі». 

В тому, що держава хоче стимулювати переселенців докласти зусиль для свого фінансового забезпечення (влаштуватися на роботу, перекваліфікуватися, відкривати бізнес), немає нічого поганого. Але мусимо визнати: зусиль держави поки що недостатньо.

Якщо в 2023 році роботодавці скаржилися на брак фінансових ресурсів, то цьогоріч — на гостру нестачу кадрів. За даними Міністерства економіки, 74% компаній повідомляють про дефіцит робочої сили. Особливо це відчувається в переробній промисловості, будівництві, охороні здоров’я та харчуванні. Кількість вакансій на Єдиному порталі сягнула 242 тисяч — це рекордна кількість вакансій від початку повномасштабного вторгнення. Сфера обслуговування та робочі спеціальності — в пріоритеті. 

Дефіцит кадрів змушує роботодавців усе частіше пропонувати вакансії шукачам без досвіду. У вересні цього року 43% від усіх вакансій були спрямовані на кандидатів, які не мають досвіду роботи. Для порівняння, у вересні 2023 року їх було 36%.

Дослідження Gradus Research (мобільний застосунок для опитувань. — Ред.) показує, що низький рівень заробітної плати за наявними вакансіями — основна проблема українців під час пошуку роботи. Але через дефіцит кадрів на ринку праці та конкуренцію серед роботодавців реальні зарплати в Україні виросли на 17,6% проти минулого року (номінальні — на 22,1%), про що пише НБУ у своєму Інфляційному звіті. Розмір середньої зарплати, яку шукачам пропонує ринок праці в листопаді, становить 21 тис. 500 грн. Якщо говорити про зарплати в доларовому еквіваленті, то з початком повномасштабної агресії рф у 2022 році вони впали практично вдвічі. Але ринок повністю відновився.

Розповідає фінансовий інвестбанкір Сергій Фурса: «На кінець 2021 року рівень середньої зарплати становив в еквіваленті 514 доларів — це найбільший показник за всю історію України. Зараз ми «відіграли» ці втрати, середній рівень зарплати нині становить 515 доларів».

Прогнозувати середні зарплати в 1 тис дол. банкір не береться, але 540 доларів на наступний рік — цілком. При тому, що на сьогодні мінімальна зарплата в Україні, згідно із законодавством, повинна становити 8 тис. грн (тобто майже 200 дол.), але таку ще треба пошукати. «Піднімає» зарплати переважно приватний сектор, бо вони відчувають брак кадрів (зарплати вчителям і медикам фактично платять наші західні партнери у вигляді грантової допомоги).

На жаль, зростання зарплат відбувається на тлі відсутності зростання продуктивності праці, тож стрімкого підвищення не очікується. Але ж 8 мільйонів працездатних громадян (!), які не працюють, не шукають роботу і не займаються підприємництвом. Вони могли б дати імпульс для розвитку країни. Для цього потрібні системні зусилля — від державних програм і міжнародної підтримки до активної участі бізнесу у створенні робочих місць та перекваліфікації кадрів.

Краплею в морі можна назвати те, що від початку 2024 року 22 тисячі українців отримали ваучери на навчання за державний кошт і змогли опанувати нову професію чи спеціальність. Серед найпопулярніших професій — медсестра, психолог, кухар, водій. 

Працевлаштування жінок за професіями, які умовно вважаються «чоловічими» і на які спостерігається гострий дефіцит, поки не набуло масового характеру: із січня до жовтня 2024 року трохи більш ніж 1 тисяча жінок знайшли нову, «чоловічу», професію. Цікаво, що це не стосується вакансій Сил оборони, куди надіслали у вересні 44% відгуків жінки, 56% — чоловіки.

А поки що програми з реінтеграції ветеранів та людей, які змінили місце проживання й опинилися в регіонах з іншими потребами ринку праці, йде зі скрипом. Спільні для локального бізнесу та органів місцевого самоврядування модульні навчальні програми для швидкої перекваліфікації та підвищення кваліфікації працівників — теж переважно на папері.

Зрозуміло, що майже 6,8 млн українців виїхали за кордон, і це вплинуло на ринок праці. Тільки впродовж 3-го кварталу 2024 року кількість мігрантів зросла майже на 200 тисяч. І ризики подальшого посилення міграційного відпливу залишаються значними — додають у Нацбанку.

Голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов попереджає: «Шлях до Європи — це шлях до вільного ринку капіталів і до вільного пересування та переміщення робочої сили». І нагадує: «Ми маємо бути готові. У цьому немає проблем. Зрозуміло, що бізнес має адаптуватися, і я повністю згоден з тезою, що ми повинні конкурувати з іншими країнами Євросоюзу за робочу силу».