Інститут дива

— Василю Васильовичу, ваш Інститут стало долучається до написання Радіодиктанту національної єдності. В цьому році я нарахував кілька десятків учасників символічної акції з Інституту. А як вам у школі давався диктант?

— Без проблем. Я ж золотий медаліст, і предметів, що мені б давалися важко, не мав. Диктанти — це п’ятий і шостий класи, далі були вже твори, які я теж писав залюбки.

Що ж стосується Диктанту єдності, то рекордним за кількістю в нас був минулий рік — у його написанні тоді брали участь більш ніж 100 амосовців на чолі з директором. Впоралися гідно. А долучилися ми до всеукраїнського заходу з початку ворожого вторгнення, тобто писали втретє. Ініціатором виступила завідувачка науково-навчального відділу, доцент Вікторія Кордонець. Її охоче підтримали в колективі, особливо молодь, працівники в нас грамотні, тож і з текстом Оксани Забужко особливих утруднень не виникло.

— Ви з групою співробітників Інституту в складі української медичної місії нещодавно побували в Сеулі. То українська вже звучала і в Південній Кореї?

— В колі співвітчизників — безумовно. Та міжнародне спілкування й виступи на заходах навчальної програми здійснювалось, звісно, англійською. В Інститут Амосова, до слова, не приймають фахівців без знання іноземних мов. Я, приміром, у школі вивчав французьку, яку при нагоді, втрапляючи в Париж, радо шліфую практично, але знаю й англійську, адже вся спеціальна література видається нею, доповіді й повідомлення — теж.

 

 

Міцніють, набуваючи змісту, спільні навчальні програми й взаємообмін досвідом українських хірургів з колегами з Південної Кореї.

 

У Сеулі була цікава, напружена й різноманітна програма, спрямована на подолання серцево-судинних хвороб в Україні, усталення навичок створення медичних проєктів. Особливо нам сподобалось те, що навчання менеджменту в царині охорони здоров’я було організоване за всіма профільними напрямками: анестезіологія, кардіологія, ультразвукова діагностика та кардіохірургія. Південна Корея — країна новітніх технологій, тож повчитись у корейських колег дійсно було чого.

— Виступаючи в Сеулі, ви навели вражаючу статистику. Виявляється, минулого року фахівці Інституту Амосова здійснили 10 200 операцій різної складності. В перерахунку йдеться про неймовірну кількість — 27,9 оперативних втручань на добу! Як це можливо? Тут немає помилки?

— Особисто я цей обсяг клінічної продуктивності вважаю для нас недостатнім. В Інституті працюють 93 наукові співробітники, що, крім академічних занять, успішно оперують, бо найглибше знають свою царину. Ще є 200 лікарів і 400 медичних сестер. Це вагома кількість спеціалістів, здатних працювати інтенсивно і вправно. В нас 16 операційних столів, три лабораторії електрофізіології, декілька ендоваскулярних лабораторій для дітей і дорослих тощо.

У мирний час ми щодня здійснювали до 50 хірургічних процедур, це десь 20 операцій на відкритому, зупиненому, серці, близько 5 дитячих операцій і 25 ендоваскулярних втручань. Коронарографія і стентування додавались як важливі, але допоміжні процедури. Зараз, унаслідок людської стресозалежності, кількість ішемій серця збільшилась на 20%. Отже, й наша допомога хворим має бути підвищена. Рахуємо нормативи. В країні з 40-мільйонним населенням, за євростандартом, має виконуватись 140 тис. операцій на рік. В минулому році 49 кардіохірургічних центрів України, а з них 36 — з повним обсягом профільної допомоги хворим, зробили 28 тисяч повноцінних операцій і 60 тисяч маніпуляцій. Тобто по операціях це п’ята частина від того, що треба здійснювати, по коронаграфії і стентуванню — 30%. Як не оцінюй — замало.

З іншого боку, коли я доповів про нашу практику колегам з Південної Кореї — навів кількість і перелік напрямків хірургічних втручань, вони не йняли віри. А перед від’їздом по секрету сповістили, що відеозапис цієї доповіді переглядали в міністерстві охорони здоров’я республіки, а вже за три дні потому відбулося зібрання чинних кардіохірургів країни, де обговорювали заходи з поліпшення їхньої роботи з огляду на українські показники. А треба визнати що і наука, і клінічна практика Південної Кореї — найвищого ґатунку, тож визнання нашого рівня такою спільнотою вартує уваги.

Завдяки чому ми досягли подібних результатів? А саме внаслідок того, що Інститут Амосова як науково-дослідна установа має привілей розвивати найбільш наукоємні та інноваційні напрями в кардіохірургії. І цією стратегічною можливістю ми послуговуємось активно і в повному обсязі. Як наслідок, на працюючому серці усуваємо ішемію — і це становить 98% від загальної кількості операцій (в Європі та світі, зважте, цей показник не перевищує 25%), далі йде інфекційний ендокардит — 6 тис. операцій, лікування патології аорти, де без хірургічних втручань у 90% випадків летальний фінал неминучий. Таких операцій на рік набирається близько 5 тисяч. 

Набуває в нас ваги й різноманіття акушерська кардіологія, що має місце лише в розвинених державах світу. Не меншає вроджених вад серця — як класичних, так і ендоваскулярних, сталою є й статистика порушень його ритму. В останньому сегменті кардіохірургії Інститут Амосова є найкраще обладнаною й технологічно досконалою медичною установою не лише України, а й, схоже, на теренах Східної Європи.

Тож, завершуючи тему хірургічного завантаження кардіохірургів країни, переконаний: його можна суттєво підняти, та тільки за умови істотного поліпшення забезпеченості чинних центрів відповідним обладнанням, що, звісно, потребує значних цільових капіталовкладень, а грошей у воюючої держави зараз, як знаємо, обмаль.

Інститут Амосова активно виховує перспективну молодь — для себе й кардіологічних центрів України.

 

— Часи нині дійсно люті, та вам вдається знаходити благодійників, аби розвивати матеріально-технічну базу Інституту. Що ви виділили б з останніх придбань установи?

— Те, що найбільш запитане. Ворог уперто виводить з ладу енергетичні об’єкти нашої країни. Попереду — зима, а розриви в електропостачанні під час операцій неприпустимі. Тому я щиро втішився, коли американці подарували нам 10 павербанків ємністю 13,6 кіловат кожний, що вкрай потрібно з огляду на можливі проблеми з живленням наших операційних і лабораторій. З цією фундацією також досягнуто домовленості про встановлення їхнім коштом сонячних панелей для потреб Інституту. Корисним буде додаток зеленої енергетики.

А 14 листопада ми відкрили капітально реконструйовану дитячу реанімацію.

— Тим часом новини з сайту вашого Інституту читаються інколи, мов хроніка моторошних подій. Приміром, жінку на 37-му тижні вагітності з розшаруванням аорти везли в операційну в стані клінічної смерті. А в однієї з ваших пацієнток з постміокардичним кардіосклерозом й АВ-блокадою серце до лікування зупинялось 1 500 (!) разів на добу. Хіба це можливо? Як таких хворих рятують?

— Досвід, медичний клас, термінові оперативні дії. Хірургам не випадає перейматись панічними емоціями, доки не зроблено все, що в їхніх силах, стосовно конкретного випадку. Тому — по черзі. У вагітної жінки з розшаруванням аорти, не опинись вона в нашому відділенні акушерської кардіології, шансів на порятунок і справді не було. Напередодні пацієнтці допомогли розродитися — на світ з’явилась здорова дівчинка. А зранку наступного дня було проведено восьмигодинну операцію з протезуванням аорти й встановлення трьох клапанів серця. Життя Ірини врятовано, вона відновлює сили. І так, цей випадок — справжнє диво. Хоча в цілому ми маємо вже близько 140 операцій, в результаті яких усі породіллі живі.

Що ж до частих зупинок серця, то вони миттєві, і цій хворій теж допомогли. Дарії зробили кардіонейроабляцію, й уже наступного дня виписали. Порушення ритму серця й провідності в неї зняті, АВ-блокада більше не реєструється, потреба в кардіостимуляторі відсутня. Такими є сьогоденні спроможності Інституту Амосова.

— Однак є унікальні операції, зокрема пересадка серця. А в Україні, за невтомних старань амосовців, ці хірургічні втручання проводяться все частіше — в Києві, Вінниці, Хмельницьку... Крига скресла?

— Схоже на те. Адже, скажімо, за минулий рік ми з колегами по всій Україні здійснили 61 трансплантацію серця. Однак справа йде не так упевнено, як би нам хотілося, причому з однієї причини — недостатньої кількості донорів. Тема делікатна, що нерідко виявляє неналежну сумлінність наших колег в регіонах, та сподіваюся, з часом ми здолаємо й це.

— Є факти, що в Інститут Амосова навіть під час війни приїздять лікуватися іноземці. Це колишні громадяни України?

— Не завжди. Приміром, 23 лютого 2022 року ми прооперували громадянина Америки, а 24-го спалахнула війна. Він в Україні працював за контрактом, а після виписки повернувся до США.

— Чув ваше телеінтерв’ю, в якому ви зачепили тему лідерства української медицини. На сьогодні — де ми в кардіології на чільних місцях?

— Є всі підстави вважати, що ми зараз справді перебуваємо серед кращих кардіохірургічних шпиталів Європи й Америки. Підтвердженням цього є, зокрема, те, що від 25 до 40 публікацій наших спеціалістів з’являються в міжнародних журналах щорічно, а в науково-метричних базах до 75 статей на рік дають лише співробітники Інституту Амосова. Нам регулярно надають трибуну для доповідей на Європейському з’їзді кардіохірургів, Бостонському з’їзді кардіохірургічної асоціації, конгресах, симпозіумах і конференціях у Лісабоні, Стамбулі, Лозанні, Севільї, Мюнхені, Лондоні й Х’юстоні — називаю місця проведення заходів цьогоріч. Ми робимо доповіді й проводимо лекції, відбір тем для них завжди суворий, тож така широка співучасть наших спеціалістів у цій роботі свідчить і про визнання, й про актуальність науково-клінічних розробок Інституту. Вчимося ми — вчаться й у нас.

Зазначу, що за всієї складності організації стажування за кордоном поточний рік не виявився для нас у цьому сенсі порожнім: стажування пройшли четверо наших посланців: у Японії — в клініці Університету Канадзава, в США — в Массачусетському госпіталі, в Туреччині — безпосередньо в Стамбулі, та у Великій Британії — у Віндзорі. Молоді лікарі повертаються звідти з хорошими фаховими надбаннями, підвищеним рівнем, планами впровадження засвоєних новітніх зразків і технологій в арсенал рідного Інституту. Треба лише добиватися, щоб стажувань було посутньо більше.

— Цьогоріч Інститут випустив 40 інтернів. Вдається когось залишати собі?

— Ясна річ, найкращих. За останні роки амосовці прийняли до своїх лав 15 добре підготовлених фахівців. До того ж, за рахунок учорашніх інтернів ми маємо можливість укомплектовувати нові медичні заклади. Найближчим часом будуть відкриті кардіохірургічні центри в Чернівцях, Сумах, вже другий за рахунком центр відкривається в Чернігові — всі вони, як і наступні, потребують кваліфікованих кадрів. Й випускники-інтерни — надійний резерв для новостворених установ, адже вони в нас вчаться три роки, не втрачають зв’язку з Інститутом надалі, тож у їхній особі маємо належно грамотних професіоналів.

Директор Інституту з колегами рятують дитяче серце.

 

— Під’їжджаючи до Інституту, звернув увагу на крани, які застигли біля 8-поверхового недобуду — майбутнього корпусу вашої установи, що має подвоїти її клінічні спроможності...

— Вони вже часом працюють, як і люльки, з яких монтують боковий фасад корпусу, встановлюючи скло. В цьому році, дяка уряду, нам виділили 50 мільйонів гривень — на внесення змін до проєкту, ухваленого в 2018-му. Будівельні норми не стоять на місці, тож корпус, приміром, згідно з новими вимогами, не може бути прийнятим до експлуатації, якщо він не має обладнаного бомбосховища. Є й інші приписи, що мають бути виконані.

— Йде війна за долю України, та не стихає, здається, й битва за будучину медичної академії. Ви — віцепрезидент НАМН, тож ситуація на цьому фронті вам відома достеменно. Що від Академії хочуть вороги зараз?

— Її знищення. А повне позбавлення НАМН державного фінансування без перехідного періоду — прямий і пришвидшений шлях до її зліквідації. Всі наші заклади є монопрофільними, і механічне застосування економічної моделі, дієздатної для лікарень, призведе до неминучого колапсу в роботі інститутів НАМН. Тому не можу не висловити подяку міністру охорони здоров’я Віктору Ляшку, що це розуміє і співпрацює з нами щодо створення й наповнення стабілізаційного фонду, покликаного підтримати установи Академії на фазовому переході до нових умов господарювання, аби жодна з них не пропала з медичної мапи України. Завдячуємо ми й профільному комітету Верховної Ради та Міністерству фінансів країни — кошти на комунальні платежі і науку, хай і в скорочених обсягах, їхнім піклуванням ми все ж отримуємо. (Жаль тільки, що темпи зростання тарифів цю допомогу нівелюють).

А треба зазначити, що в інститутах Академії працюють до 18 тисяч співробітників, які виконують більш ніж 120 тисяч оперативних втручань на рік, і йдеться про операції найвищого спеціалізованого ґатунку і складності. Крім наших спеціалістів, подібні медичні послуги не здатен надати ніхто. По допомогу до фахівців НАМН щороку звертаються два мільйони хворих. Тому фінансування лікувальної роботи, що здійснюється установами НАМН, має бути виваженим, мудрим і багатоджерельним. Держава стояти осторонь у цьому питанні не повинна, адже це зачепить нагальні життєві інтереси великої кількості громадян України.

— На ваш погляд, Академія зараз робить усе необхідне, аби вибити з рук її недругів надумані й скороспілі аргументи проти існування НАМН? Вона зараз — боєць?

— Я дотримуюсь думки, що мир кращий війни й цивілізовані люди можуть і зобов’язані домовлятися. Та й при ближчому розгляді проблеми з’ясовується, що вирішити треба лише джерела оплати нашої лікувальної роботи. А ось медичні послуги тематичним хворим повинна однозначно фінансувати держава. Без науки нема майбуття, поступу медицини, а зрештою — й розвиненої держави. Тож, хто б як нас не гробив, співпрацювати треба з усіма учасниками процесу. Адже вже очевидно — розраховувати на державні кошти можна лише після виконаної роботи (крім пошуково-наукової). Такою є даність, і ніякої катастрофи для зрілих, відповідальних управлінців я тут не бачу.

— Василю Васильовичу, ми починали інтерв’ю зі згадки про Радіодиктант національної єдності. Коли б ваша воля, як би ви назвали диктант-2025, чому присвятили б?

— Без варіантів — Перемозі! Не уявляю українця, що не жадав би нашої звитяги в найближчому часі. Бог дав Людині життя, а схиблена кремлівська погань насилає в Україну лави потвор і вбивць, які нищать все живе, що постає проти нелюдів. Смертям немає ліку, гинуть воїни й мирні жителі, балістичні ракети й тритонні авіабомби б’ють в пологові будинки, дитсадки, лікарні і школи, багатоповерхівки й середмістя. Дітей викрадають й вивозять в орду, покалічені вважаються вцілілими, русня пре як сарана, та безкарність скінчилась, відплата знаходить виродків кожну мить.

У медиків — свій фронт. З початку рашистської навали — часів АТО 2014 року — в нас виник і вповні розвився напрям воєнної хірургії серця й магістральних судин. У складних умовах воєнного стану відбулась трансформація установи, й Інститут Амосова став багатопрофільним військовим шпиталем. В підсумку, за роки нашестя в нас прооперовано 2 300 військових, з них 150 — це бойова травма. З людського серця виймаємо метал, скло, пластик, деревину. Врятуй і вбережи!

З суто фахової точки зору, це унікальний матеріал, якого натепер не має жодна медицина світу. Інститут надає високоспеціалізовану допомогу у випадках ураження серця, магістральних судин і грудної клітки — як воякам, так і постраждалим цивільним. До нас скеровуються найважчі пацієнти з найскладнішими клінічними станами, нерідко — з передової. Це зробило відділення військової хірургії амосовців провідним місцем порятунку тяжкопоранених, відпрацьовано чітку маршрутизацію й протоколи їхньої евакуації. Розроблено новітні методики операцій воякам з мінно-вибуховими ураженнями, зокрема способи вилучення металевих уламків із серця неодимовими магнітами. Звісно, лікуємо й типові «мирні» патології серця й магістральних судин. Певен: наш Засновник — Микола Михайлович Амосов, що стосило оперував бійців у Другу світову війну, своїми нащадками пишався б. 

— Ось кажуть: усе геніальне — просто. А серце — просте? 

— Після мозку й вищої нервової діяльності воно — найскладніше з решти органів людини. В ньому відбуваються фізичні скорочення, низка біохімічних та електрофізіологічних процесів, воно має дубльовані системи захисту. Це цікавий, бентежний, добре вивчений, але й дещо містичний орган, адже багато хто вважає, що серце — вмістилище людської душі. Тому пізнання — пізнанням, а серце завжди зберігатиме свою незбагненність. Микола Михайлович Амосов був переконаним атеїстом, але й він на схилку літ казав: «Можливо, й не Бог, але щось таки є». Так і з серцем.

— А загалом, у медицині простота цінується? Простота клінічних рішень, простота операцій?.. 

 — Висока простота в кардіохірургії досяжна одиницям — високоінтелектуальним, високопрофесійним і всебічно підготовленим. По всьому фронту завдань. Приміром, коли створювали кардіостимулятор, спочатку всі досліди проводили на незігрітому серці — й результату не мали. Та ось хтось здогадався, що експерименти слід робити на серці з температурою тіла — і справа пішла. Той, хто здогадався, — був готовий до осяяння, йому і далося. Простоту, що межує з геніальністю, належить заслужити. Диво треба готувати.

— Василю Васильовичу! Дозвольте наостанок не службове й не фахове, а, швидше, світоглядне запитання. Особисто ви щодня, а в дні операцій — напевне, бачите недосконалості, помилки, а то й потворність Природи. Немовлята, що поступають до вас, мають такі жахливі й нежиттєздатні сердечка, що лишається лише спитати: а їм це за які гріхи? З огляду на подібне, вас не вражає недбалість і неувага Творця до людини, яка ще, по суті, й не жила? Як ви загалом за цих обставин ставитесь до Божого світу?

— Спочатку суттєве уточнення. Всевишній у сердечних покручах, що нам дістаються, не винен. Генетичні й органічні зміни й деформації в організмі людини, із серцем включно, в своїй генезі завжди мають людський фактор, скажімо так — нездоровий спосіб життя батьків, дідів, когось із родинного ланцюга. Вроджені вади переважно є наслідком їхніх серйозних зловживань — для мутацій потрібні вагомі причини. Генетично вади серця передаються в десяти відсотках випадків, решта — фактори ризику: хвороба матері під час вагітності, неналежний спосіб життя в той же період тощо. Тож кардіохірурги усувають не Господній недогляд, а людське ставлення до власного здоров’я і як наслідок — до здоров’я роду. Й ради на це немає. Точніше, є — у вигляді хірургічної віртуозності лікарів-амосовців. Недарма кажуть: ми — руки Спасителя.

Що ж до Божого світу, він невимовно прекрасний. Я бував у світах, ледь не на всіх континентах — планета Земля неймовірна! І притомна, розумна, здорова, натхненна людина подобу Божого образу не ганьбить. А вже Україна! Я не маю поетичного хисту, тож просто нагадаю вам рядки з вірша Павла Гірника: «У зимну днину, в лиху годину//летіли гуси над білим ставом.//А ватаг крикнув, що Україна,//і серце стало». 

 

Олександр САКВА