У Києві показали виставу «Ha*l*t» Тамари Трунової — майже за півтора року після берлінської прем’єри

У столичному Театрі драми і комедії на лівому березі «виставу у виставі» з назвою, що в перекладі означає «повна зупинка» — «Ha*l*t», показали майже через півтора року після того, як її київські актори вперше зіграли у Німеччині.

 

Власне, виконавці на сцені розповідають немало про самих себе: як готувалися до прем’єри у березні 2022 року шекспірівського «Гамлета» і як їхні плани, як і всіх українців, змінив повномасштабний напад росії.

 

Авторка ідеї, драматургії і сценографії, режисерка вистави — Тамара Трунова. Все починалося з того, що вона перемогла на режисерському фестивалі RADAR OST (Мюнхен) і представники Гете-інституту запропонували фінансово підтримати її наступний проєкт. Ним відома українська режисерка мала відкривати у 2023 році фестиваль RADAR OST у Берліні.

 

Передувала постановці 20-денна резиденція у столиці Німеччини. Режисерка проводила з акторами й акторками інтерв’ю, які майстерно введені в канву вистави.

 

Говорили про пережите і те, як усіх змінила повномасштабна війна. Скажімо, ще на початку цього вторгнення росії в Україну в актриси Ірини Ткаченко від влучання ворожої зброї вигоріла квартира, постраждала її колекція орхідей. Тому у виставі є сцена з квітами.

 

Актор Володимир Кравчук з’являється у виставі у відео на екрані, бо став захисником.

 

У постановці також задіяні: Олег Стефан, Марина Клімова, Олена Бушевська, Дмитро Олійник, Віталій Салій, Олександр Соколов, Катерина Кістень. Музика — Маттіас Кремсрайтер. Світло та відеопроєкція — Руслан Березовий. Робота з текстами — Марина Смілянець.

 

«Ha*l*t» — це мистецька розповідь про незіграні ролі у виставі «Гамлет»; розвінчування стереотипів про українців, які опинилися за кордоном через війну; десь психотерапевтичний досвід. І віра в майбутнє. Але воно – як сновидіння й алюзія на картину фламандського художника періоду Ренесансу Пітера Брейгеля Старшого «Сліпий веде сліпого», написаної в далекому 1568 році. Люди ж бо донині не завжди свідомі, чи за тим провідником ідуть…

 

У виставі коротко звучать болючі спогади про загиблих українців. На секунди прізвища – як яскраві спалахи мужності і самопожертви — розривають темінь зали.

 

Згадують тих, кого забрала ця понад 10-літня війна: актора Пашу Лі, соліста Паризької опери Василя Сліпака, фотографа Макса Левіна, художницю Любов Панченко, письменника Володимира Вакуленка, поетів Максима Кравцова, Гліба Бабіча, Іллю Чернілевського, активіста Романа Ратушного, режисера-документаліста Олега Бабало, режисера монтажу Віктора Ониська, письменницю і правозахисницю Вікторію Амеліну…

 

Між спогадами і рефлексіями у виставі «Ha*l*t» залишається основне питання: «Бути чи не бути?». Утім однозначну відповідь ++ демонструє Україна уже понад 990 днів на рядки з Шекспіра, який задавався питанням: «У чому більше гідності: скоритись//Ударам долі і лягти під стріли//Чи опором зустріти чорні хвилі//Нещасть — і тим спинити їх?».

 

Виставу «Ha*l*t» успішно показували на фестивалях у Румунії, Польщі, Німеччині. Тепер її мають змогу дивитися глядачі у Києві — щоб у фіналі почути: «Хай настануть інші дні!».