«Бомба за кілька тижнів»: чого навчає нова провокація про відновлення Україною ядерного арсеналу

В інформаційному просторі додалося багато адреналіну: 17 жовтня німецький таблоїд Bild написав, нібито Україна має відповідні матеріали й знання, аби за кілька тижнів відновити свій ядерний арсенал.

 

Так Bild відреагував на зроблену в Брюсселі заяву президента Володимира Зеленського про те, що Україна наразі має лише два варіанти: або в неї буде ядерна зброя, або вона повинна мати захист з боку потужного альянсу.

 

Як відомо, український президент під час спілкування з кандидатом у президенти США Дональдом Трампом наголосив на важливості вступу України до НАТО, зазначивши, що домовленості Будапештського меморандуму не спрацювали.

 

За словами Зеленського, Трамп погодився, що аргументи України щодо вступу в Північноатлантичний альянс є справедливими.

Однак цієї заяви виявилося досить, щоб народити інформаційну бурю. Bild послався на експерта з аналізу відкритих даних Юліана Рьопке, який назвав заяву Зеленського ударом і шоком для західних журналістів.

 

Аналітик розцінив слова президента як готовність України відновити ядерний арсенал, від якого країна добровільно відмовилася у 1990-ті. 

 

Bild також зацитував неназваного українського чиновника з закупівлі озброєнь, який нібито заявив: «У нас є матеріали, у нас є знання. Якщо буде наказ, нам знадобиться лише кілька тижнів, щоб отримати першу бомбу».

 

Офіційна реакція України не забарилася. В офісі президента, коментуючи публікацію німецького таблоїда, заявили, що вона не має нічого спільного з реальністю. 

 

«Bild уже не вперше поширює щось, що не має стосунку до реальності, але дуже підіграє російській пропаганді», — сказав радник президента України з комунікації Дмитро Литвин у коментарі агентству «Інтерфакс-Україна». 

 

А в МЗС України таку публікацію таблоїда назвали інсинуацією. Речник МЗС Георгій Тихий наголосив: «Україна була і залишається відданою учасницею Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, до якого вона доєдналася у 1994 році, відмовившись від третього за потужністю у світі військового ядерного потенціалу».

 

Тихий нагадав, що зараз Україна постає перед ядерним шантажем з боку держави-терориста росії, попри те, що свого часу  зробила найбільший в історії внесок у міжнародний мир, безпеку та ядерне нерозповсюдження.

 

Водночас москва не лише вдається до небезпечної риторики, а й створює неприйнятні загрози для ядерних об’єктів на території України, продовжуючи незаконну окупацію ЗАЕС та розглядаючи можливість ударів по елементах системи атомної енергетики України.

 

«На відміну від Росії, Україна виконує взяті на себе зобов’язання та розраховує на їх виконання іншими відповідальними міжнародними акторами. Закликаємо до об’єднання зусиль світової спільноти у втіленні Формули миру, зокрема її першого пункту — «Радіаційна та ядерна безпека», — заявив Тихий.

Того ж дня, 18 жовтня, прозвучала й очікувана реакція з кремля. Коментуючи можливість відновлення Україною ядерного потенціалу, владімір путін назвав ці заяви небезпечною провокацією (попередньо саме так він схарактеризував і українську операцію в курській області).

 

Він також заявив, що москва зможе відстежити будь-які кроки Києва в цьому напрямку. Створити ядерну зброю в сучасному світі нескладно, зазначив диктатор, але при цьому наголосив, що росія не допустить цього «за жодних обставин».

 

Грізний окрик російського фюрера повторили його підлеглі. Депутат держдуми від окупованого Криму, генерал-майор леонід івлєв в інтерв’ю путінському офіціозу «РИА Новости» заявив: «Київський режим знову став говорити про можливість швидко створити ядерну зброю і використати її проти російської армії. Раз став говорити, значить, за логікою бандерівської влади, роботи зі створення ядерної зброї вже ведуться. Звісно, вони будуть це спростовувати, але вважаю, що без мовчазного схвалення з боку США та НАТО не обійшлося». 

 

На думку російського відставного вояки, Україна має потенціал для створення ядерної зброї: «Починаючи від покладів уранової руди в Жовтих Водах — і до реакторів в Інституті ядерних досліджень АН України, який поки що існує. І засоби доставки можуть бути створені на залишках заводу «Південмаш» у Дніпропетровську (так на болотах досі називають українське місто Дніпро. — Авт.) та на ракетних двигунах «Мотор Січ». Та й F-16, який надала Європа, — носій ядерної зброї».

 

Проте навіть івлєв змушений був визнати, що так швидко ядерна зброя не створюється, — і тут цитовані Bild київські чиновники видають бажане за дійсне. Та присуд відставного генерала, однак, рішучий: «З цими потугами української нуклеаризації слід рішуче покінчити. Країни світу повинні зрозуміти, яка «мавпа з гранатою» може з’явитися в них під боком з претензіями до всіх близьких і далеких сусідів». 

 

Завершив івлєв інтерв’ю тим, що тільки рішуча політика росії та її союзників (слід думати, йдеться насамперед про північну корею), а також її ракетно-ядерний потенціал здатні зупинити «фашиствуючу київську владу».

Проте загальний тон оцінок навіть у російському експертному середовищі (чи в тому, що від цього експертного середовища залишилося) був стриманішим.

 

Так, голова комітету держдуми з оборони андрій картаполов переконано заявив: для створення ядерної зброї у Києва «немає ні компетенцій, ні матеріалів, ні обладнання. Казки про те, що можна створити ядерну зброю з відходів ядерного палива, — це казки для малоосвічених. Тож справжня ядерна зброя — це абсолютно виключено».

 

Фактично спростував картаполов і численні російські ж таки фейки про те, що готову ядерну зброю Україні передадуть держави Заходу, — адже в сьогоднішньому світі є надійні методики визначення місця виробництва ядерного заряду.

 

Даючи таку оцінку здатності України відновити свій ядерний потенціал (у 1991 р. — третій у світі, 1 тис. 944 стратегічні ядерні боєприпаси), російський експерт, на жаль, має рацію.

 

Так, ми маємо досить великі уранові поклади (більшість із яких узагалі не розробляється). Але між ураном у породі та ураном у боєголовці лежить довгий і складний технологічний ланцюг.

 

У загальних рисах він відомий усім людям з технічною освітою, але диявол ховається саме в деталях. А нещодавній культовий фільм про наукового керівника Мангеттенського проєкту, визначного американського фізика Роберта Оппенгеймера дає добре уявлення про те, наскільки складним і витратним було виконання цих завдань на початку 1940-х.

 

І сьогодні залишається воно так само складним і витратним: немає переконливих свідчень того, що по кількох десятиліттях реалізації власної програми Іран створив бодай один ядерний заряд у «робочому стані».

 

А Північній Кореї це вдалося лише в умовах безпрецедентно тоталітарного суспільства, де кожен готовий прожити життя надголодь і радо загинути, аби виконати волю чергового кіма-вождя. 

 

Україна досвіду створення ядерних зарядів ніколи не мала. Як любить нагадувати ветеран радянських ракетних програм, перший віцепрезидент НАН Володимир Горбулін, в срср наша республіка спеціалізувалася саме на засобах доставки цих зарядів.

 

В Україні справді є блискучі вчені, які за ідеальних тепличних умов (захищеність, необмеженість у коштах та матеріальних ресурсах) могли б створити необхідний технологічний ланцюжок.

 

Тільки ось цих ідеальних умов їм ніхто сьогодні не забезпечить — надто застарілим є обладнання, на якому вони працюють зараз (усі роки незалежності наша держава в свою науку практично не інвестувала), і надто коштовним — придбання нового. 

 

До того ж, іще від 1990-х, коли Україна оголосила про свій без’ядерний статус, робота цих учених здійснювалася під пильним зовнішнім контролем: легальним — з боку МАГАТЕ, негласним — з боку іноземних розвідок, причому не тільки російської, а й американської.

 

Саме США у 1990-ті дуже хвилювало те, чи не піддадуться голодні українські наукові генії спокусі великих грошей і чи не поїдуть до Північної Кореї робити бомбу товаришу кім ір сену.

 

Отже, сподіватися, що масштабну програму вдасться реалізувати в секреті від усіх, — явно з царини ілюзій. А потенційні ядерні об’єкти України є, на жаль, дуже вразливими — легендарний Харківський фізтех, де ще в 1932 р. було вперше розщеплено ядро атома літію, розташований на північній околиці Харкова, звідки до теперішньої лінії фронту за Липцями — трохи більш ніж 30 км.

 

Комплекс цих обставин змушує визнати: власну бомбу Київ може створити хіба що теоретично. А російські фейки про «таємну українську ядерну програму», яку начебто реалізовували з 1994 р. і активізували в 2014-му, є не більш ніж фейками: і реальний стан нашої матеріальної бази, і обсяги фінансування науки (менше 0,2% ВВП протягом останнього десятиліття — при тому, що нормою ЄС є мінімум 2% ВВП), і наявні кадрові ресурси й близько не дозволяли б зробити щось подібне до того, про що оповідає фільм про Оппенгеймера (чи до того, що вдалося реалізувати в тоталітарній Північній Кореї). 

 

Та й немає ані найменших свідчень про те, що Україна взялася споруджувати десь гігантський завод центрифуг (потрібний для створення уранової бомби), чи не менш масштабне хімічне виробництво (потрібне для створення бомби плутонієвої). Таке будівництво неминуче побачили б супутники всіх провідних ядерних держав.

 

До того ж, реальні спроби розпочати таку українську програму сьогодні неминуче наразяться найперше навіть не на російські удари конвенційною й неконвенційною зброєю, а на гостре незадоволення США, від підтримки яких Україна критично залежить.

Можливо, спецоперація з публікацією в Bild (а виглядає, що це була саме чергова російська спецоперація) мала насамперед саме таку мету.

 

Фактично, саме таку думку оприлюднив в ефірі Radio NV 18 жовтня український військовий експерт Михайло Жирохов.

 

«Для Заходу ядерна зброя — це певний маркер. Захід ставлять перед вибором — або вступ до НАТО, або альтернатива — розробка ядерної зброї. Звісно, розробка ядерної зброї, теоретично, можлива, але вона вимагатиме національної ідеї і принаймні не одне покоління буде вкладати всі доходи в цю розробку. Західні країни не дуже цьому зрадіють, будуть різні засоби тиску. Якщо навіть жовта преса починає розганяти історію з ядерною зброєю, то західні політики мають на це якось реагувати. Ось на це розраховували».

 

На думку іншого українського експерта, Віталія Портникова, спецоперація з публікацією в Bild могла мати ще одну мету: виправдати в очах Заходу потенційні російські удари по українських АЕС.

 

Адже ще наприкінці вересня президент України Володимир Зеленський в розмові з ABC News казав, що Росія може готуватися до атак на українські атомні електростанції.

 

За минулий вересень понад сто російських безпілотників і ракет неодноразово наближалися до українських атомних електростанцій, наражаючи на смертельну небезпеку не тільки Україну, а й усю Європу.

 

16 жовтня міністр закордонних справ Андрій Сибіга на спільному брифінгу з міністрами закордонних справ країн Нордично-Балтійської вісімки підтвердив загрозу атак на ядерні об’єкти України. 

 

Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко нещодавно нагадав, що Росія вже атакувала українську ядерну енергетику 23 листопада 2022 року і 26 серпня цього року.

 

В першому випадку Україна на пів доби опинилася в стані блекауту, вийти з якого допомогла не доруйнована тоді ще до краю теплова генерація. У другому випадку відбулася дронова атака на підстанції оператора системи передачі, яка працює на видачі потужностей з атомної станції. 

 

Це був, по суті, удар по АЕС, — навіть набагато небезпечніший, ніж удар по самій станції чи по відкритому розподільчому пункту. Адже, як нагадав експерт, «найгірший варіант — коли станція переходить у позапроєктний режим, з яким дуже важко впоратися».

 

За такої ситуації можлива навіть руйнація реакторної зони з усіма можливими наслідками, коли увесь європейський континент буде під радіаційною загрозою. 

 

«Атаки Росії на критичні для АЕС підстанції загрожують радіаційній безпеці всього Європейського континенту», — заявило нещодавно й українське Міністерство енергетики. За цих умов маємо бути вдячні МАГАТЕ за готовність надіслати на критичні підстанції свої місії.

Російські ядерні фейки лунають з перших днів великої війни і, очевидно, періодично з’являтимуться й надалі. А от українські посадовці всіх рівнів повинні чіткіше розуміти рівень страху західних політиків перед можливістю появи нових ядерних гравців.

 

І вкрай болісну реакцію цих політиків на всі спроби ядерного шантажу. А озвучені Зеленським у Брюсселі деталі розмови з Трампом були багатьма сприйняті саме як спробу такого шантажу.

 

І якщо на Заході про це делікатно промовчали, то в росії — підкреслено наголосили, вустами і вже згаданого картаполова, і заступника директора інституту стратегічних досліджень нікіти данюка.

 

Сьогодні по-різному оцінюють імовірність здатності росії застосувати-таки свою ядерну зброю. Заяви офіційних західних інституцій завжди були, швидше, заспокійливими (хоч нещодавно з’явилася інформація The Washington Post, достовірність якої перевірити неможливо, про те, що шанси удару по Україні тактичними ядерними зарядами восени 2022 р. на тлі тодішніх російських програшів на полі бою американська розвідка оцінювала як 50:50).

 

Однак критики Кремля стурбовані тим, що Путін наближається якщо не до ядерного апокаліпсису, то принаймні до регіональної гуманітарної катастрофи.

 

«СРСР казав, що ніколи не завдасть удару першим... Тепер путін каже, що завдасть удару, коли захоче, — написав політик у вигнанні Леонід Гозман у «Новій газеті». — В нього, очевидно, немає того морального бар’єру для використання ядерної зброї, того розуміння, що це крок до знищення планети, яке було і в Хрущова, і у Брежнєва. Йому точно байдуже, скільки українців загине і скільки з них і його власних солдатів помре від променевої хвороби потім».

 

Можемо тільки сподіватися, що в цих словах є все-таки певне перебільшення і що якщо не моральний бар’єр, то страх путіну точно притаманний.

 

Слід визнати: гра на ядерному полі не може бути для України виграшною — через те, що недалекоглядні діячі з Держдепу й Пентагону незворотно позбавили нас ядерних козирів іще 30 років тому, а весь високозбагачений уран з установ НАН України було передано до росії (теж під тиском США) ще в березні 2012-го.

 

І навіть кілька ядерних зарядів невеликої потужності (про появу яких говорять різні «інсайдерські вкиди») не відіграли б жодної ролі порівняно з тисячами російських стратегічних боєголовок.

 

Тому Україна повинна виробити сьогодні стратегію асиметричних неядерних відповідей на загрози — можливості для цього є. А заодно всіляко експлуатувати ту обставину, що принаймні в питанні недопустимості використання ядерної зброї нашими щирими союзниками є не тільки демократичні країни Заходу, а й Індія, Китай та інші лідери «глобального Півдня».