Поговорити з Колумбом. Як веде уроки географії наймолодший заслужений учитель України

Тому, як швидко прогресує шкільне навчання, молодий учитель і сам дивується. Ще зовсім недавно, коли він був учнем, у його сільській школі у Ланній колишнього Карлівського району на Полтавщині не було ні цифрового обладнання, ні інтерактивних дощок. А про штучний інтелект, яким він зараз активно користується, ніхто й не знав. 

 

— Є спеціальні платформи, за допомогою яких можна змонтувати яскраві переходи від, скажімо, звичайної географічної карти до віртуальної точки на планеті. Це виглядає так: карта на відео починає різко рухатися — і ти ніби опиняєшся, наприклад, у Гімалаях. Створюється присутність людини в горах, — пояснює Роман. — А на іншій платформі накладаєш музику на складні наукові терміни. 

 

— Як це? — дивуюсь. 

 

— Береш, до прикладу, визначення незрозумілого, на перший погляд, якогось поняття і задаєш програму накласти на нього музику. Вибираєш будь-який стиль – хочеш рок, хочеш поп. І отримуєш пісеньку у вибраному стилі. Так легше запам’ятовується складний матеріал, бо прослухана пісня весь час крутитиметься у твоїй голові. 

 

Інший прийом, яким користується заслужений учитель України на своїх уроках, — віртуальне спілкування класу зі світовими знаменитостями, які жили дуже давно.

 

— Можна довго розповідати про дослідження й відкриття Христофора Колумба, але це буде не так цікаво, як особисто звернутися до нього із запитаннями від класу, — каже Роман. — І Христофор Колумб завдяки штучному інтелекту розповість про свої мандрівки та їхнє значення у доступній формі. 

Диплом переможця у конкурсі  «Учитель року-2024».

 

Технічні досягнення використовую перш за все заради того, щоб візуалізувати інформацію, аби учні її краще сприймали й запам’ятовували. Адже у дітей ліпше працює саме зорова пам’ять. До того ж, сучасних школярів не здивуєш можливостями гаджетів, інтернету, тому застарілі методики викладання їм точно не «заходять». 

 

До речі, відеоматеріал, який я готую на урок за допомогою ШІ, короткий — максимум дві-три хвилини, інакше учні втратять до нього інтерес. Саме простий та інтуїтивно зрозумілий контент є запорукою ефективного навчання. Хоча вчителю це вартує значних зусиль. 

 

— Вам не здається, що штучний інтелект скоро замінить учителів? 

 

— Є така думка. Діти майбутніх поколінь можуть потребувати нового формату освіти. Необхідність появи віртуальних учителів пояснюється, зокрема, великим дефіцитом людей цієї професії. В освітній системі особливо катастрофічно бракує вчителів іноземної мови та інформатики. Причина проста — фахівці з цією освітою мають можливість заробляти набагато більші гроші деінде. 

 

— Як оцінюється праця педагогів? 

 

— Фінансове визнання наших зусиль залишає бажати кращого. Це демотивує молодих спеціалістів, які закінчують виші, і змушує досвідчених педагогів шукати додаткові джерела доходу. Низька зарплата вчителів свідчить про недостатню увагу держави до важливості освіти. 

 

— Вам теж доводиться думати про додаткові заробітки? А не хочете продати свої новаторські ідеї?

 

— Я активно ділюся своїми методичними розробками на національній освітній платформі «Всеосвіта». Вони користуються попитом, і я маю з цього певний дохід. Однак розумію, що не всі вчителі можуть собі дозволити придбати платні матеріали. Якби моя заробітна плата була вищою, я із задоволенням надавав би їх безплатно. Але професію змінювати не хочу, я хочу працювати в освіті, бо це моє. 

Роман Романчук прагнув якомога швидше стати дорослим, тому, закінчивши 9-й клас, подав документи до Красноградського фахового педагогічного коледжу Харківської гуманітарно-педагогічної академії. Просто тому, що навчальний заклад розташований усього за 17 кілометрів від його дому. 

 

— Географія була в моїй душі з шостого класу, — усміхається педагог. — Любов до неї мені передалася від учительки Тамари Ісаківни Лой. — У неї була цікава, незвичайна манера викладання, і мені це подобалось. Ті, хто добре знав географію, ставали її помічниками на уроках. І вже в сьомому класі я почувався справжнім учителем, перевіряючи, як мої однокласники засвоїли новий матеріал. 

 

Але в коледжі, куди приїхав вступати Роман, того року набирали лише «трудовиків». У юнака був лише один вихід — спробувати вступити на бюджет, оскільки не хотів тягнути грошей з батьків. Тато в нього працює на заводі, мама — кухар, у них на руках тоді лишалась ще маленька донечка... 

 

— Тільки тому, що в мене був високий середній бал атестата, вдалося вступити на безоплатну форму навчання, — пригадує Роман. — Мені дуже пощастило з кураторкою. Людмила Іванівна Кіяшко розгледіла в мені якийсь потенціал, тому залучала мене до конкурсів, наукової діяльності, всіляко підтримувала. І я тоді зрозумів, що не помилився з професією.

 

Хлопцеві так сподобалося вчитись, що він, закінчивши коледж із червоним дипломом, вступив одразу на два факультети Полтавського національного педагогічного університету — історії та географії і технологій та дизайну. І теж закінчив їх із червоними дипломами. І вже на першому курсі магістратури йому запропонували роботу в 20-й школі. 

 

Він завжди на позитиві, щирий і відкритий з дітьми. Вони це відчувають і віддячують йому своєю любов’ю. Готуючись до найважливішого у своєму житті конкурсу, в якому брали участь 490 педагогів, Роман відпрацьовував на своїх учнях різні технологічні новинки й методики, щоб визначити, що їм більше подобається. 

 

— Дуже вдячний за терпіння і підтримку учням, педагогічному колективу, дружині, — каже Роман. — Школа забезпечила мене необхідною технікою. Колега, яка працює педагогом-організатором, допомагала знімати й монтувати відеоролик про мою роботу, який треба було представити поважному складу журі. Знімали все на айфони з якісною операційною системою, якими давали користуватися учні...

 

А перед найвідповідальнішим етапом конкурсу — відкритим уроком у 6-му класі однієї зі шкіл Тернополя — ми з дружиною та донечкою разом плели патріотичні «фенічки» на руки, які я подарував наприкінці уроку незнайомим учням. 

 

У фінал всеукраїнського конкурсу пройшли 11 учителів-географів з 25, які представляли різні регіони. Роман Романчук після першого етапу за сумою балів посів третє місце і був задоволений, що входить у трійку кращих. Наступний етап підняв його на сходинку вище, однак він і тоді ще не вірив у перемогу. Усе вирішив той урок у 6-му класі, який був високо оцінений членами журі. 

 

— Фінал конкурсу випав якраз на День вишиванки, — пригадує мій співрозмовник. — Готуючись до уроку, я роздрукував стікери, з одного боку яких був герб України, а зі зворотного — карта України у формі вишиванки. І назвав це гербалами. Щоб зацікавити шестикласників темою «Географічна оболонка», пообіцяв їм провести обмін гербалів на особливі призи, які лежали у мене в коробці (що це «фенічки», я не говорив). Тобто, чим більше кожен отримає гербалів за роботу на уроці, тим більше матиме призів. Я так старався, щоб кожен отримав цей гербал! І діти дуже старалися. Обмінюючи гербали на «фенічки», вони були такими щасливими, що не соромились мене обіймати. «Ми за вас уболіваємо, ви переможете!» — підтримували мене словами. Так і сталось.

 

Те, що він зробив щось неймовірне, Роман зрозумів лише під час оголошення результатів конкурсу.

— У суспільстві багато розмов про те, що наші діти ось уже чотири роки поспіль недоотримують системних знань: спочатку через пандемію коронавірусу, а тепер через війну. Тому, мовляв, у майбутньому виникнуть проблеми з високоосвіченими спеціалістами. Ви поділяєте це занепокоєння? — цікавлюся думкою новоспеченого заслуженого вчителя України.

 

— Ні в якому разі! Люди ж до всього адаптуються і звикають. Просто це покоління буде іншим. Більш цифровим, я сказав би. Зараз у нас дуже багато професій у цифровому форматі, і ще багато з’явиться. Думаю, що сьогоднішні школярі їх легко опанують. 

 

— Учителі встигають за своїми учнями?

 

— Мусять іти на крок попереду! До прикладу, ще п’ять років тому уроки по відеозв’язку виглядали досить примітивно. Це була просто голова, що говорить з екрана гаджета. А зараз онлайн-урок можна провести дуже цікаво, з використанням 3D-моделей. Діти вміють піднімати електронну руку, писати в чаті, виконувати завдання за покликанням... Це вже норма навчання. 

 

До того ж, усі теми й завдання вчителі дублюють у Google-класах. У мене, наприклад, до кожного уроку є навчальне відео, тому, якщо урок перервався через повітряну тривогу, учні можуть легко опанувати тему самостійно. Якщо тема складна, на наступному уроці я, звісно, виділю на неї певний час.

 

— Мені здається, навчання онлайн відбило у дітей будь-яке бажання вчитися.

 

— Навпаки! От, скажімо, наші учні середніх класів тиждень навчаються у школі, а тиждень удома (це пов’язано з недостатньою площею укриття, яке для нас орендує міська влада). Та вони з радістю йдуть до школи, адже скучають за спілкуванням з однокласниками! Навчання — це комунікація в соціумі, і для кожного важливо заявити в ньому про себе. 

 

— Як впливають повітряні тривоги на навчальний процес? 

 

— Тривоги — це страшно, звичайно, це погано, але до них уже всі адаптувалися. Включається сирена — всі збираються і швидко, без паніки, йдуть в укриття. 

Наймолодщий Заслужений учитель України Роман Романчук.

 

У сховищі продовжуємо перерваний урок. Якщо є місце для одного класу, то взагалі чудово. Але буває, що в одному навчальному приміщенні збираються кілька класів, і тоді вчитель має придумати, як зайняти всіх одночасно: комусь дає вправу на самостійне виконання, комусь — роботу з підручником.

 

— Скажіть, усі ваші учні знають географію на відмінно?

 

— Усі діти різні. Комусь наука дається легше, комусь важче. Хтось лінується вчитися. Хтось має математичний склад розуму, хтось — гуманітарний. Комусь не подобається, як учитель подає матеріал. Є діти, до яких потрібен особливий підхід... Тобто, на успішність впливає багато різних чинників.

 

Так, більша частина успіху залежить від учителя. Решта — від учнів та батьків. А батьки теж різні. Якщо в школяра виникають труднощі з навчанням, важливо, щоб вони активно долучилися до вирішення проблеми.

 

Спілкування з учителем допоможе з’ясувати причини труднощів і знайти спільні рішення. Головне – уникнути налаштування дитини проти педагога, адже конструктивний діалог завжди приведе до позитивного результату.

 

— Про війну говорите на своїх уроках чи намагаєтесь уникати цієї теми? 

 

— Оминути війну неможливо, бо це наша реальність. І як, скажіть, учити економічну географію України без прив’язки до територій, тимчасово окупованих? Ми розглядаємо також цифрові карти бойових дій, слідкуємо за перебігом ситуації на фронті за інтерактивною онлайн-мапою DeepStateMap. На жаль, війна торкнулася чи не кожної родини. В кожному класі нашої школи є діти, батьки чи найближчі родичі яких служать у ЗСУ.

 

— Чи готові ваші учні залишатися в Україні після закінчення школи? 

 

— Патріотичне виховання у 20-й школі на найвищому рівні. У нас діє спілка «Об’єднані перемогою». Ми часто організовуємо благодійні ярмарки, під час яких збираємо кошти на потреби військовослужбовців.

 

Цим також закладається дітям упевненість у завтраш­ньому дні, у перемозі. І більшість дітей після отримання атестатів хочуть залишитися в Україні, бо бачать тут перспективи, хочуть займатися відновленням країни після війни.

 

Батьки, турбуючись про майбутнє своїх дітей, часто розглядають різні варіанти, включно з навчанням за кордоном. Водночас, завдяки героїчним зусиллям наших ЗСУ, ми всі віримо в світле майбутнє України.