Як розбивають імперську оптику: у Великій Британії активно представляють українське мистецтво

Повномасштабна війна росії проти України у парадоксальний спосіб спричинила формування в світі великого запиту на знайомство з українською культурою. Чи виявилися ми готові до цього?

 

Як можемо підтримати інтерес до себе нині, коли все більше говорять про «втому від війни»?

 

Спробуємо знайти відповіді на ці запитання через призму представлення української культури у Великій Британії, яка є серед головних стратегічних партнерів України під час повномасштабної війни та пройшла непростий шлях трансформації імперії.

 

Повномасштабне вторгнення поставило завдання нового рівня — перемкнути одноразовий інтерес до України на сталу міжкультурну взаємодію скрізь у світі. Тому цікавим є досвід культурної взаємодії з Великою Британією в контексті найбільшої з часів Другої світової війни в Європі.

 

Ми вчимось у режимі реального часу представляти свою розмаїту багату культуру — системно, стратегічно, з певними важливими для нас акцентами, але не спекулюючи на війні.

 

Бо проходимо всі екзистенційні загрози водночас, намагаючись протистояти російському молоху, який у всі часи, вкладаючи величезні кошти, використовує культуру як потужну зброю масового ментального ураження. 

Як Велика Британія бачить українську культуру саме сьогодні? 

 

Щоб зрозуміти прогрес у сприйнятті, треба зробити крок назад. Згідно з дослідженнями 2021 року про сприйняття України та української культури у Великій Британії (було підготовлено у червні-грудні 2021 року експертами Ради зовнішньої політики «Українська призма» на замовлення Українського інституту), британська цільова аудиторія сприймала український культурний простір як еклектичний.

 

Це було обумовлено як об’єктивними причинами — різноманіттям українських культурних феноменів, особливостями української культурної самоідентифікації, — так і британською специфікою.

 

Скажімо, українську культурну ідентичність у Великій Британії часто оцінювали крізь вплив на неї метрополії — російської імперії, а згодом СРСР. Британці екстраполювали власний імперський досвід, який розглядається здебільшого з позитивними конотаціями, і відтак без негативу сприймали російський/радянський вплив на Україну. 

 

Через три роки після цього дослідження, під час підготовки матеріалу я запитала свою ексколегу, продюсерку Української служби ВВС, журналістку Ольгу Бетко, яка мешкає у Великій Британії тридцять років, про нову присутність української культури у Лондоні.

 

Вона, зокрема говорить: «Мій британський колега, журналіст й інтелектуал, сказав: «Вибач, раніше Україну я сприймав як російський backyard (задній двір)».

 

Живучи в Британії багато років, саме зараз я з зацікавленням спостерігаю, як британці з болем розлучаються з величезною кількістю кліше в контексті України й росії: починаючи від містичного захвату «загадковою російською душею» і до усвідомлення того, що, скажімо, український балет — то не той самий «балє рюс», і він не провінційний.

 

...Після початку повномасштабного вторгнення емоційна вибухова хвиля й у Великій Британії була такою, що старі шлюзи прорвало, і Лондон, здається, вперше в історії зіткнувся з таким масованим наступом української культурної дипломатії і українським багатожанровим мистецтвом».

 

Тільки протягом 2022 року у Великій Британії пройшло безліч українських культурних подій найвищого гатунку, серед яких: Opera Aperta пережила тріумф на відкритті фестивалю сучасної класичної музики в Хаддерсфілді; українські фільми були представлені на топових британських кінофестивалях; гастролі Національного симфонічного оркестру України з піаністом-віртуозом Антонієм Баришевським.

 

Відбулися різноманітні виставки, в тому числі виставка Марії Примаченко у Saatchi Gallery, проєкт «Квіти з лінії фронту» британської дизайнерки Фібі Волш та київської художниці Ольги Морозової у Garden Museum у Лондоні.

 

Великий резонанс викликала виставка українського модернізму «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900—1930-х років», яка розпочала свою місію в Національному музеї Тиссена-Борнеміси в Мадриді (Іспанія) восени 2022 року й щойно завершила своє турне Європою саме в лондонській Royal Academy.

 

Так, Україна відновлює історичну несправедливість, стверджує європейськість своїм мистецтвом. Отже, війна виліковує застарілий комплекс меншовартості. 

 

Пітер Померанцев, британський журналіст, старший науковий співробітник Університету Джона Гопкінса, письменник, переконаний: «Агресор має величезну машину інформаційної війни, яку, зокрема, ведуть через культуру. Українці чудово вміють завойовувати симпатії та співпереживання, пояснювати цінності цієї війни. Але вони не завжди мають такий фінансовий вплив, охоплення ЗМІ чи культурні зв’язки, які союзники мають на різних ринках. Ми повинні об’єднати наші сили, щоб разом досягти ефекту. А це означає співпрацю».

 

Якраз на ініціативі та співпраці побудовані яскраві міжнародні проєкти культурного центру «Дом Майстер Клас», який поставив за мету разом зі своїми українськими та британськими партнерами, передусім з благодійною організацією Art Shield, регулярно проводити у Лондоні фестиваль українського мистецтва Kyiv Art Sessions (у рамках Bouquet Kyiv Stage). 

 

Ірина Буданська, засновниця культурного центру «Дом Майстер Клас», співзасновниця фестивалю Bouquet Kyiv Stage, поділилася враженнями про реакцію освіченої респектабельної британської публіки від концертів сучасної української класики, що були організовані в Оксфорді восени 2022 року: «Серед гостей були також викладачі музики Оксфордського університету. Й українська музика викликала в них справжній культурний шок. Досі звучать слова університетської професури: «Ми навіть не уявляли, що у вас така потужна музична культура, зараз ми більше розуміємо природу й дух українців».

 

На оксфордському фестивалі через пів року від початку повномасштабної війни був представлений потужний культурний десант: організовано з десяток концертів класичної музики, зокрема концерт-святкування 85-річчя композитора Валентина Сильвестрова, виступи камерного хору «Київ».

 

У Лондоні 19-20 жовтня вже вдруге (вперше відбулися наприкінці червня 2024 року) у престижній лондонській локації Old Sessions House відбудуться Kyiv Art Sessions.

 

Дводенний фестиваль матиме насичену програму: концерт української класичної музики «Дума про дім» у виконанні Камерного ансамблю «АртеХатта» та скрипальки Мирослави Которович, джазовий концерт квартету Назгуль Шукаєвої; персональна виставка Ганни Криволап «Київ у кольорах війни» та фотовиставка Сергія Михальчука «Культура vs війна»; демонстрація кінофільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова та документальних стрічок Culture vs War — мистецьке дослідження про українських художників, музикантів, кінематографістів, фотографів, які стали військовими.

 

Ірина Буданська: «Велика Британія в цьому сенсі — дуже сприятливий ґрунт. Саме у Великій Британії плекання культури, її збереження та розвиток є великою цінністю й однією із засад державності. В нас дуже серйозні наміри довготривалих відносин. Прагнемо, щоб представлення українського високого мистецтва у Великій Британії вкоренилося, переросло в добру традицію».

 

У британців є великий інтерес до класичної культури, насамперед театру та балету, захоплення сучасним мистецтвом. Отже, перед нами неозоре поле для роботи, для спільних проєктів, у яких буде чітке позиціонування сучасної України як цивілізованої європейської країни з давньою та розвиненою культурою, яка має тисячолітню історію. 

 

Мирослава МАКАРЕВИЧ