Нересурсний ресурс? Чи допоможе Україні урядова стратегія демографічного розвитку до 2040 року

Стратегія мала б визначити чіткі напрями вирішення демографічної кризи, яка є і має поглибитися у майбутньо­му.

 

Але більше половини документа (а це 29 сторінок) зайняв перелік абстрактних формулювань: опис мети і завдань, загального стану речей, згадування різних досліджень і повторення вже багато разів декларованих тенденцій. 

 

Ситуацію в Україні інакше, як демографічною катастрофою, не назвеш. На початок 2022 року населення України становило 42 млн, до липня 2024 року вже зменшилося до 35,8 млн (на підконтрольних територіях — 31,1 млн людей). До 2051 року населення України може скоротитися до 25 мільйонів.

 

Такий прогноз виклав Інститут демографії та проблем якості життя НАН України у Стратегії. Основні виклики: міграція, низька народжуваність, погіршення здоров’я та висока смертність чоловіків. Триває війна, тож Стратегія створена «для протидії викликам агресії з боку росії». 

 

Україна стрімко старішає. Поріг відтворення покоління становить 2,05 дитини на одну жінку. Cередня кількість пологів на одну жінку в ЄС становить 1,53 у 2021 році.

 

І цей показник залишається досить стабільним протягом останніх десяти років . В Україні, за даними Фонду ООН у галузі народонаселення, рівень народжуваності становить 1,435 (за 2023 рік).

 

Хоча Світовий банк дає гірші показники — 1,2 (2021). ООН прогнозує нам у 2050 році рівень народжуваності 1,6. Але як цього досягти? 

 

Заступниця міністра соціальної політики Дарина Марчак заспокоює: «Додатком до стратегії буде окремий документ — План заходів, який міститиме детальний набір завдань і кроків з їх досягнення». 

 

Пріоритетом Стратегії є підтримка сімей. На рівні загальних фраз у ній прописані тези щодо доступності якісної шкільної і дошкільної освіти, медицини.

 

Але немає конкретних кроків чи конкретних механізмів підтримки сімей з дітьми. В документі зазначається, що прямі виплати за народження дитини не завжди спрацьовують, бо зазвичай вони є ключовим стимулом лише для малозабезпечених верств населення.

 

Тож якщо йдеться про демографію, то писати абстрактне «надання житла» без визначення, з яких коштів це житло надаватиметься, — не має сенсу. 

 

Втім сім’ям з дітьми можна реально запропонувати податкові пільги. У розвинених країнах різні рівні податків на працю для одинака та глави сім’ї. Наприклад, у сусідній Польщі ефективна ставка податку в 34% (як у нас) падає до 11%, якщо в родині 2 дітей і хтось із батьків не працює. В Ірландії — з 35% до 20,8%.

 

Найбільші суми, які може сплатити податками одинак, — у Бельгії (53%) та Німеччині (48%). Але з урахуванням складу сім’ї податкове навантаження для того ж рівня середньої зарплати в цих країнах скорочується до 15,2 % та 15% відповідно. 

 

«Чому б у Стратегії як один зі стимулів до народження дітей не запропонувати податкову знижку, яка, скажімо, збільшуватиметься залежно від кількості дітей? Це набагато краще та ефективніше, ніж система соціальних виплат», — вважає директор з комунікацій Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Микола Малуха. 

 

Другий напрям Стратегії — це набір загальних бажань про «повернення українців». І не тільки тих громадян України, які виїхали за кордон на початку повномасштабної агресії рф, а й тих, хто виїхав раніше.

 

Йдеться про 11-13 млн етнічних українців, що жили за межами України до війни. Невідомо, який інструментарій використовувався при підготовці документа, але видно, що не було як мінімум соцопитування серед людей, що мали досвід репатріації чи імміграції в Україну.

 

«Стратегія демографічного розвитку спрямована в т. ч. на масове повернення українських мігрантів — людей, які декілька років живуть у кращому, ніж в Україні, соціально-правовому середовищі й звикли до нього», — вважає В’ячеслав Бутко, керуючий партнер інвестпроєкту Thomson & French.

 

Тож міркування про 3 млн українців з ЄС та Північної Америки, що готові на репатріацію, — це про «рожевих поні».

 

Зараз українців у Канаді — 1,2 млн, у США — близько 900 тис. (1,5 млн — за неофіційними даними), в Бразилії — 500 тис. осіб. Що може запропонувати їм Мінсоц?

 

Нуль конкретних кроків, якщо зважати на, наприклад, надання грантів на навчання в Україні тощо. Натомість маємо набір загальних фраз на кшталт «створення умов для добровільного повернення українців», «поглиблення співпраці з представниками закордонних українців». 

 

Мінсоц не готовий пропонувати різні підходи до різних діаспор українців. Чиновникам важко визнати, що найбільш реальне джерело етнічних українців, яких можна залучити в Україну, — це українці рф та білорусі: «Питання про доцільність сприяння міграції в Україну українців, які проживають в рф та республіці білорусь, вимагатиме окремого обговорення». 

 

До речі, наведені дані застарілі — не 2 млн, а 860 тис. українців нібито налічується в рф, у 2002 році їх було 4 млн, — маємо ту саму асиміляцію. Жодної конкретики і страх запропонувати сміливі рішення. 

 

Фахівці вважають: пора починати проводити інформаційну кампанію серед українців росії, яким публічно розповідати про можливості репатріації в Україну після завершення війни та отримання громадянства за спрощеною процедурою за певних умов (знання мови, історії, засудження дій окупантів тощо).

 

Якщо в скажених умовах інформаційного та іншого тиску в рф людина себе ідентифікує як українець, то це говорить про певний рівень лояльності до історичної батьківщини. Тож маємо потенціал у 200-300 тис.

 

Але для кожної країни та регіону потрібно окремо прописати завдання та інструментарій. У документі великий діапазон оцінки, скільки українців можуть повернутись, — від 1,3 млн до 3,3 млн. Цифри залежатимуть від тривалості війни, безпеки, нарешті наявності чи відсутності роботи. 

 

Від демографічної стратегії очікували чіткої визначеності кількості мігрантів, яка потрібна країні у конкретний часовий проміжок (наприклад, 4 млн осіб за 6 років), профілю мігранта (вікова категорія, освіта, знання мов, професія тощо).

 

Бо без цього отримаємо «експертні» страшилки щодо 10 мільйонів китайців, які наповнять країну. Відсутня радикальна міграційна реформа з переглядом законодавства, повним знищенням старих підзаконних актів зводять нанівець більш-менш ліберальний закон про громадянство. 

 

Так, Україна має шанси отримати мігрантів саме з тих країн, де життя гірше, ніж в Україні. Талановита молодь навряд чи приїде сюди, хіба що тільки з метою попрацювати деякий час та отримати український паспорт.

 

І потім мігрувати далі в Європу — український паспорт дає широкі можливості. Маємо бути готовими до змін не тільки в релігійному, мовному, а й ментальному плані. Тож важливо отримати чіткий «портрет» бажаного мігранта. 

 

Перезавантаження міграційної служби, одного з найбільш нереформованих і корупційних осередків, — це окрема тема, особливо в частині прозорості видачі посвідок на проживання, громадянства іноземцям тощо.

 

Мій добрий знайомий із Китаю, Хао Янг, молодий талановитий нейрохірург, справжній патріот України, закінчив аспірантуру в Києві якраз напередодні повномасштабної агресії рф.

 

Уже третій рік він щодня стоїть по 7-8 годин біля хірургічного столу, рятуючи життя нашим воїнам. Але отримати посвідку на проживання, навіть за пекучої нестачі лікарів і зацікавленості Інституту нейрохірургії, — не може, правдами і неправдами вмовляючи міграційну службу та небезкорисливо відтерміновуючи депортацію. 

 

Ключове питання: де брати кошти на реалізацію Стратегії? Пані Марчак перелічує: використання коштів, уже закладених у державному та місцевих бюджетах. По-друге, активне залучення фінансування від міжнародних партнерів і коштів приватного бізнесу. Але більшість питань — це в чистому вигляді регуляторна політика і відповідальність саме держави та уряду.