Двадцять п’ять років тому на екрани вийшла «Матриця» — фільм, приречений на успіх, який з роками став культовим.
Причому культ його живий досі, незважаючи на провальні сиквели. Та за рахунок однієї лише удачі великі кінопроєкти не народжуються, — потрібне бачення.
Ларрі та Енді Вачовскі з дитинства любили кіно. Ходили одразу на два, а то й три сеанси, вигадували свої аматорські сценарії. До речі, саме це захоплення й стало приносити їм перші гроші.
Переїхавши до Нью-Йорка, вони отримали роботу в Marvel і зайнялися створенням коміксів уже професійно.
Якось Ларрі та Енді сформулювали ідею: чи може світ, у якому ми живемо, виявитися лише комп’ютерною програмою? Так і сформувався, по суті, перший драфт синопсису «Матриці».
Вачовскі вже мали певні зв’язки в Голлівуді, що полегшувало пошуки фінансування. Написаний ними сценарій бойовика «Наймані вбивці» сподобався продюсеру студії Warner Bros Лоренцо Ді Бонавентуре.
Він прочитав чернетки «Матриці» й нічого не зрозумів, але відчув, що потенціал у цій історії, безперечно, є. Вирішили, що Вачовскі знімуть пару малобюджетних пробних стрічок, і якщо все в них вийде, вони зможуть узятися за «Матрицю».
План майже провалився, але молодим режисерам вирішили дати ще один шанс, і вони довели, що вміють знімати.
Фільм «Зв’язок» (1996) уперше представили на Венеційському кінофестивалі. І хоча стрічка не окупила свій і без того крихітний бюджет, критики були в захваті від картини. Боси студії виділили Вачовскі 63-мільйонний бюджет, але з умовою того, що зніматимуть в Австралії.
Залишалося лише одне питання: хто виконає головну роль? Розглядали різні кандидатури — від Вела Кілмера і Юена Макгрегора до Бреда Пітта і Леонардо Ді Капріо. Роль Нео стали пропонувати всім поспіль: запрошення на проби отримали Ніколас Кейдж, Вілл Сміт, Джонні Депп.
Ларрі та Енді дуже хотіли отримати саме Деппа, але тут втрутилися продюсери. Вони нав’язали режисерам свою кандидатуру — роль отримав Кіану Рівз, який уже добре зарекомендував себе в бойовиках, і Вачовскі погодилися.
Блокбастер змінив реальність навколо себе. «Матриця» вийшла 1999 року, коли, без перебільшення, весь світ охопили параної. Тут було все: образи, що в’їдаються в пам’ять, надзвичайно вдало підібраний саундтрек, тривожна, але вражаюча естетика, а головне — сенси, що пробираються під шкіру.
Чи спекулювала «Матриця» на фобіях простих людей, які вступають у нове тисячоліття, як щось небезпечне і незвідане? Безперечно. Але робила це талановито. Вийди «Матриця» сьогодні, багато хто сказав би, що це не кіно, а збірка мемів, приправлених дорогими, але трохи безглуздими спецефектами. І мали б рацію.
Через 25 років історія Нео виглядає свіжо, ніби час обтікає її, не зачіпаючи. Дуже небагато фільмів можуть похвалитися тим самим.
