Запит українських споживачів на власний продукт зростає: Bacota Hills — молодий бренд українського крафтового вина з Поділля, популярність якого стрімко йде вгору.
Сьогодні разом з Іриною Метньовою — креативною директоркою Vandog Agency — поговоримо про тонкощі створення бренду.
А зі співзасновниками Bacota Hills Юрієм Катковим та Валерієм Нетечею, котрий ще й працює винним сомельє 16 років, — про «внутрішню кухню» та майбутні перспективи.
Як зазначають співрозмовники, бренд Bacota Hills було створено, аби на практиці продемонструвати безмежний потенціал подільського теруару (сукупності природних факторів конкретної місцевості, що впливають на властивості вирощеного винограду. — Ред.) та ще більше зацікавити українців споживати власний продукт.
— Скільки робітників працюють на вашій ділянці?
Валерій: — Я завжди жартую: якщо дістати гарні секатори, особливо з Франції, то, взявши молодих виробників, можна потім недорахуватися пальців. Тому питання в тому, що люди мають бути досвідчені. В принципі, один робітник, встаючи, як ми, о 5-й ранку і працюючи до 12-ї години, може зібрати від 350 до 500 кг винограду.
Коли ми говоримо про збір урожаю — це про сезонність. У нас є двоє досвідчених людей, які працюють з посівним матеріалом цілий рік. І, як показують бізнес-моделі в Європі, двох людей буде достатньо для площі насаджень 6-8 га. Чому? Бо зазвичай крафтові виноробні — це про сімейний бізнес.
І я розумію, що ми теж насправді вже стали такою сім’єю. Ми втрьох хоч і не живемо під одним дахом, але ми вже одна родина, тому що вино створює дуже тісні взаємозв’язки. Достатньо сім’ї з 3-4 людей, плюс двох посівних робітників, аби зібрати сезонний урожай.
Та романтика розвіюється, адже насправді збір урожаю триває півтора-два місяці — кожен сорт винограду має свій період дозрівання. Цього року він був дуже швидкий, бо стояла спека, і сорти винограду — білі та червоні — дозрівали один за одним.
У середньому є плече в декілька днів, часом і до тижня. Якщо піде дощ, оці два-три дні даються нам для перерви.
Беремо умовно найперший сорт — соляріс. Зібрали його, охолодили, переробили, пересипали в ємність, на наступний день запустили бродіння. І в цей момент у нас якраз є час не для відпочинку, а щоб підготувати обладнання, перемити всі ємності, дробарку, прес, перемити ящики, підготувати себе морально на ранковий підйом і вихід наступного збору врожаю та переробку нового сорту. Все циклічно — переробили й пішли далі, цей процес займає півтора місяця. Цього року ми переробили самотужки 10 тонн винограду.
— Близько двох тижнів тому розпочався збір сорту ркацителі рожевого. В чому його особливість?
Валерій: — Це взагалі унікальний сорт для України. З назви зрозуміло, що родом він з Грузії: там він дуже добре почувається, є мегапопулярним і дуже важливим сортом, особливо для регіону Кахетії. Сюди його завезли селекціонери в радянські часи.
В Україні виноробство розвивалося в першу чергу завдяки півострову Крим. Звернули увагу на селекцію сорту. Сам по собі ркацителі — це білий сорт винограду, але внаслідок певних мутацій ркацителі рожевий містить пігментовану шкірку, яка, коли виноград дозріває, набуває гарного рожевого насиченого кольору. Це і дало нам змогу робити з нього саме рожеві вина блідо-коралового відтінку.
Як виявилося, коли ми почали його тестувати й порівнювати, стилістично одразу впізнали в ньому нашу гарну достойну відповідь прованським винам з узбережжя Франції. Колега з Провансу, який працює там виноробом, прислав нам пляшку Прованського Рожевого.
Одного вечора ми відкоркували своє Ркацителі Рожеве, а наступного вечора куштували Прованське Рожеве, і всі як один із подивом зрозуміли, що в сліпій дегустації ми б їх не розрізнили — настільки вони подібні за смако-ароматичним профілем.
— Які ваші плани на розширення території виноградників?
Юрій: — Ми плануємо розширитися хоча б до 6-8 гектарів — це такий обсяг, який, по-перше, дозволяє працювати бізнесу, по-друге, це ще той обсяг, якість якого можна контролювати невеликою кількістю людей і гарантувати, що фінальний продукт вийде відповідним.
Валерій: — Так, залишаючись невеликою сім’єю, що є зараз, це дозволить нам не набирати штат, який автоматично збільшуватиме собівартість пляшки, адже хотілося б, аби вона була більш оптимізована, особливо для нашої авдиторії.
І хотілось би бути конкурентоспроможними, адже ми розуміємо, що Україна не є закритою країною. На сьогодні — подобається нам це чи ні — доводиться також конкурувати з європейськими винами та винами всього світу. І це така дуже твереза реальність.
— Як розробляли бренд Bacota Hills?
Ірина: — Клієнт прийшов до нас з уже глибоким розумінням того, яке вино він хоче робити, який продукт кінцевий він хоче мати. І потрібно було це відповідно запакувати. Слід було розробити такий дизайн, який відповідав би цілям засновників.
Який підкреслював би їхню експертність, адже вони — круті експерти в тому, що роблять, у них багато регалій, вони, ще не встигнувши як слід запустити бренд, уже отримали нагороду за свій Совіньйон Блан. Тобто не хотілося робити якісь попсові продукти, ми прагнули підкреслити фундаментальний підхід до вина.
І тому, думаючи над позиціонуванням, розробили його і спозиціонували: «Bacota Hills. Місце, яке хочеться пити», маючи на увазі, що сама місцина Бакота — це абсолютне місце сили, куди точно хочеться повертатися, незважаючи на те, що там з інфраструктурою не все добре. Проте це не має значення, коли ти дивишся на Дністер, який чудернацько петляє, на захід і схід сонця, на те, як зріє виноград і ростуть яблуневі сади.
Ця первозданність, автентичність — вона в усьому. І ми хотіли передати це в позиціонуванні, тому розробили саме такий підхід до брендингу: взяли за основу карту і поклали її на етикетку. Також розробили кольорову диференціацію, щоб відрізняти сорти вин за кольором етикетки.
І запропонували подальший розвиток подій у комунікації — наразі ми співпрацюємо з ними і створюємо контент для соцмереж. Хочемо розказати якомога більшій кількості людей, що з’явився ще один потужний бренд вина, який може скласти конкуренцію своїм міжнародним колегам.
— Слоган вашого бренду — «Bacota Hills. Місце, яке хочеться пити», тож цікаво, яка, на ваш погляд, філософія споживання вина?
Юрій: — Я думаю, що вино — це не зовсім про алкоголь. Це не той напій, який п’ють, аби напитися і втратити пам’ять. Це, швидше, з одного боку, як фудпейрінг — доповнення до їжі, яке підкреслює смак продуктів, а з іншого — гарний привід насолодитися самим вином: розтягнути келих на цілий вечір, насолоджуючись приємною розмовою біля вогню. Це більше про соціальні зв’язки, про коло друзів, об’єднаних одним напоєм, який сам по собі може бути дуже смачним і дуже гарно підкреслювати їжу — як на мене.
— Які стосунки в українців з вином?
Валерій: — Ми на шляху до цього, я маю гарний фідбек від іспанців, португальців, італійців — наших партнерів, з якими ми співпрацюємо. Вони коротко, але дуже правильно підмітили: «Ви — молода виноробна нація, але вражаєте нас і весь світ тим, що дуже швидко вчитеся». От зараз ми дуже швидко ідемо до того, щоб сприйняти цю винну культуру.
— Як ви вважаєте, чи український споживач зацікавлений у крафтовому вині?
Ірина: — Я вважаю, так, тому що наразі, перебуваючи на такому тяжкому історичному етапі, ми переоцінюємо все, що в нас є, і наше ставлення до всього цього. Я вважаю, що вино — це один з інструментів гастродипломатії, це як інструмент налагодження зв’язків із країнами світу. Це як візитівка, бо, звісно, ми не можемо скласти конкуренцію за обсягами — обсягами виноробства Іспанії, Італії чи Франції, особливо після анексії Криму.
Але ми маємо свої традиції, свої звичаї нашого виноробства, у нас є досить цікаві такі, автохтонні сорти. І я думаю, що українські винороби разом з українськими виробниками їжі могли б дійсно скласти сильну конкуренцію європейцям у цьому питанні й гідно представляти Україну на міжнародних майданчиках за гастрокультурної дипломатії.
— Як на ваш бізнес вплинуло повномасштабне вторгнення?
Валерій: — Люди стали ще більше звертати увагу на своє, особливо в перший рік війни це було дуже відчутно. А сьогодні вже на державному рівні закріплено програму для підтримки українського бізнесу: люди, купуючи продукт українського виробництва, отримуватимуть кешбек на картку у вигляді певних бонусів, це має ще більше заохотити українців купувати українське.
А щодо нас, то ми освіжили «лице», пішли у соцмережі, запустили інтернет-магазин www.bacotahills.com, почали створювати правильні лаконічні описи вин. Хоч ми й не надто приростили в продажах, але натомість спостерігаємо, як змінився внутрішній локальний туризм. І люди, котрі з очевидних причин не мають змоги зараз дозволити собі сімейні поїздки за межі України в пошуках нових вражень, почали дивитися навкруги й у підсумку їхати саме до Бакоти, аби відчути її автентичність та історію.
Олеся МАЗУРКОВА
