Воював не за погони

У Кременчуці у Свято-Миколаївському соборі жителі міста попрощалися зі своїм містянином, уродженцем черкаського села Ротмістрівка, підполковником Володимиром Артеменком.

 

Його поховали на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників і захисниць України.

 

Володимир Артеменко героїчно загинув, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії військ російської федерації.

 

Як зазначають його побратими у 116-й та бригаді територіальної оборони ЗСУ, він прийшов у бригаду з перших днів повномасштабного вторгнення країни-агресора. 

 

«Добрий, чуйний, взяв на себе на той час нелегкий підрозділ, воював не за медалі, не за погони, не за посади, воював за свою сім’ю, за родину, за Україну. Сміливий, відважний, неодноразово виходив на бойові позиції, своїм прикладом мотивуючи підлеглий особовий склад», — розповідають побратими Героя.

 

Андрій Баранов, комбат ЗСУ, ексвіцегубернатор Полтавщини, зазначає: з Івановичем, з яким захищали Україну два роки поспіль, «пішла половина мого серця».

 

У полеглого воїна лишилися дружина та діти. А на малій батьківщині Героя, у селі Ротмістрівці на Смілянщині у Черкаській області, проживає його рідна сестра — Тамара Кривошея.

 

«Братику, братику, я бачила той прапор, де ти записав усіх хлопців, які загинули. Ти говорив, що тобі жити з цим болем. Тепер ти з ними… Царство небесне тобі і твоїм хлопцям», — зі сльозами говорить сестра Героя Тамара Кривошея.

 

 «Мій ріднесенький дядя Володя був прикладом людини з великої букви. Він був добрим, світлим, мудрим, веселим, позитивним, щирим, люблячим. Як я любила, коли він приїжджав із сім’єю до батьків у Ротмістрівку на свята. Пам’ятатиму вічно!» — написала у соціальних мережах Наталя Санжарівська, племінниця загиблого підполковника Володимира Артеменка.

 

Світла пам’ять Герою-захиснику, щирі співчуття рідним.