Із сокирою за поясом. Як полтавський рятувальник Андрій Гречаний бігав по Черкасах, щоб установити рекорд

Захисний костюм, пояс, каска, високі черевики, балон зі стисненим киснем, рукавиці і сокира.

 

Це традиційне екіпірування пожежника при виїзді на місце надзвичайної події.

 

Вага амуніції — 22,5 кілограма. Найважчий – балон з киснем. Він важить аж 15 кілограмів.

 

— Загалом третина моєї ваги, — розповідає новий рекордсмен України Андрій Гречаний — начальник рятувального відділення аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України в Полтавській області. — Але після того, як я подолав 21 кілометр у повній амуніції, мій нижній і верхній одяг поважчали на три кілограми, а я сам полегшав на два.

 

Андрій з дитинства займається різними видами спорту, вже не перший раз брав участь у подібних забігах у робочому спорядженні і з деяких пір мріяв установити рекорд України у напівмарафоні.

 

15 вересня, напередодні Дня рятувальника, який відзначався 17-го, його мрія здійснилася. Того дня в Черкасах відбувся благодійний забіг на підтримку ЗСУ, організаторами якого стали спортивна спільнота «Характер» та Благодійний фонд «МХП-Громаді». 

 

Свій забіг Андрій присвятив колезі з дніпропетровської Держслужби з надзвичайних ситуацій Миколі Нечипоренку, який помер 22 червня цього року через важкі поранення. 

 

— Ми вчилися з Миколою в одному виші, товаришували, — розповідає Андрій. — Працюючи на ліквідації наслідків ворожого обстрілу, він потрапив під повторний удар. За його життя боролися медики Дніпра, але, на жаль, не змогли врятувати. Власне, рятувальники щодня ризикують життям, а військова агресія у рази збільшила ці ризики. 

Я не вперше присвячую забіги полеглим колегам. У квітні був учасником «Київського напівмарафону незламності», біг у повній амуніції в пам’ять про трьох рятувальників із Харкова — Владислава Логінова, Сергія Байдалінова та Володимира Матюшенка.

 

4 квітня, розбираючи завали у місті, вони також потрапили під повторну атаку ворога й загинули. Беру участь у таких забігах заради того, щоб привернути увагу громадськості до нашої нелегкої служби, а також підтримати матеріально захисників. Унікальність і складність цього рекорду — у вазі екіпірування.

За словами Андрія, два попередні аналогічні рекорди встановив рятувальник з Києва, багаторазовий спортсмен-марафонець Володимир Сковородка. Але амуніція, в якій він долав дистанцію, була дещо легшою. 

 

21 кілометр полтавський вогнеборець пробіг трохи більш ніж за 3 години. Та представники Реєстру рекорду України час до уваги не брали, головне — подолана відстань у заявленій вазі амуніції.

— Що було найважчим на цій дистанції? — запитали ми рекордсмена.

 

— Легко не було на жодному кілометрі. По-перше, день видався досить спекотним. По-друге, сам маршрут, який пролягав набережною Дніпра й околицями Черкас, був складним, із багатьма спусками і підйомами. До того ж дув сильний вітер. Плюс у тому, що він трішки розганяв спеку, а мінус — що створював додаткову перешкоду, якщо дув не в спину.

— Що додавало вам сил?

 

— У мене була чудова команда підтримки: батьки, друзі, колеги з різних областей. Вони мене підбадьорювали протягом усього забігу. Дуже вдячний їм за це. Окрім того, була можливість на дуже короткий час зупинитися, щоб випити води — підтримка водного балансу дуже важлива в таких забігах. Вживав також вітаміни, вуглеводні енергетичні гелі, що сприяло відновленню організму.

— А як ви готувалися до встановлення рекорду?

 

— Особливості служби не дозволяють, звісно, приділяти тренуванням стільки часу, скільки хотілося б. Тому вони були комбіновані: силові вправи і біг на довгі дистанції поєднувалися з виїздами на надзвичайні події. А на ліквідації масштабних пожеж чи руйнувань ми можемо працювати і по півтори, й по дві доби. Тож тренування часто доводилося відміняти. Найважче емоційно було працювати на нещодавно зруйнованому ворожими ракетами Інституті зв’язку, де було багато загиблих, і потім відновлюватися від цього. 

Добре, що мої тренування переважно не прив’язані до стадіону, бігових доріжок чи тренажерного залу. Можу бігати хоч у місті, хоч за містом… Хоча силові вправи виконую у тренажерному залі. 

 

— Чому ви не стали спортсменом? 

 

— Спорт різних видів у моєму житті присутній із шести років. І в мене був вибір­ — пов’язати своє майбутнє зі спортом чи стати рятувальником. Але спрацювали гени — пішов по стопах тата, який усе трудове життя віддав пожежній службі…