Пам’яті Андрія Мельничука

Непоправної, гіркої втрати зазнали вітчизняна журналістика, весь український духовний світ — 5 вересня зупинилося серце відомого майстра слова, талановитого публіциста, нарисовця, заслуженого журналіста України Андрія Васильовича Мельничука. 

 

Його життєва стежка почалася на Тернопільщині, в селі Сураж. Сільська бібліотека стала після школи першим місцем його роботи.

 

А потім була школа журналістики в місцевій районній газеті та вступ з першої спроби на стаціонар факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. 

 

Після навчання його запросила на роботу редакція «Радянської України», провідної в ті роки республіканської газети, де працювало багато відомих журналістів.

 

Але Андрій Мельничук не тільки не загубився в їхньому гурті, а й став у ньому однією з помітних зірок. Йому запропонували посаду відповідального секретаря або, кажучи по-газетному, начальника штабу редакції.

 

Він став відтоді не просто одним із керівників, а й душею колективу редакції. Так було в часи «Радянської України», так сталося і в роки, коли Андрієві випало перейти в газету «Сільські вісті».

 

У ній він працював спочатку заступником головного редактора, а потім очолив один із «найгарячіших редакційних цехів» — відділ листів. Листи до будь-якої редакції в ті роки — це болі, тривоги, радості, щирі сповіді читачів.

 

Особливо людей села. І особливо в «Сільських вістях», де підтримувався культ листа й на діалозі з читачами будувалася головна політика редакції.

 

Книга «Сміхотерапія від Андрія» значною мірою написана на матеріалах цієї багаторічної Мельничукової вахти на чолі сільськовістянського відділу листів.

 

Це унікальна книга, за яку Андрій Васильович був заслужено удостоєний звання лауреата премії «Київ» у галузі журналістики імені Анатолія Москаленка.

 

Але якщо казати про всю журналістську і письменницьку творчість Андрія Мельничука, то «Сміхотерапія...» — лише її невеличкий фрагмент. Бо з-під його пера вийшло сотні творів — ціла бібліотечка. І сотні тисяч людей в усіх куточках України зачитувались цими творами.

 

Перо його — талановите і добре. «Не нашкодь, а ще краще — допоможи людині, підійми її дух» — такими були місія і благородна мета журналістського слова та життєва позиція Мельничука.

 

Особливо виразно й переконливо випливає це з його одухотворених нарисів про видатних людей України. Дуже нелегко писати про такі особистості.

 

Адже доводиться підніматися в нарисах на висоту їхнього самобутнього таланту, синтезувати на кількох машинописних сторінках майже всю їхню творчість. Кожен із них — людина вимоглива. Не всякому довіриться.

 

А от Андрієві Мельничуку довіряли, відкривали душу, а потім захоплювалися тим, як він про них написав і йому сердечно дякували.

 

Ось лише кілька знаменитостей, героїв Мельничукових нарисів: Анатолій Солов’яненко, Платон Воронько, Сергій Козак, Микола Сядристий, Дмитро Луценко, Степан Олійник, Олесь Гончар.

 

Приміром, про останнього з них, видатного українського письменника, класика нашої літератури, написано дуже багато. Але самому Олесеві Терентійовичу особливо припав до душі нарис про нього Андрія Мельничука «Війна і мир Олеся Гончара». Так припав, що Гончар до останніх своїх днів по-товариськи, з приємністю спілкувався з Андрієм Васильовичем.

 

Власне, так можна сказати про кожного з героїв його документальних повістей і нарисів — і названих тут, і не названих. Знайомство Андрія з ними переростало в приятелювання, товаришування, в дружбу.

 

Але тут уже треба говорити не тільки про високу майстерність автора, а й про його велику, світлу душу, про неповторний, суто Мельничуківський характер, про його дивовижне — не напускне, а природне вміння об’єднувати людей, бути вірним і відданим у дружбі.

 

А хіба не про високий авторитет Андрія Мельничука серед журналістів Києва і столичної області свідчить його неодноразове обрання головою ревізійної комісії Київської спілки журналістів. Бо колеги знали, кому такий пост довіряли. Знали Андрія як людину надзвичайної відповідальності, порядності й скромності.

 

Гірко усвідомлювати, що життєва стежка нашого дорогого колеги, побратима, вірного сина України обірвалася. Але його світлий образ, славні, богоугодні, одухотворені любов’ю до людей справи залишаться в нашому житті, у пам’яті всіх, хто знав цю чудову людину.