Як важливо бути серйозним: драматичні роботи комедійних акторів

«Таємне джерело гумору не в радості, а в смутку», — це слова Марка Твена.

 

За аналогією можна припустити, що й джерело драми приховане десь у надрах комедії, і герої цієї добірки — вагомий доказ.

 

Джим Керрі, отримавши «Золотий глобус» у номінації «Найкраща драматична роль» у сатиричній антиутопії «Шоу Трумана», таки довів, що вміє не тільки кривлятися.

 

Одна з перших ролей Вупі Голдберг одразу принесла їй «Золотий глобус» у «драматичній» номінації та зробила претенденткою на «Оскар».

 

Потім актриса змінила амплуа на значно серйозніше, але образ Силії, яка пройшла через безодню страждань, назавжди закріпив Вупі в статусі видатної виконавиці.

 

Юрій Нікулін спочатку відмовлявся від ролі у драмі «Двадцять днів без війни», кажучи, що типаж не його і взагалі йому далі б у комедіях працювати.

 

Але потім легко показав, що гумор, за який Нікуліна полюбили глядачі, — лише мала частина його надприродного акторського дару.

 

Усі, хто дивився серіал «Офіс», вже ніколи не забудуть дивакуватого боса паперової компанії, що закохує в себе.

 

У стрічці ж «Мисливець на лисицю» актор Стів Карелл перетворився до невпізнанності, і річ не лише у гримі: його персонаж, мультимільйонер Джон Дюпон, — черствий та похмурий і ніколи не жартував.

 

Мелісса Маккарті зробила на своєму невигадливому комедійному образі гідну кар’єру, але й у драмі змогла показати, на що здатна. Роль письменниці-невдахи Лі Ізраель, яка підробляє листи покійних знаменитостей, принесла Меліссі одну з двох її номінацій на «Оскар».

 

Роль Білла Мюррея в «Труднощах перекладу» не можна назвати суто драматичною, адже в ній досить багато гіркої іронії. Але цей образ, звичайно, наскрізь трагічний, бо обіцяного героям фільму щастя, здається, так і не вийшло.

 

Робін Вільямс — еталонний приклад коміка, якому легко давалися будь-які жанри. «Куди приводять мрії» розповідає як чудову, так і сумну історію кохання, а по суті — історію життя самого виконавця головної ролі. Адже в житті Вільямс порівну складався з всепоглинаючого щастя і спустошливої туги.

 

Упродовж своєї більш ніж успішної кар’єри красуня Дженніфер Еністон нечасто турбувала себе зображенням у кадрі складних емоцій. Але, зігравши понівечену і ментально, і фізично жінку, що втратила сенс життя, вона продемонструвала тонке розуміння складної людської натури.

 

Продюсери дуже ризикували, беручи на роль людини, що втратила під час терактів 11 вересня дружину та дітей, Адама Сендлера (він в основному грав комедійні ролі). Престижних номінацій Адам за драматичну роль не удостоївся, але й не провалився, показавши на екрані розвиток персонажа.

 

Поганий фільм не робить хорошу гру актора в ньому менш гарною — це універсальне правило ідеально застосовується до «Містера Черча». Едді Мерфі все життя жартував про расові стереотипи, а в 2014-му раптом видав перформенс, після якого в ньому визнали великий талант.