«Монстри» на городі

— «Монстр»! — задоволено називає господар найбільший на своїй приватній ділянці баклажан. — За величиною — як трилітрова банка. Але він досягнув лише технічної, а не біологічної стиглості. Тож міг би рости аж до заморозків у жовтні й набрав би ще ваги...

Плантація баклажанів у пана Анатолія досить велика — на ній росте їх понад 20 видів! Довгих, круглих, фіолетових, рожевих, білих...

 

Чоловік вирощує їх не стільки для споживання чи продажу, скільки заради експериментів. Уже другий рік поспіль експериментує, до слова, з кореневими прищепами.

 

Тобто, до кореня розсади прищеплює корені кількох спеціально підготовлених споріднених рослин. 

 

— Підсадка селекційного матеріалу нагадує хірургічну операцію, — пояснює городник. — Завдяки поєднанню кореневих систем культура краще розвивається і плодоносить. Цьогоріч я підсаджував до баклажанів три міжвидові гібриди томатів і паслін страшний (Solanum torvum по-науковому). Ці рослини мають найкращу сумісність з баклажанами. Щоправда, в Україні досить складно дістати насіння селекційних підщеп, тому доводиться добувати їх різними шляхами з-за кордону. 

За словами Анатолія, експеримент показав, що найкраща з прищеп — паслін страшний. Ця рослина родом із субекваторіальних тропіків, тому має дуже довгу й розвинену кореневу систему, яка добереться до води, хоч би як глибоко вона залягала. І це дуже великий плюс для виведення нових сортів баклажанів в умовах спекотного й посушливого українського літа. 

 

«Альбіноси».

 

До речі, зауважує Анатолій Пісковий, сусідню експериментальну ділянку, на якій росли баклажани з томатними прищепами, він регулярно поливав, але не отримав того результату, на який очікував.

 

«Монстри» виросли якраз без поливу! До того ж кількість плодів на одній рослині була більша за середню на інших.

 

Ще одна фішка селекціонера-самоучки з Малого Кобелячка — вирощування городини без застосування «хімії». Це дуже складно, оскільки у неї багато шкідників, а природні умови не завжди оптимальні.

 

Органічні овочі, на жаль, дорогі й не мають достатнього попиту на українському ринку. Проте Анатолій переконаний, що, коли в країні стабілізується обстановка, органіка набере популярності, як і в усьому світі. 

 

— В Україні рекордні розміри плодів не реєструють, — зауважує експериментатор. — Знаю, що мої баклажани не дотягують до світового рекорду, який був зафіксований нещодавно у штаті Айова (США). Зареєстрована вага рекордного баклажана — 3 кілограми 778 грамів. Отож мій овоч легший на кілограм і майже 400 грамів, а в обхваті менший на десять з лишком сантиметрів — 59 сантиметрів. Але це означає лише те, що мені є до чого прагнути.

Любов до овочів-гігантів у Анатолія Піскового — з дитинства. Ще будучи 10-річним хлопчиком, він із допомогою батька виростив помідор вагою понад кілограм.

 

А тепер, набувши досвіду, мріє виростити 300-кілограмового гарбуза і 80-90-кілограмового кавуна. Тому до наступної весни постарається роздобути зернята, які мають генетичний потенціал.

 

— А насіння у біологічно стиглого баклажана таке ж тверде, як і гарбузове. Лузати можна, — ділиться своїми спостереженнями чоловік. — Шкірка груба, колір стає коричневим, м’якоть втрачає ніжність. Зате він може лежати аж до Різдва. Я на зимові свята робив з таких баклажанів ікру. Звісно, вимивши зерна й обрізавши шкірку...

А цьогорічний біологічно нестиглий «монстр» піде під ніж раніше, бо вже почав в’янути. Перед цим виконає лише ще одну функцію — побуде реквізитом у руках сина городника, якого він чекає в гості. Хлопець хоче зробити з ним фото на пам’ять...