З ранку до ночі — приблизно так можна коротко описати формат одноденної поїздки журналістів столичних видань до Одеси.
Загалом, у проміжок між ранковим та вечірнім потягами планувалося відвідати три локації — Одеський археологічний музей (ОАМ), дитячу бібліотеку №37 та Одеський національний художній музей (ОНХМ).
Усі три різні, вони, проте, мали одну спільну рису: підготували і реалізували за допомогою Фонду «Партнерство за сильну Україну» круті проєкти.
Локація перша. Археологічний
У серпні в Одеському археологічному музеї відкрилася виставка «Зміїний: острів, що боронять боги». Вона розповідає про маленький скелястий уламок суші серед бурхливого моря з героїчною історією від античних часів до наших днів, про те, що колись на Зміїному був храм Ахілла.
Тут представлено експонати, знайдені під час розкопок на острові, які до цього ніколи не виставляли. Експозиція супроводжується давньогрецькими легендами й міфами, спогадами про легендарний спротив наших прикордонників у лютому 2022-го.
До речі, на Зміїному, окрім прикордонної застави, з середини 2000-х діяла філія ОАМ, яку москалі зруйнували під час тимчасової окупації острова.
На перший погляд, будь-яка виставка в будь-якому музеї — річ у принципі буденна. Але не в цей час і не для цього закладу. Варто зазначити, що з початку повномасштабної війни Археологічний музей не провів жодної виставки. І на це були свої причини.
Артефакти, якими володів ОАМ і які перебували в постійній експозиції, були надійно сховані (утім, як і в більшості музеїв країни). Люди, що працювали в Археологічному, хто виїхав, хто звільнився, залишилося лише вісім наукових співробітників. Фінансування звелося до мінімуму.
І ще такий нюанс: саме цей музей підпорядковується не Міністерству культури, а Національній академії наук України. Відповідно, його діяльність оцінюється не за успішними вернісажами чи заходами із залучення нових відвідувачів, а за науковою роботою, публікацією монографій тощо.
Однак через посилені безпекові вимоги вести зараз археологічні розкопки на території Одещини категорично заборонено, тож і наукова діяльність практично зійшла нанівець.
І от усупереч негативним обставинам і факторам музейникам вдалося організувати по-справжньому вибухову виставку про історію легендарного острова Зміїний, яка зрушила одночасно кілька пластів у житті самого ОАМу.
Залучення донорської підтримки (гранта від Фонду в рамках програми «Спадщина. Простір для роботи») допомогло створити якісний продукт, закупити нове професійне обладнання — галерейні світильники, вітрини (які залишаться в музеї), випустити марки (привіт, Укрпошто!), повернути людей на роботу.
А ще Археологічний отримав новий досвід співпраці з мистецькими кураторами. Але найцінніше — він відкрився для відвідувачів.
Локація друга. Читальня
Одеська бібліотечна система для дітей має у своєму складі 22 бібліотеки. Дитяча бібліотека №37 — одна з них. Вона розташована в Пересипському районі, досить далеко від центру міста.
Розваг «на районі», окрім читальні, раз, два — і нема. Тут журналістам представили сучасний простір для підлітків, на який після ремонту перетворилося одне з приміщень книгозбірні.
З новими комп’ютерами, зручними кріслами й стільцями, афоризмами на стінах, стильними полицями й люстрами у скандинавському стилі, Каменярем і Кобзарем у коміксах — влучному поєднанні форми і змісту.
У цьому просторі хотілося затриматися «на подовше», що дорослі, зловживаючи гостинністю юних читачів, і зробили. А діти в цей час із погано прихованим нетерпінням чекали під дверима, коли ж нарешті їхнє приміщення звільнять.
«Пані лягли і просють»: Катерина II гарно вмостилася у дворі Одеського національного художнього музею.
Фото авторки.
Загалом ішлося не лише про ефективно витрачені на ремонт грантові кошти. Важливо, що проєкт на етапі розробки обговорювали з дітьми, і це їхні думки про те, якою вони хочуть бачити свою бібліотеку, лягли в його основу.
Стратсесія допомогла виявити запити цільової аудиторії і максимально врахувати їх при плануванні простору. Тому дітям тут так подобається. Ну і бонусом вони ще й книжки читають.
Локація третя. Художній
125-річчю Одеського національного художнього музею присвячено виставку «Музейна історія». Експонати — старі фотографії, відео і тексти. Архівні світлини, зроблені зі скляних фотонегативів, у прямому сенсі рухалися в повітрі. Бо звисали зі стелі на довгих шнурах.
Відвідувачі пересувалися у просторі експозиції між ними, часом чіпляючи то плечем, то рукою, — і тоді персонажі на фото оживали, крутилися, поверталися іншим боком.
Досить несподіваний перехід зі статики в динаміку людей, які очолювали та розвивали Художній музей 10, 40, 70, 100 років тому. Художники, мистецтвознавці, зберігачі. Киріак Костанді, Цві Емський-Могилевський, Василь Нестеров, Ольга Карпенко, Олександр Ройтбурд.
Куратор виставки Валерій Коршунов розповів про роботу команди (кістяк якої становлять досить молоді люди, що прийшли на роботу в ОНХМ при Олександрі Ройтбурді) з архівами, про особистості директорів Художнього в різні історичні періоди, про те, як створювали цей проєкт.
Спілкування потроху вийшло за рамки «Музейної історії». Валерій ніби розмірковував уголос на різні теми. Пишався менторством ОНХМ на проєктах в ОАМ та дитячій бібліотеці і що ніби все вдалося і навіть перевершило очікування.
Тішився, як українізується Одеса, бо саме звідси надходить найбільше скарг мовному уповноваженому на порушення мовного закону у сфері обслуговування. І водночас визнавав, що не все так просто, інколи в музеї змушені повертати гроші відвідувачам, бо ті не бажають слухати екскурсії українською.
Так само і з пам’ятником Катерині ІІ, який уже не височіє в центрі міста, а зберігається в сарайчику з металевого профілю на території музею. Мистецьку акцію під царицю ще не придумали. Але дуже хотіли б, щоб вона десакралізувала цю дражливу постать, бо пристрасті «по бєдной Катєрінє» ніяк не вщухнуть.
Епілог
Маленька серпнева подорож на південь — це як маленька чорна сукня. Дівчатка мене зрозуміють. Навіть якщо роками ти не дістаєш її з шафи, все одно вона має бути.
Лише для того, щоб якось вдягнути — і відчути себе іншою людиною. Наповненою ресурсом і сенсами, красою і теплом, новими знайомствами і враженнями, кольорами і бризом, спогадами про літо, платани, коктейль «Уго» на березі моря... Таки мені є що вам сказати «за Одесу».
ДОВІДКА «УМ»
Фонд «Партнерство за сильну Україну» (ФПСУ) — це спільна донорська програма уряду України та восьми країн-партнерів: Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії, Швеції.
Він реалізує проєкти в деокупованих і прифронтових громадах, а також на національному рівні. Метою ФПСУ є зміцнення стійкості українського уряду в умовах російської агресії та посилення його спроможності надавати критично необхідну допомогу громадам у співпраці з громадянським суспільством, ЗМІ та приватним сектором.
Престур в Одесу організований у рамках програми «Спадщина. Простір для роботи» Фонду «Партнерство за сильну Україну».
Ірина ХРАМОВА
