Понад 90 тисяч пацієнтів з ДЦП. Історія видатного лікаря-терапевта Володимира Козявкіна

Видатного лікаря-терапевта, автора методики інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації хворих на ДЦП, професора, академіка НАМН, Героя України Володимира Козявкіна не стало 16 грудня 2022 року.

 

В червні поточного в Трускавці, в заснованій ним Міжнародній клініці відбулася науково-практична конференція памяті Володимира Ілліча.

 

Й всі виступи на ній, і всі події — до найдрібніших, виявляли ту чи іншу грань його обдарування, створивши в підсумку змістовного, хвилюючого й корисного для справи заходу образ Лікаря й Людини з великої літери, що дав шанс на одужання тисячам стражденних.

 

Показова деталь. Численні учасники й гості форуму — особливо кияни, в один голос зізнавались: за дві доби, а отже й ночі перебування в Клініці, вони, нарешті, виспались.

 

Так несподівано була підтверджена не остання з рис хисту професора Козявкіна — вміння знаходити локації для своїх медичних центрів з додатковими біосферно-відновними факторами.

 

Адже місце для Клініки в бальнеологічно-курортному Трускавці — як і в щільно забудованому Львові, чи в зоні родовищ термальних вод Арабатської стрілки на Херсонщині, Володимир Ілліч обирав особисто.

 

Діяв не те, щоб інтуїтивно — радше, підходив комплексно.

Заради посмішки оздоровленої дитини.

 

Тим часом форум виявився рідкісно представницьким. Варто сказати, що відкривав конференцію президент Національної академії медичних наук України, академік В. Цимбалюк, чиє слово було синтезом людської щирості й співмірного пошанування друга й колеги, що так передчасно пішов у засвіти.

 

Вчений-нейрохірург почав із зізнання: «Я не міг сьогодні не бути тут, хоч в Києві справ в Академії зараз сила-силенна. І це навіть не земляцтво, хоч ми обидва з Рівненщини. Вся справа в тому, що коли взяти постать Володимира Ілліча в повному обсязі, то слід розуміти: він — творець методу лікування, що не лише не губиться в ряду тих, що тримають медицину, а визначає напрямок, який з роками розвине свій абсолютний потенціал і поширеність.

 

Та й на світових теренах він входить в четвірку найкращих. І вже як це буває в геть виключних випадках, до обєктивної частини його методу в особі Козявкіна додалась, а точніше — передувала відкриттю, магія рук великого реабілітолога, один доторк пальців якого до пацієнтів призводив до змін на краще в їхньому стані на межі Дива.

 

Йому було дано мануально відчувати блоки, що обривали нейрозвязки з фізичною моторикою людського тіла — й знімати їхній жорстокий вплив. Недарма дітей до нього з усього світу возили літаками — хтось мені може назвати ще один подібний прецедент?

 

Володимир Ілліч був цілителем, якого не в змозі породити чи виховати жодна з сучасних йому медичних шкіл, бо таку школу він створив власноруч, адже сам був академією відновної терапії. Його відкликав до Себе Той, хто й заронив цю іскру, натомість спадок професора Козявкіна — дієвий і ефективний, лишився Людству і його учням та послідовникам. Можливо, наступники й позбавлені його Дару, та натхненний ним Метод працює, а отже справа його життя стримить в линку нескінченність.

 

Козявкін був потужною особистістю, його віра і воля долали барєри, неприступні іншим. Бо вже створення Львівського центру «Еліта» й Клініки в Трускавці (що, крім іншого, здобулась на Державну премію в галузі архітектури!), стверджує непересічність його натури, адже кількість перепон від мертвотної, чиновної маси в таких починаннях не підлягає обліку. Козявкін зборов усе!

 

Його приклад — закличний, бо вчить нас не впадати в зневіру, якою б безнадійною не виглядала ситуація. Вдалося йому — здолаємо й ми: лише сильним дано бути рушіями прогресу! А Володимир Ілліч здобувся найвищого рівня, досяжного людині — змінив світ на краще в царині, де й крихітне відновлення норми в суціллі патології вимагає безмежних зусиль.

Академік Володимир Козявкін. 

 

Останнє знаю не з переказів, бо власноруч провів до чотирьох сотень хірургічних операцій пацієнтам з ДЦП. Є змішана форма цієї перинатальної аномалії — так звана регідоспастичність, для усунення якої я розробив ряд хірургічних втручань, що суттєво зменшували подібне явище.

 

Ці операції спрямовані на головний і спинний мозок, на корінці, нерви — до сухожиль і мязів включно. В медичному сенсі ці хірургічні заходи були іншим флангом єдиного фронту боротьби з ДЦП стосовно завдань, які вирішував професор Козявкін. Причому певна частка втручань здійснювалась шляхом пересадки стовбурових клітин, що давало посилений результат.

 

Метод Володимира Ілліча універсальний, цілковито придатний для лікування бійців, що отримали бойові черепно-мозкові травми й спинномозкові ураження, адже механізм їхнього впливу на організм ідентичний ДЦП. І щиро кажучи, сьогодні нам Володимира Ілліча Козявкіна не вистачає критично, бо він був здатен налаштувати систему реабілітації в країні в самому широкому сенсі — і особливо в контексті гострих завдань мінімізації медичних наслідків злочинної війни з боку кремлівської, оскаженілої погані. Україні зараз потрібні перемоги на всіх теренах, і Володимир Ілліч, певен, в царині відновлення дієздатності наших вояків забезпечив би нам безумовну перемогу».  

Тож після такого потужного слова президента НАМН прояснимо дещо для читачів. Спастика, в перекладі з грецького, — «витягування». В медицині це — грізна властивість скелетної мязової тканини єднати параліч і гіпертонус мязів.

 

Як результат, тіло немов вбирається в жорсткий мязовий корсет, твердий як гіпс. Завдання полягає в тому, щоб розблокувати затиснений ним хребет. Але про це медики дізнались відносно недавно. Це відкриття одноосібно належить Володимиру Іллічу Козявкіну.

 

З моменту, коли понад 34 роки тому Володимиром Козявкіним був створений Львівський реабілітаційний центр «Еліта», а згодом й Міжнародна Клініка в Трускавці, успішно проліковано понад 90 тисяч дітей з 68 країн.

 

Ефект: 75% колись знерухомлених, «безнадійних» малюків тримають голову, більше половини здатні сидіти, пята частина юних пацієнтів після реабілітації зробили тут свої перші кроки, і майже всі відкрили затиснуту в спазмі долоню. А треба знати: навіть повзати для цих дітей до початку реабілітації було мрією.

 

В електронній базі хворих на ДЦП, що пройшли курс лікування у Львові й Трускавці — медичні карти десятків тисяч пацієнтів. Це джерело життєвих історій, що, переважно, мають щасливий фінал. Ось хоча б одна з характерних.

 

Дівчинка народилася передчасно, важила менше кілограма, була незрячою, глухою, з яскраво вираженою мязовою гіпотонією. Та мати знедоленої не здалася, почавши боротьбу за дитину. Дізналася про існування клініки професора В. Козявкіна ... Цього літа вона приїздила з донькою вже на 7-й курс реабілітації. Дівча ходить (!), тримаючи маму за руку, ніби звичайна дитина. У неї є слуховий апарат і вона чує, а зір відновився в межах, достатніх для життя в окулярах. При цьому інтелектуально вона збережена повністю. Скажіть, цьому є ціна?

 

ДЦП — не генетична й не інфекційна хвороба. Та вона багатосистемна, її механізми і прояви складні й різнобічні, тяжкість перебігу й тотальність інвалідизації внаслідок недуги безприкладні; діти, уражені ДЦП, вимагають великих психологічних затрат і фізичних зусиль.

 

Однак досвід раннього застосування методики лікування В. Козявкіна показав, що вона припиняє формування важкої моторної інвалідності; частково, а то й повністю компенсує неврологічну симптоматику, помітно стимулює психологічний і мовний розвиток хворої дитини.

 

Аудит — слівце з бухгалтерського лексикону. Та свого часу з ініціативи Клініки ретельному аналізу була піддана документація групи її пацієнтів з 12256 осіб, що протягом 12 років проходили лікування за Методом Козявкіна.

 

В фокус-групі різними формами ДЦП були вражені 89% від загального числа хворих, 6% перебували в клініці з приводу вертеброгенної патології, 3% — внаслідок органічних уражень нервової системи (інсульти, травми), 2% становили інші профільні захворювання. І ось результати, отримані лікарями з Мюнхена в результаті дослідження.

 

Явне зниження спастики мязів зафіксовано у 93% випадків, підвищення обєму пасивних рухів відмічалося у 92 % випадків, а підвищення обєму активних рухів у 84%! Безпрецедентні поліпшення були виявлені у дітей, що раніше не ходили, в тих, хто не міг стояти і навіть сидіти, як і в тих, хто зовсім не тримав голови.

Віце-президент компанії Ольга Козявкіна.

 

Німецькі медики були вражені — власноруч отриманий результат переконує беззастережно. Дитина не ходила — і ось пішла! Чи варто нагадувати, що для тих, хто був знерухомлений і розірвав ці пута, звільнення сприймається як сон. І це явне поліпшення в стані хворого оскаржити неможливо. Воно й стає опертям для подальшого зцілення.

 

«Як виникла думка про будівництво клініки, що стала чинником нової медичної ідеології?» — запитав я колись у Володимира Ілліча, і отримував у відповідь відточену формулу.

 

«Без структури не буває діючої функції. Наша клініка — за допомогою її інтерєрів і архітектурних форм, щодня відтворює результат. Зрозуміло, в структуру входить лікарський персонал, що майстерно володіє Методом. В медицині потрібен лікувальний клас «роллс-ройса», а без вірно задуманої і втіленої структури ви неминуче отримаєте «автівку» епохи теплових двигунів».

 

Споруда Клініки — схожа на палац. Тут не просто світло, повітряно й просторо, тут все підпорядковано ідеї лікування. І навіть плафони й барвисті вітражі виконані в стилі Тіффані з кольорового скла, щоб дитина тягнулася до них, мимоволі піднімаючи голову вгору. (Ідея «палацу відродження», його концепція екологічної чистоти й арттерапії належить Наталії й Ользі Козявкіним — донькам професора).

 

Система корекції включає вивірений пакет з 4-5 процедур на день. В них — осердя Методу. Діти тут стоять навпочіпки на спеціальних віброплатформах, тренують м’язи рук на компютерних тренажерах, розвивають рухові здібності на маніпуляторах, повзають, грають; їх масажують, прогрівають воском, впливають на біоактивні точки струмами низької напруги, розробляють суглоби, лікують синім і червоним світлом, проводять процедури, що мають спрямовану дію на хворих. І так — день у день.

 

Етап стабілізації отриманого ефекту здійснюється амбулаторно чи в домашніх умовах. Програма змінює функціональний стан дитини, створює нову модель руху для кожної з них, підвищує компенсаторну активність їхнього організму, життєвий тонус і настрій, адаптує дітей соціально.

Професор Козявкін був людиною стриманих й точних суджень. Й про своє відкриття він говорив просто, конкретно й посутньо.

 

«Працюючи в психіатричній лікарні в Бресті чи на станції «швидкої допомоги» в Дубно я спостерігав сотні дорослих хворих з радикулітами і невритами. При цьому часто фіксував, що біль в пацієнтів незмінно супроводжується напругою мязів. І якщо я бачив, що блоковані сегменти поперекового відділу в процесі моєї корекції набувають рухливості, то як же я міг не звернути увагу на цей звязок?

 

Адже в чому полягала трудність прояснення суті явища на цій межі? В світі тоді вважалося, що вирішувати проблему ДЦП можна лише з боку головного мозку. Та й нас так вчили. Не виключаю, що в майбутньому порятунок прийде і звідти, але досі наука в цьому сенсі нічого проривного запропонувати не змогла. Наш Метод, наполягаю, не панацея, та ми в боротьбі з ДЦП просунулися далі інших, хоча я не поспішаю оголошувати про тріумф над недугою — вона надто складна і не має наміру здавати свої позиції.

 

Однак я давно дійшов висновку, що слід шукати методику, яка в корені має іншу точку зору на вирішення проблеми, адже навіть близнюки з ДЦП мають різні органічні зміни з боку головного мозку, при тому, що зовні ці діти покручені схоже, немов скопійовані.

 

Тим часом, розробляючи пакети засобів допомоги хворим на ДЦП, про хребет забули геть чисто! А був в цій темі один впертий факт. Я встановив: якщо у дитини з ДЦП хоч на якийсь час зняти зі спазмовано затисненої ніжки її заціпеніння, то кровопостачання і трофіка (живлення мязів) поліпшуються різко і неминуче. Нехай на годину, на дві, але вплив цього розслаблення завжди є благотворним. 

Попутно я виявив, що якщо впливати на спастику фармакологічно — медпрепаратами, блокуючи нерв, то мяз теж вивільняється, та одночасно помітно гальмується його трофічна функція. Тобто, спастика на час блокади усувається, проте живлення мязів слабне.

Так поступово рухаючись, я і створив нову методику. Сьогодні для нас є тільки один шлях активізації компенсаторних можливостей організму — він і втілений в нашому Методі. Адже біомеханічна корекція працює без обмежень — розблокований мяз дитини податливий в руках лікаря, мов пластилін».

 

 

 

 

Тому, повертаючись після курсу лікування в Клініці професора В.Козявкіна, ви не будете вести з собою купу рецептів на медпрепарати для їх закупівлі в аптеках: жодні фармзасоби в його методиці не застосовуються взагалі! Чистоту своїх принципів тут пильнують ретельно і послідовно.

 

А ось тепер час зясувати пріоритети. Памятаєте згадку про четвірку найдієвіших методів лікування ДЦП за оцінкою професора Ф. Нітарда, про яку казав академік В. Цимбалюк? Що ж в цьому ряду являють собою три інші?

 

Метод чеського невролога Вацлава Войти переважно стосується немовлят і є терапією, що активує рефлекси повзання і повороту. Метод Карла і Берти Бобатів заснований на елементах лікувальної фізкультури при знаходженні хворого в статичних положеннях.

 

А угорський педагог і лікар Андраш Петьо покладався на так звану кондуктивну педагогіку. Він вважав, що рухові дисфункції — наслідок порушення пізнавальних здібностей дитини, і його потрібно соціалізувати, навчати, формуючи руховий стереотип.

 

Названі Ф. Нітардом й занесені в німецьку енциклопедію з дитячої ортопедії методики (поряд з Методом Козявкіна) взяті тут за ключовою ознакою, та всі вони, вочевидь, мають явні обмеження.

 

Тож можна впевнено говорити про перевагу методу українського лікаря як найбільш ємного й згармонізованого, адже він апелює до сутнісних звязків хребта, спинного мозку і психомоторної функції людини, що дозволяє максимально активувати компенсаторні можливості дитини.

 

Це розрізнення тим актуальніше, що в світі дотепер не встановлений єдиний стандарт лікування хворих на ДЦП, хоча вже ясно: корекція біомеханіки за допомогою мануальної терапії має характер тотального оновлення пацієнта.

 

Ця унікальна авторська методика гідна найширшого розголосу, і держава Україна повинна сприяти її резонуванню настільки, щоб вона відповідала тим могутнім лікувальним потенціям, які всякчас і доказово підтверджує.

 

Адже пятого методу лікування ДЦП на планеті взагалі не існує! Тож не бачу сенсу приховувати очевидне: професор Козявкін в своїй справі був найкращим в світі.

 

І був таким з 1986 року, коли створив свій Метод, повіривши, що ДЦП не вирок, і життя хворого з цією страшною недугою можна істотно поліпшити. Кажу тут про віру не в релігійному, а чисто фаховому сенсі, коли вона постає як непохитна певність в можливостях Методу, що склався в синтезі Дару, медичного пізнання й новаторської, експериментальної, дослідницької роботи — праці, що ввібрала все творче життя видатного лікаря-терапевта, й без упину вдосконалюється

Шановні гості та організатори конференції в Трускавці.

 

Красномовна обставина. Про клініку В. Козявкіна тільки в Європі створено більше двох десятків документальних фільмів. Тут побували чи не всі провідні телекомпанії світу.

 

І це були не рекламні, а новинні канали. Медійники Заходу прекрасно розуміли: повідомити Людство про появу такої потужної методики лікування ДЦП — це сама по собі надвартісна новина.

 

В цьому звязку час оприлюднити факт, що декілька років тому мав місце в дні роботи Українсько-Баварського симпозіуму з медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженнями життєдіяльності.

 

Її учасники тоді одноголосно підтримали пропозицію редакції «Міжнародного неврологічного журналу» звернутися до Комітету з премій України з клопотанням про висунення професора В. Козявкіна на присудження йому Нобелівської премії в розділі «Медицина». Безпрецедентне рішення! Адже погодьмось: лікарське співтовариство складається не з паїньок.

 

Там повінь амбітності й розкид думок феєричний. І якщо вже всі учасники медичного симпозіуму висловилися «за», можна не сумніватись: лікувальна практика й Метод Володимира Козявкіна — явище надмірне!

 

А вже запитаність Методу й перевищити неможливо. Генеральний директор Клініки Наталія Козявкіна в розмові зі мною розповіла: лист очікування, тобто черга на путівку Мінсоцполітики для дітей до їхньої установи — 45 хворих на одне місце!

 

А вже оформленими пацієнтами Міжнародна клініка Володимира Козявкіна заповнена до січня 2025 року. «Що сказати? Ми, дійсно, найкращі, — прокоментувала ситуацію Наталія Володимирівна. — Ми вправні, ефективні — нам довіряють, до нас і їдуть. Та ось прийняти всіх, хто цього потребує, ми, на жаль, не в змозі».

 

Однак цю прикрість спадкоємці засновника прагнуть вирішити за рахунок охопності Методом нових ланок єдиного медичного простору в сфері долання ДЦП.

 

Зокрема йдеться про єднання зусиль Клініки й Інституту педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О. М. Лукянової НАМН України (ІПАГ).

 

Його суть пояснив нам директор установи академік Ю. Антипкін. «ІПАГ — провідний перинатальний центр України, та на сьогодні в ньому відсутня власна перинатальна реабілітація. А вона нам потрібна конче. Водночас Міжнародна клініка Володимира Козявкіна потерпає від того, що змушена працювати з дітьми, враженими церебральним паралічем, починаючи з такого їхнього віку, що з лікування, по суті, випадають роки! Володимир Ілліч був видатним фахівцем і людиною державного мислення. Він гостро відчував проблему і розумів, що ранню, вкрай важливу реабілітацію малят забезпечити належно можемо тільки ми. Перемовини про це з Козявкіним я особисто вів давно — ідея опрацьована нами всебічно. В нашому Інституті є неврологічне відділення, але й там ми лікуємо малят дещо запізно. В ідеалі ж цю роботу треба починати відразу після виписки новонароджених з неврологічними розладами, щоб не втрачати їх в цей важливий період, а вже потім передавати в клініку Володимира Козявкіна. Це був би грамотний, вірний і ефективний підхід. Тим більше, що країною Кувейт виділені кошти для проєктних робіт майбутнього центру. Така модель піднесе новостворену структуру на рівень кращих світових зразків. Адже лікарі Інституту й реабілітаційної Клініки Козявкіна, фактично, вже зараз працюють в цих медичних координатах».

 

Заслуги Володимира Ілліча перед українством неоціненні. Памятаєте, ми називали цифру пролікованих в Клініці й Львівському центрі «Еліта», що перевищує 90 тисяч пацієнтів? Уявляєте таку кількість? Приміром арена спорткомплексу «Олімпійський» в Києві вміщує 70 тисяч осіб. А тут — 90 тисяч!

 

Та й кількість країн, чиї діти побували в Трускавці сягає 68. Що ще так потужно може служити престижу нашої держави? А віри в себе фахівцям Клініки Козявкіна не позичати.

 

Наталія Володимирівна, скажімо, переконана: «Спадок батька в своїх медичних вимірах — поза часом. Він стояв у витоків української реабілітації — до нього поняття командної допомоги попросту не існувало. Роботу по її створенню і популяризації він розпочав ще 35 років тому. І це вже назавжди, це не забудеться. Та найкраща память про Володимира Ілліча — щоденні зрушення на краще в стані наших пацієнтів, до чого ми невтомно докладаємось». 

 

І роблять вони це як батько вчив — напрочуд вміло і переможно.