900 відданих Україні «азовців»

На тридцять третій День незалежності України в Києві не проводили жодних масових заходів, тож центр столиці мав звичайнісінький вигляд.

 

Біля монумента Незалежності влаштувалися кілька чоловіків, що тихо собі розмовляли, з десяток людей стояло поряд із Газоном національної пам’яті, забитим прапорцями різного розміру — ще одна кривава пляма, яку росія поставила на українському полотні. 

 

Час від часу майданом Незалежності крокували люди у вишиванках, та переважна більшість перехожих ніяких урочистих сорочок не вдягла.

 

Здавалося, що вони забули, якою ціною Україні далася можливість святкувати чергове 24 серпня. Але ж ні, таки не забули.

 

25 серпня під палючим сонцем біля Золотих Воріт зібралося близько тисячі людей, котрі тримали плакати на честь полонених «Азова».

 

Машини, проїжджаючи повз, подавали схвальні сигнали, із деяких визирали пасажири з табличками на підтримку полонених та закликом до їх обміну.

 

Вулиця гула як бджолиний вулик і замовкати не збиралася: за пів години кількість учасників мирного зібрання лише зросла. Навіть діти взяли активну участь і тримали плакати на підтримку протесту.

 

Навряд чи вони володіли всією інформацією про утримування в полоні й катування «азовців» росіянами, та в їхніх очах читалася така сама лють, як і в їхніх свідомих батьків.

 

І це дуже тішить — бодай одне покоління виросте вільним від думок про єднання з росіянами, які забрали в цих дітей їхні найбезтурботніші роки та змусили щоразу здригатися навіть від деренчання мотоцикла, бо той за звуком нагадує ворожий дрон.

 

На відміну від минулих відвіданих мною протестів, на цьому ніхто не виступав із промовами та не закликав до скандувань — слова були зайві, адже все вже було висловлено на плакатах, футболках та прапорах.

 

Українці вкотре об’єдналися, жадаючи лише одного: повернути бійців «Азовсталі» з полону, де залишаються 900 відданих Україні військовослужбовців, до котрих там найгірше ставлення, адже в тих, хто з російської сторони складає списки на обмін полоненими, «особливе» ставлення до «азовців», бо це вмотивовані воїни, більшість з яких після полону повертається до лав славного підрозділу.