І дзижчить, і гуде...

В одному з апібудиночків ми зустрілися з 38-річною харків’янкою Оленою, котра каже, що після такого сну немов на десять років помолодшала.

— Враження, ніби провалилася у невагомість, — ділиться своїми відчуттями жіночка, поволі піднімаючись з лежака в апібудиночку.

Поспати в апібудиночку Олена мріяла давно. А коли в лютому минулого року приїхала на відпочинок до «Соснового бору» (спеціально з чоловіком утікали з Харкова, побоюючись ворожих обстрілів до річниці повномасштабного вторгнення) й дізналася, що тут відпочивальникам призначають сон на вуликах, то вже тоді вирішила, що колись повернеться сюди влітку, коли бджоли будуть активними.

Проблеми зі сном в Олени, як і у багатьох українців, особливо в тих, хто пережив ракетні обстріли, тривають від початку повномасштабної війни. Перші дні в санаторії, де не чутно сирен, вона засинала буквально на ходу. Але відпочинок на вуликах — це щось особливе.

— Спочатку я дослухалася до розміреного гудіння бджіл і незчулась, як задрімала, — продовжує пані Олена. — Проспала близько години, але прокинулася бадьорою. Голова ясна, дихається глибоко і вільно. Боже, як тут пахне свіжим деревом! Тепер, думаю, і мої знайомі по санаторію запишуться на цю процедуру. Вони чекають моїх вражень. То я пішла ділитися ними...

 

Ми ж із 73-річним пасічником Василем Дорошенком продовжуємо розмову про бджіл.

— Я все трудове життя працював лісником, а пасіка от уже років 30 — це моє захоплення, — розповідає чоловік. — І коли від дирекції санаторію надійшла пропозиція облаштувати «апімістечко» на 40 сотках, я без вагань погодився. Тут гарне місце для бджіл — поряд ростуть акації та липи, багато різнотрав’я, квітнуть поля, сади. Щороку мої 19 бджолосімей, які перевіз із Зінькова, дають по 400-500 кілограмів цілющого меду. Згідно з умовами договору, я безплатно передаю його санаторію. Тож мед, який постійно стоїть на столах відпочивальників, — свій, перевірений. Качаю його раз на рік, тому він дозрілий, без зайвої вологи.

Апімістечко.

 

Кожен апібудиночок стоїть на шести вуликах: по три з двох боків. У кожному з них живе до 50 тисяч бджіл. Ще один стоїть окремо. Будиночки санаторій замовив у відомої фірми з Дніпра, яка давно спеціалізується на їх виготовленні.

— Мені доводилося бачити різні бджолині хатки, — розповідає Василь Павлович. — Колись у Криму їх робили пересувними, на колесах. Де був медозбір, там і ставили. Це коштувало дуже дорого. А моду на сон на вуликах ввів президент Віктор Ющенко, великий поціновувач бджіл. Зараз апібудиночками нікого не здивуєш. Однак багато з них кустарного виробництва й вони не відповідають необхідним стандартам. Скажімо, дехто встановлює їх лише на двох вуликах. Цього недостатньо для лікувального ефекту.

 

Розпитую свого співрозмовника про його досвід спання на вуликах.

— По-перше, найкомфортніше проводити такі сеанси або у травні, або у вересні, коли температура повітря тримається десь на рівні 15-18 градусів тепла, — каже Василь Павлович. — Бо влітку, особливо вдень, у будиночку жаркувато. Бджоли ж підтримують у вулику завжди однакову температуру — плюс 36. Особисто я відкриваю лежак і лягаю просто поверх вуликів, закритих зверху сіточками, через які йде запах. Щоправда, твердувато. Але засинаю практично одразу й сплю, аж поки не намуляє в боки. Суміш запахів бджолиного пилку, воску, прополісу, деревини, монотонний гул крилець комах діють заспокійливо, розслабляють тіло.

 

— Які відгуки чуєте від відпочивальників?

— Лише позитивні. Недавно була жінка з Донбасу, яка страждає на нервові розлади, то вона після сну в будиночку сказала, що ніби заново народилася.

У дні відкачування меду сон на вуликах заборонений, бо бджоли, коли в них забирають стільники, поводяться агресивно. Ще, попереджає пасічник Василь, вони не люблять, коли хтось зустрічається їм на робочому шляху біля прилітних дощок. Тоді можуть ужалити.

А загалом на обійсті пасічника панує доброзичлива атмосфера. У Василя Павловича завжди напоготові для гостей мед і холодний м’ятний чай, а зараз — ще й стиглі яблука. Тож відпочинок можна продовжити у тіні фруктових дерев його літньої «резиденції», засадженої квітами.

До речі, ціна години сну на вуликах — одна з найнижчих в Україні, 100 гривень. Послуга діє з травня по вересень включно.

 

Цілющий вплив сну на вуликах неодноразово відчував на собі й заступник головного лікаря санаторію «Сосновий бір» Анатолій Попович.

— Такий відпочинок протягом чотирьох годин рівнозначний 12 годинам повноцінного сну, — каже Анатолій Іванович. — Його рекомендують при хворобах верхніх дихальних шляхів, нервової системи, нещодавно перенесеному й хронічному бронхіті. Особливо корисний для тих, хто повертається із зони бойових дій, внутрішніх переселенців, котрі пережили сильний стрес. А ще для педагогів. Педагоги, нервова система яких виснажена роками нелегкої праці, найчастіше, до речі, просять призначити їм сон у бджолиних хатках. Окрім того, такий сон сприяє усуненню порушень кровообігу, нормалізації артеріального тиску та обміну речовин, гальмуванню процесу старіння, покращенню імунітету, зняттю депресій, тривожності, страху...

— Завдяки чому досягаються такі ефекти?

— Сон на вуликах — це чудова комплексна терапія для усього організму людини. Річ у тім, що частота вібрації бджіл збігається з частотою вібрації людського тіла. Завдяки цьому людський організм входить у ритм правильного функціонування, оскільки його електромагнітне поле вирівнюється. А саме порушення цього поля і призводить до виникнення різних захворювань. Мікровібрації крилець комах мають позитивний вплив на м’язову, кровоносну, нервову системи, що сприяє самокорекції внутрішніх органів. Окрім того, повітря у вулику насичене фітонцидами прополісу, воску, меду, лікарських трав, які мають гарний інгаляторний ефект.

Апіхатинка.

 

— Ваш санаторій спеціалізується на відновленні опорно-рухового апарату. Вуликотерапія також цьому сприяє?

— Так, адже радикуліти, запалення і защемлення нервів, що викликають болі в спині, пов’язані з нервовою системою.

— Скільки ж годин треба проспати у бджолиній хатці, щоб відчути ефект від такої природної терапії?

— Аби відновити загальний стан, треба пройти хоча б сім-вісім сеансів, а в ідеалі 10. І краще спати не по годині, як визначено, а до того моменту, доки людина сама не прокинеться. На жаль, наші відпочивальники поки лише тестують можливості вуликотерапії. Погоджуються на неї більше заради цікавості, а не задля отримання лікувального ефекту.