Скрипалька Богдана Півненко:«Київська камерата» з Кері-Лінн Вілсон виступатиме у Києві, Чернівцях і Коломиї

Рівно рік тому відома українська скрипалька, лауреатка міжнародних конкурсів, професорка Національної музичної академії України Богдана Півненко очолила як генеральна директорка-художня керівниця легендарну «Київську камерату», посівши місце свого наставника, відомого музиканта, диригента Валерія Матюхіна. Ми зустрілися, щоб озирнутися на рік, сповнений знаковими подіями з підтримки та просування української культури, української класичної музики, й анонсувати плани на майбутнє.

 

— Богдано, пригадай, будь ласка, найважливіші події за рік, які ти й «Київська камерата» ініціювали та в яких брали участь.

— Найбільшим досягненням за кордоном за рік, безумовно, став концерт «Київської камерати» з музикою винятково українських композиторів у Карнегі-Холі в Нью-Йорку у квітні за участі канадсько-американської диригентки з українським корінням Кері-Лінн Вілсон, яка дуже активно підтримує Україну з 2022 року. Цей концерт ми повторили у Києві 30 травня.

Разом з Кері-Лінн Вілсон нас чекає дуже насичена осінь: концерт з творів українських композиторів 4 жовтня в Національній філармонії України в рамках «Київ Музик Фест», 5 жовтня виступаємо у Коломиї, 6 жовтня — у Чернівцях. А також беремо участь в акції вшанування пам’яті жертв Голодомору 23 листопада.

— Сполучені Штати Америки — не єдина країна, де відбулися концерти «Київської камерати». 

— Концерти до другої річниці повномасштабної війни зіграли в Берліні, Потсдамі та Лейпцигу, в яких з нами брав участь оркестр Mriya, створений навесні 2022 року з музикантів, які знайшли прихисток у Німеччині. Далі у березні відбувся наш спільний виступ в партнерстві з Національним президентським оркестром у Берлінській філармонії.

— Ансамбль солістів популяризує українську музику в Харкові та Запоріжжі. 

— Як тільки я очолила «Київську камерату», відразу задекларувала, що моє завдання — зробити українську музику ще популярнішою в світі. Але, на моє глибоке переконання, наші концерти дуже потрібні й удома, і, що найважливіше, — у прифронтових містах. 

У квітні цього року ми з «Камератою» відкривали «Харків Музик Фест», і разом з нами у концерті брав участь молодий, але відомий іспанський диригент Рок Фаргас, який кілька разів під час повномасштабної війни приїздив до України. Я сама за ці понад два роки великої війни чотири рази грала в своєму рідному Харкові. І вважаю, що це наш обов’язок — їздити до прифронтових Харкова, Запоріжжя, Дніпра.

 

— Пам’ятаю, як у квітні ти повернулася з Харкова й розповіла про свою викладачку, яка відмовилася їхати з міста й мешкає у гуртожитку без скла у вікнах…

— Таких історій, на жаль, у моєму оточенні багато… Насправді атмосфера в Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Одесі дуже відрізняється від атмосфери, наприклад, Львова чи Києва. Багато поранених, багато військових… Безкінечні канонади, обстріли — в повітрі зчитується напруга тривалої війни...

В усіх перелічених містах люди зі сфери культури активно працюють для потреб фронту. У Запорізькій філармонії, наприклад, відкрито справжній хаб допомоги. Працівники цього мистецького закладу самі шиють навіть білизну, форму для солдатів. І кожного тижня музичними бригадами вирушають на лінію фронту. 

Скрипалька Богдана Півненко.

 

Запорізька філармонія — насправді унікальна історія. Її очолює жінка — генеральна директорка Ірина Конарева. Те, що вони роблять у Запоріжжі, — це просто на рівні феномену, про який треба говорити та писати.

У Харкові філармонія не працювала, але відкрилась зала в бомбосховищі в театрі, де ми і виступали. Перебуваючи у прифронтових місцях, розумієш, що легко залишатися в Києві, Львові, Чернівцях, Ужгороді. Але дуже важко залишатись в таких містах, як Запоріжжя чи Харків, і не збігти звідти; ба більше, продовжувати функціонувати й підтримувати інших. 

— У Запоріжжі, попри всі виклики війни, з року в рік відбувається конкурс «Акорди Хортиці» — один з найвідоміших в Україні музичних проєктів для молоді. Ти очолюєш журі цього конкурсу останні роки. Це таке зшивання зсередини країни під час війни. 

— «Акорди Хортиці» — найбільший конкурс дитячої і юнацької творчості за всі роки відновленої Незалежності України. На цей конкурс щороку з’їжджалися понад 700 дітей з усієї країни. Цього року конкурс був онлайн, але концерт лауреатів відбувся вживу. 

І цей концерт мене вразив до сліз! Подія відбулася в травні, мене приголомшило, як багато було дітей з батьками. Була повна зала народу, а там зала, більша за столичну філармонію. Багато дітей переїхали жити до Запоріжжя з окупованих територій. До мене підходили й питали: «Чи пам’ятаєте, як ви мені кілька років тому вручали нагороду?» Деякі діти показували фото разбомблених своїх будинків, шкіл... 

У червні ми провели гала-концерт лауреатів і членів журі в Києві, діти виступали на сцені колонної зали разом з «Камератою», було дуже емоційно. Був запрошений прекрасний скрипаль Ігор Чернявський з Харкова, який продовжує жити та працювати у місті, в якому вирує війна.

 

— 19 серпня в «Київської Камерати» черговий день народження від дати надання їй державного статусу.

 — І на честь свого дня народження 19 серпня «Київська камерата» подарувала своїм шанувальникам надзвичайний концерт за участі всесвітньо відомого французького віолончеліста Жан-Гіана Кейраса та юної зірки Корнія Шелдунова — 14-річного скрипаля з прифронтового Харкова, який зараз навчається в Лондоні.

Жан-Гіан Кейрас грає на кращих сценах і приїхав з місією підтримати реабілітаційні центри для наших військових. Отже, «Київська камерата» під орудою відомого диригента, народного артиста України Дмитра Логвина презентувала імпрезу з яскравою програмою з творів знаних французьких та українських композиторів. 

Особисто я виконала концерт Мирослава Скорика №2, який дуже давно не звучав на сцені філармонії.

— Нині важливість культурної дипломатії для створення привабливого іміджу держави та збільшення її міжнародної підтримки під час повномасштабного вторгнення стало набагато зрозумілішою, ніж за всі попередні 30 років відновленої Незалежності. Чи не так?

— Нарешті це питання зрушило з мертвої точки. Саме високе мистецтво найефективніше впливає на формування іміджу країни. Й ми в цьому напрямі дуже активно працюємо. «Київську камерату» запросили закрити престижний фестиваль «Гріг у Бергені» (Норвегія). 

У нашій програмі 31 серпня прозвучать твори українських композиторів Золтана Алмаші, Володимира Зубицького, Олександра Козаренка, Мирослава Скорика, Євгена Оркіна. І, звичайно, будемо грати музику Едварда Гріга.

13 вересня на нас чекають у столиці Польщі, де проходитимуть десяті Дні української музики у Варшаві. А далі, 28-го вересня, концертуємо у цій країні в місті Гостинь, яке на початку 2022 року прийняло багато біженців з Бучі.

 

— Що, на твою думку, особливо вирізняє «Київську камерату» з усіх сучасних українських оркестрів?

— Крім того, що наш оркестр спеціалізується саме на українській музиці (напевно, стільки музики українських композиторів, скільки зіграла «Камерата», ніхто не зіграв), — багато творів були замовлені спеціально для нашого оркестру батьком-засновником колективу, легендарним Валерієм Матюхіним. 

І композитори писали спеціально для «Камерати», розраховуючи на склад саме нашого оркестру. Тепер ці твори виконуються у світі, але створені вони були спеціально для нашого ансамблю солістів. 

А ще я хотіла б зазначити, що в «Камераті» — надзвичайно талановиті люди, які щиро люблять українську музику і присвятили їй своє життя. Я дуже відчуваю потужну живу енергетику свого колективу. Можливо, ми не граємо так, як оркестр Берлінської філармонії, але наші музиканти завжди дуже емоційні, чуттєві та включені.

— Богдано, ти ж продовжуєш лінію Валерія Матюхіна й замовляєш сучасним композиторам музику?

— Навіть узимку планую концерт, який називатиметься Dedication та складатиметься з творів, які написані для мене (усміхається. — Авт.) За цей рік почали співпрацю з тими композиторами, з якими раніше «Камерата» не співпрацювала. Серед них Олександр Родін, Максим Шалигін та інші.

Наші концерти з новими творами почують шанувальники класики передусім у різних регіонах України. Люди мають відчути, що митці — з ними, що вони всім серцем задіяні у житті країни. Особливо у часи випробувань. 

 

Мирослава МАКАРЕВИЧ