Знову злочин проти мови і країни

Насильницька смерть однієї з найбільш патріотичних та освічених жінок України нікого не залишила байдужими.

 

Трагічна новина викликала в послідовно державницької частини суспільства невимовний жаль, щирі співчуття, яскраві спогади і праведний гнів до ворогів України.

 

Водночас спричинила неприховану сатанинську радість недоброзичливців і заклятих недругів нашого народу й держави.

 

Обставини скоєння терористичного акту проти діяльної патріотки (демонстративна зухвалість і нахабство, незрозумілі мета і мотиви вбивці) підняли хвилю обурення світового українства.

 

Патріотична громадськість впевнена: відому мовознавицю, публіцистку, громадську й політичну активістку, вбито за діяльну любов до Батьківщини.

 

Убивство Ірини Фаріон — це третя за останні понад 40 років насильницька смерть послідовно патріотичної, добре знаної в Україні людини, що сталася у Львові.

 

Першими двома львів’янами, відомими діячами національної культури, чиї молоді життя обірвали вороги українства в попередні десятиріччя, були композитори Володимир Івасюк (1979 р.) та Ігор Білозір (2000 р.).

 

За однозначним переконанням компетентних осіб, це вбивство, як і два попередні, скоєне з виразно антиукраїнських мотивів. Тому викликало великий суспільний резонанс.

 

Що означає цинічний терористичний акт проти докторки філології, скоєний у 2024 році майже в центрі патріотичного Львова? В місті, віддаленому від лінії фронту.

 

На думку експертів, теракт, скоєний серед білого дня, свідчить про те, що гаряча фаза масштабної загарбницької, україновбивчої агресії московії проти нашого народу триває не тільки на сході і півдні України.

 

Що тотально-геноцидна війна проти українства переміщується (чи вже перемістилася!) на захід нашої держави.

 

Скажена антиукраїнська ідеологічно-диверсійна пропаганда кремля руйнівним чином впливає на поведінку частини наших співгромадян. Передусім на осіб зі слабким духом. Московський ворог насаджує багатьом антидержавницькі погляди.

 

Підштовхує декотрих на шлях зрадництва, деструктивної поведінки і злочинних дій. Зокрема, до нападів на оборонців України і цивільних осіб, які демонструють діяльний патріотизм.

 

За висновком експертів, гуманітарна й інформаційна складові державної влади не діють настільки ефективно й потужно, щоб в умовах оборонної війни сприяти міцному ідеологічному й духовному об’єднанню нашого суспільства.

Терором і диверсіями кремлівський ворог намагається посилити недовіру українців до державної влади, особливо її правоохоронних органів. І деморалізувати наше суспільство.

 

У різних формах теракт засудили навіть ті, хто різною мірою не поділяв політичних та ідеологічних поглядів Ірини Дмитрівни. Й ніколи не належав до числа її однодумців і прихильників.

Патріотична громадськість завжди високо цінувала й підтримувала Ірину Фаріон. Ми знали, задля чого вона прийшла в політику, які цінності безкомпромісно відстоює. Тому довіряли їй, можливо, навіть більше, ніж політичній партії, до якої вона належала.

 

Оскільки, на відміну від багатьох колег-політиків, вона ніколи не боролася за особисті матеріальні блага, навіть прикриті патріотичною риторикою. Не прагнула чиновницьких посад, не шукала слави.

 

Єдиною метою відважної боротьби Ірини Фаріон — про це всі ми добре знаємо — була вільна Україна. Народна держава, ретельно очищена і звільнена від огидних залишків московського колоніального ярма.

 

Самостійно-національна в усіх суспільних сферах — політичній, економічній, соціальній, військово-оборонній. Але передусім у духовно-культурній. І мовній. Вона бачила Українську державу повноцінним членом європейських економічних та оборонних структур.

 

Єдиною зброєю, яку віртуозно використовувала наша сучасниця в безкомпромісній і виснажливій боротьбі проти темного зла, були розум і гостре, правдиве слово. Ними щедро обдарували її Бог і природа.

 

Насильство і жорстокість, скоєні щодо мирних, беззахисних людей, передусім жінок і дітей, — неприпустимі. Навіть під час війни. Такі дії не підлягають ні виправданню, ні прощенню. Оскільки кваліфікуються як суспільно-небезпечні, отже злочинні вищою мірою. Й суворо караються державою.

 

У зв’язку з підлим убивством Ірини Фаріон у кожної адекватної людини виникає низка запитань, на які немає однозначної відповіді.

 

Наприклад, чому жоден з десятків мешканців будинку, біля якого кілька днів безтурботно сидів підозрілий молодик (насправді — озброєний убивця), не зателефонував до поліції? Чому його одяг і поведінка ні в кого не викликали підозри?

 

Чому ніхто з молодих і здорових чоловіків не спитав чужинця, хто він і що тут робить? Невже наші люди такі байдужі до всього, що відбувається довкола, в тому числі до власної безпеки? Та ще й в умовах війни.

 

Невже більшість живе за принципами «мене це не стосується», «не моє діло», «моя хата скраю»? Ці тенденції не можуть не тривожити.

 

Сумнівно, що 20-річні сини й онуки львів’ян, у тому числі сусідів професорки Фаріон, у спекотні липневі дні теж годинами байдикують, безцільно сидячи у дворах перед чужими будинками.

 

Як сидів отой чужинець у дивному одязі, капелюсі й темних окулярах. Уже його зовнішній вигляд мав привернути увагу багатьох небайдужих людей. Але не привертав нічиєї. Впродовж кількох днів.

 

Гірко говорити й писати, але, очевидно, пані Ірина теж не звертала уваги на невідомого молодика (як виявилося, вбивцю!), котрий, раптово з’явившись у дворі будинку, в якому вона мешкала,кілька днів самотньо сидів на лавочці.

 

Очевидно, спостерігаючи за об’єктом нападу. Як бачимо, нехтування правилами безпеки, відсутність елементарної пильності в умовах ворожої агресії, байдужість, а десь і невиконання посадовцями службових обов’язків призводять до бід і трагедій!

 

Небезпечно те, що частина нашого народу і більшість політиків не усвідомлюють: втрата почуття національної солідарності й моральних орієнтирів, зростання суспільної байдужості можуть призвести — почасти вже призводять — до жахливих наслідків.

 

Неможливо змиритися з тим, що одні 20-річні юнаки добровільно, з ризиком для життя, героїчно захищають на війні від агресора Батьківщину, а деякі їхні ровесники байдикують або навіть скоюють злочини в тилу.

На сьогодні не відомі справжні мотиви скоєння підлого злочину. Уродженець і мешканець Дніпра, якому висунули підозру, на допитах не пояснив причини неприязні до Ірини Фаріон, якої він зблизька ніколи не бачив.

 

 

Якщо відсутні політичні й особисті мотиви (слідство їх не назвало), можна припустити, що той, хто стріляв в Ірину Фаріон, хотів якось прославитись, стати відомим.

 

Це при тому, що існує багато сфер, де талановита людина може проявити себе: наука, культура спорт, громадсько-політична діяльність, захист Батьківщини. І завдяки старанній наполегливій праці й терпінню досягти високої мети.

 

Але вбивця не обрав жодного шляхетного способу для самоутвердження. Натомість вирішив заявити про себе підлим злочином. І тут згадується те, що понад дві тисячі років тому Герострат, щоб прославитися, спалив храм Артеміди, одне з семи чудес світу.

 

Підле вбивство Ірини Фаріон — зухвалий виклик суспільству і правоохоронній системі держави. Постріл у відому львів’янку був ударом по Україні. Хоча цього, можливо, не усвідомлював її вбивця.

 

Але знали замовники вбивства, якщо такі були. Цього року 19 липня намагалися вбити не тільки конкретну людину, а й розум, душу і совість нації.

 

За життя Ірина Фаріон зазнала багато критики за різкі висловлювання, за максималізм, за нетерпимість до фальші й лицемірства. Адже значна частина обивателів бачила світ таким, яким його бачила пані Ірина.

 

І мислили люди такими самими категоріями, якими вона мислила. Єдина й найбільша відмінність між більшістю українців і тією суспільною меншістю, до якої належала Фаріон, — вона мала в душі велику любов до України, була дуже сміливою, не знала страху, не боялася прилюдно висловлювати критичні думки.

 

Львів’яни гідно оцінили великі заслуги перед містом та Україною своєї землячки, однієї з найвідоміших і найбільш патріотичних наших сучасниць. Тому поховали її на Личаківському кладовищі. Там, де покояться Іван Франко, Володимир Івасюк і багато інших видатних українців.