Розгром у Малі: як повстанці в сандалях розбили розпіарених російських найманців з ПВК «Вагнер»

Наприкінці липня повстанці в Малі розбили групу урядових військ, яких підтримували найманці з російської ПВК «Вагнер».

 

Унаслідок атаки росіяни втратили кількадесят убитими та полоненими.

 

Загинув медійно відомий російський найманець.

Африка ніколи не була стабільним регіоном і давно вже стала символом анархії, бідності й постійних війн.

 

Величезні території, дуже слабка інфраструктура, високий рівень неосвіченості, встановлені колишніми колонізаторами кордони, які буквально розрізали деякі народності, — все це тільки послаблювало молоді африканські країни. До цього додавалися проблеми віросповідання, національностей тощо. 

 

Малі — африканська країна, розташована в західній частині континенту. З населенням у 22 мільйони й територією завбільшки з пару Україн, вона мала типову історію для фактично чи не будь-якої країни Африки.

 

На її землях спочатку функціонували ранньодержавні утворення народів регіону. У 19-му столітті територію включили в колоніальну імперію французи.

 

Незалежність Республіки Малі (назва взята в пам’ять про історичне минуле) проголошена у вересні 1960 року.

 

Далі все було «як треба» — в умовах Африки. Військовий переворот, диктатура, однопартійна система — і нарешті вільні вибори в 1990-ті, які були досягнуті за допомогою революції.

Малійський бронеавтомобіль “втомився”.

 

Здавалося б, що у країні тепер запанують мир та стабільність, але всі карти сплутала громадянська війна в Лівії, яка почалася у 2011 році.

 

Величезна кількість зброї зі складів армії колишнього лівійського лідера Муаммара Каддафі внаслідок бойо­вих дій миттєво опинилася на чорному ринку і швидко поширювалася по територіях навколишніх країн.

 

Надзвичайно довга протяжність кордонів, невелика кількість населення, пустельний ландшафт і як наслідок — неможливість контролювати діяльність контрабандистів призвели до того, що зброя почала розходитись по всіх країнах регіону. Однією з таких країн і була Малі.

 

Туареги — відносно нечисельний африканський народ, який нараховує близько 3,2 млн осіб. Туареги не мають і не мали власної держави. Але внаслідок колоніальних розподілів вийшло так, що вони проживають на території одразу кількох держав: Алжиру, Малі, Нігеру, Мавританії, Буркіна-Фасо, Нігерії, Єгипту й Лівії. 

 

Річ у тім, що в Малі живе друга за чисельністю спільнота туарегів — понад 800 тисяч осіб. Більше проживає тільки в Нігері — 1,8 млн. Цей народ зазнавав утисків з боку центрального уряду Малі. Подальші фактори зіштовхуються один з одним як доміно. 

 

Туареги не просто так вважаються народом пустель. Саме вони в більшості своїй і населяють північно-західний регіон Малі, ландшафт якого становить пустелю.

 

В результаті відсутність адекватних ліній комунікацій, потоки зброї з розірваної війною Лівії й приниження місцевого населення з боку центрального уряду призвели до того, що вже у 2012 році туареги піднімають повстання і проголошують власну державу — Азавад, на честь назви однойменного регіону, в якому вони проживають.

 

Як це водиться, ніякої єдності у повсталих не було. Наприклад, спочатку контроль над цілим Азавадом узяли радикальні ісламісти, які навіть збиралися захопити всю Малі. І якби не військова допомога Франції та інших країн Африки — не виключено, що радикалам це вдалося б.

 

Врешті-решт ісламістів вдалося розбити, але вони змогли зберегти свою присутність у країні завдяки пустельній місцевості Азаваду. Надалі регіон став ареною битви найрізноманітніших туарезьких угруповань.

 

Як уже зазначалося, частина подалася в радикальні ісламісти, частина приєдналася до різних з’єднань сепаритистського спрямування, а частина, навпаки, подалася на службу до уряду, створивши промалійські ополчення. Результат був один: центральний уряд з 2012 року фактично не мав контролю над регіоном, крім кількох основних міст.

 

 За наступні 12 років у країні відбулися одразу три перевороти. У 2012-му, коли армія «знесла» уряд за те, що буцімто під його керівництвом сама ж армія не могла перемогти туарегів, а також через високу корупцію.

Наступний переворот був у 2020 році, фактично з тих же причин. Уряду закидали корупцію і неможливість перемогти туарегів.

 

 А причини останнього — у 2021 році — ті ж самі. Корупція і туареги. Внаслідок цього перевороту до влади в країні прийшов відверто проросійський уряд.

 

Французьких миротворців, які до цього перебували в країні, попросили на вихід. А їхнє місце вже незабаром зайняли найманці з російської ПВК «Вагнер», які почали тренувати малійську армію, а з часом і брати участь безпосередньо в боях.

 

Історія самого бою така. 20 липня колона з близько 12 автомобілів урядових сил Малі виїхала в напрямку міста Тін-Заутін, яке було фактичною столицею азавадських повстанців.

 

Очевидно, що конвой збирався взяти місто, і це виглядає доволі дивно, оскільки вся колона нараховувала приблизно 120 бійців. З них близько 80 — малійські вояки, ще 40 — найманці ПВК «Вагнер». Безпосередньо міста Тін-Заутін колона досягла 25 липня. Тут і розпочалися бої з туарегами. 

 

Вже 26 липня стало зрозуміло, що 200 вояків уряду Малі (до них прибули невеликі підкріплення) взяти місто, яке охороняє гарнізон з понад тисячі бійців, — не зможуть. Малійці й росіяни спробували запросити авіапідтримку.

 

Це закінчилося пошкодженням двох (з яких один фактично знищено) гелікоптерів ЗС Малі. В той же день малійці й «Вагнер», зазнавши втрат, розпочали відступ. Однак удача явно була не на їхньому боці.

Полонений «вагнерівець», захоплений туарегами.

 

Вже незабаром конвой потрапив у засідку ще однієї організації, яка діяла в цьому ж районі. А саме радикальних ісламістів, які завдали вогневого ураження колоні й змусили її зупинитися.

 

Після цього джихадисти відступили, а їм на заміну прийшли туареги з Тін-Заутіна, які вирішили наздогнати  колону супротивника, яка відступала. У результаті залишки малійсько-«вагнерівського» угруповання були оточені та цілковито розбиті. Бій продовжувався до 18-19.00 27 числа. Результат — повний розгром. Усю колону було цілковито знищено. Хто не загинув — потрапив у полон. Туареги захопили величезну кількість здобичі, в тому числі бронеавтомобілі.

 

Загальні втрати конвою сягнули до 150-200 людей (точно не відомо, скільки саме було в колоні, а також скільки прибуло потім). З них вирватися з битви під Тін-Заутіном змогли лише 10-20 поранених, яких евакуювали двома гелікоптерами, які, щоправда, були пошкоджені. Щодо решти — навести точні дані важко.

 

Вагнерівці свої й малійські втрати занижували, заявляючи, що в боях узагалі брало участь усього 56 вояків, з яких лише кілька були «вагнерівцями». Цю брехню цілковито спростували відео і фото побоїща від туарегів, де лише в одному відеоролику можна було нарахувати кількадесят загиблих.

 

Загалом втрати Малі й «Вагнера» становлять близько 90 убитими та 20-30 полоненими, і, як уже зазначалося, ще 10-20 поранених вояків евакуювали гелікоптерами. Самі туареги, за їхніми заявами, під час боїв з колоною втратили 7 убитими й 13 пораненими. Цифри втрат радикальних ісламістів, які також атакували конвой, — не відомі.

Захоплений туарегами бронеавтомобіль з малійської колони.

 

Результати бою виявилися для ЗС Малі й «Вагнера» катастрофічними. Стратегічного завдання із захоплення фактичної столиці туарегів не виконано.

 

Втрачено до 15 одиниць автомобільної техніки, зокрема кілька бронеавтомобілів. Пошкоджено 2 гелікоптери, один з яких не підлягає відновленню, а ремонт іншого — під питанням.

 

Враховуючи, що всього, за відкритими даними, ВПС Малі мають 17 вертольотів, з яких частина — на зберіганні, це надзвичайно болючий удар. 

 

Величезна кількість вояків убиті або потрапили в полон. Особливо треба зупинитись на втратах «Вагнера». Вже наразі найманці визнали загибель командира 13-го штурмового загону ПВК «Вагнер» Сергія Шевченка на псевдо «Пруд».

 

Також підтвердилася загибель найманця на псевдо «П’ятисотий», який був співзасновником російського пропагандистського телеграм-канала Grey Zone, що нараховує понад 500 тисяч підписників.

Дотепер точаться дискусії навколо присутності українського сліду в розгромі колони ЗС Малі й ПВК «Вагнер». Річ у тім, що представник ГУР заявив, ніби «туареги отримали потрібну інформацію» для того, щоб розгромити російських найманців. Згодом цю заяву було спростовано.

 

Також у соцмережах випливло начебто фото туарегів з українським прапором. На фотокартці було добре видно кількох людей, які явно були краще екіпіровані за місцеве населення і мали «європейський» колір шкіри.

 

Враховуючи присутність українських спецпризначенців в Судані й, можливо, в Сирії, де вони завдавали вогневого ураження російським силам, тому ж ПВК «Вагнер», — припущення, що цього разу ССО України поїхали «відпочивати» в Малі, має під собою логічну основу. 

 

Так чи інакше, присутність українських сил в Азаваді не підтверджено. Були чи ні — таку інформацію ніхто розкривати найближчим часом не буде.

 

Розгром ПВК «Вагнер» у Малі став другою відомою поразкою найманців поза теренами України. Минулого разу втрат подібного масштабу організація зазнала в бою під Хішамом у Сирії у 2018 році, коли спробувала атакувати американських військових на нафтопереробному заводі.

 

Результат був схожий з малійським — близько 200 убитих і поранених «вагнерівців». Але якщо тоді такі втрати були через зіткнення безпосередньо з армією США, то наразі вони їх зазнали через бої з погано навченими й дуже бідними азавадськими сепаратистами, максимальне озброєння яких — важкі кулемети на пікапах.

 

Це явно демонструє зниження навченості й боєздатності підрозділів найманців. Безумовно, це викличе падіння престижу даної організації, фінансові втрати на викуп полонених у туарегів, а також можливе розірвання контрактів з іншими африканськими країнами. 

 

Антон ОГЕЙ