Вихід на платформу

Повнопривідна платформа незамінна для перевезення у важкодоступні місця гуманітарних вантажів (їжі, води), балок для будівництва бліндажів, запчастин до техніки, боєприпасів тощо, а ще для евакуації поранених.

 

Її можна оснастити стрілецькою зброєю, використовувати для розмінування територій, а також як наземний дрон-камікадзе — вона легко бере на «борт» 500 кілограмів вибухівки.

 

Тепер розробники працюють над тим, щоб оснастити платформу маніпулятором, і тоді можна буде вивозити на ній тіла загиблих.

 

Водночас думають над тим, як краще приладнати турель — установку для кріплення та застосування у бойових умовах великокаліберного кулемета, малокаліберної гармати або ракет. Установка забезпечує рух зброї в горизонтальній та вертикальній площинах і дає змогу вести круговий або секторний обстріл. 

 

Як показали експерименти, вона може тягнути за собою до п’яти тонн вантажу. Тобто, ще одне з її призначень — евакуація пошкоджених транспортних засобів з важкодоступних і небезпечних місць. 

Маріо та Супер Маріо.

 

Платформи оснащені відкидними бортиками по боках, що дозволяє краще утримувати вантажі. 

 

Максимальна відстань керування такими пристроями — 20 кілометрів, а розганяти платформу можна майже до 30 кілометрів на годину. 

 

При максимальній завантаженості роботизована система може працювати чотири години поспіль. 

 

У платформ є неофіційні імена — менша Маріо і більша Супер Маріо, як у героїв-братів відомої комп’ютерної гри. Адже вони й справді керуються людиною за допомогою джойстика.

 

Відеосигнал використовується аналогічний до тих, що і в FPV-дронах.

 

Вага виробів — 170-180 кілограмів.

— Ідея запозичена, — не приховує депутат Лохвицької міської ради Олег Карабка. — Ми з товаришами піддивилися її в інтернеті. Але удосконалили і, дослухаючись до зауважень військовослужбовців, продовжуємо модернізувати.

 

Наша фішка — поворотно-переломний механізм, що з’єднує дві платформи. Він вільно обертається, і це додає маневреності та прохідності виробу, адже при цьому всі чотири колеса за будь-яких умов мають зчеплення із землею. 

 

У ході роботи над платформами конструкторам-ентузіастам довелося попітніти: то їх не влаштовувала швидкість поворотного механізму, то міцність. Лише над удосконаленням цієї важливої деталі вони морочились цілих пів року. Розрізали, пиляли, варили заново... Але зрештою вона вийшла ідеальною. 

 

— На ній стоять сучасні двигуни з електротрициклів і якісні акумулятори потужністю три кіловати, — дає характеристику технічної складової пан Олег. — Їх можна заряджати як від звичайної розетки, так і від генератора, портативної зарядної станції EcoFlow.

 

Половина електроніки — китайська, половина — українська. При установці електроніки було багато проблем, щось доводилось замінювати, щось залишали. Пульт управління, драйвери для двигунів, різні перетворювачі працюють на різних напругах. 

 

Із самого початку ми задумали складати платформи з доступних деталей, які можна було б легко замінити. Скажімо, шарові опори взяли від старих «Жигулів». А ось металеві колеса з гумовими вставками зроблені переважно з того, що знайшли у металобрухті або у домашньому непотребі. На колеса поставили диски, виготовлені зі старих борон, — там такий міцний метал, що з нього спочатку ми навіть плитоноски для бронежилетів виготовляли. Дещо із заліза прикупили. 

 

До речі, про колеса. Спочатку лохвицькі умільці поставили гумові, в які закачувалось повітря, але військові їх забракували — на фронті це непрактично, вони легко пробиваються. Адже логістичні платформи мають бути всюдихідними, бо там, де вони використовуються, багато вирв від снарядів, звалених дерев. Конструктори-самоучки зайнялися розробкою нових, і зараз платформи їздять на колесах з листового металу. 

 

Утім за виготовлення потрібних військовослужбовцям роботизованих платформ узялися не дилетанти. Усі причетні до їхнього створення з інженерною або ІТ-освітою мають досвід конструювання техніки і її модернізації, займалися гонками по бездоріжжю. Окрім Олега Карабки, це Костянтин Голінка і Юрій Дейкало. Періодично до них іще хтось долучається. А фінансову підтримку забезпечує підприємець Роман Різник.

 

Відсотків на 10 потреби удається покривати за рахунок донатів. Виготовлення однієї платформи обходиться майже у 200 тисяч гривень. Після основної роботи чоловіки збираються у гаражі одного з них і до пізньої ночі мудрують над своїм дітищем. Там же проводять і вихідні, і відпустки.

— Ми активно допомагаємо фронту з початку широкомасштабної війни, — продовжує Олег Карабка. — Спочатку передавали продукти, медичні аптечки, портативні зарядні станції, старлінки, автомобілі... Навіть складали FPV-дрони.

 

А потім, враховуючи запити військовослужбовців, зайнялися виготовленням платформ. Нині група лохвицьких ентузіастів передала на фронт дві платформи: одна з них виконує свої функції на донецькому напрямку, інша — на сумському. Ще дві майже готові, і ще на пару очікують деталі. 

— Але ж це так мало... Одиничні вироби не роблять погоди на фронті, — вихоплюється в мене. — Чи не плануєте ви запустити цю техніку в серійне виробництво? 

 

— Маємо дуже багато замовлень від військових, не менш як на сотню штук, — каже Олег Карабка. — Але у нас не вистачає ні людського, ні фінансового ресурсу. Сьогодні наша максимальна потужність — 1-2 платформи на місяць. До речі, на перші дві пішло три місяці. Коли виріб буде доведений до абсолютної досконалості, тоді можна пропонувати його у масштабне виробництво. 

 

Спілкуємося з іншими ентузіастами, які працюють у цьому напрямі, обмінюємось з ними ідеями. Тож сподіваюсь, отримаємо в підсумку спільний якісний результат. Свого часу ми почали займатися платформами, дізнавшись, що їх виготовляють кустарним способом. Можливо, і після цієї статті хтось захоче спробувати, приєднатись до нашої армії...

 

— А не думали над тим, щоб використовувати такі платформи у мирних цілях?

 

— Ми працюємо на перемогу і вже зараз думаємо, де ця техніка згодиться в мирному житті. Вона може тягати тракторні причепи, наприклад, або косарки...

P. S. Для постійних зборів: 4149 4993 7663 5304 (ПриватБанк).