Наближається до фіналу як завжди кількаетапний, уже шостий, Всеукраїнський театральний фестиваль-премія «ГРА».
Цього року в короткий список потрапило 13 театральних колективів із п’яти міст: Київ — 6 вистав, Львів — 4, Харків — 2, Одеса та Івано-Франківськ — по одній.
12 постановок належать до репертуарів державних та комунальних театрів, а дві створені незалежними театральними і танцювальними колективами.
Роботи Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької представлені у двох номінаціях.
«Війна диктує свої правила, і ми мусимо до них підлаштовуватися, — каже Богдан Струтинський, директор «ГРА», очільник Національної спілки театральних діячів України. — Дякуємо нашим воїнам, без яких проведення фестивалю-премії було б просто неможливим. Попри регулярні обстріли, вимкнення електрики, експертам протягом майже 5 місяців вдалося переглянути 34 вистави лонгліста у 10 містах країни. Тільки уявіть собі, у межах «ГРА» відбулося 83 покази!».
Переглядали вистави і формували шортліст 10 українських фахівців та фахівчинь театрального, музичного, перформативного та хореографічного мистецтва з трьох міст країни, які ввійшли до експертної ради шостої «ГРА». Її очільниця — відома театрознавиця Ганна Веселовська.
Голова експертної ради коментує: «Із шести претендентів у номінації «За найкращу драматичну виставу» до шортліста ввійшло дві вистави: «Візит» Давида Петросяна столичного Національного театру імені Івана Франка та «Вороги» Максима Голенка Львівського національного театру імені Марії Заньковецької. На перший погляд, ці двоє прорвалися вперед, здолавши кожний принаймні чотирьох конкурентів. Але це тільки здається, бо йдеться не про турнір одинаків, а про парні змагання. Фактично в цій номінації було три пари гравців: литовська Йокубас Бразіс—Андра Каваляускайте («Мертві без поховання»/«Сон літної ночі»); Давид Петросян—Давид Петросян («Візит»/«Земля»); Наталія Сиваненко—Максим Голенко («Піна днів»/«Вороги»). І до фіналу з кожної пари мав вийти сильніший, тобто змагалися три лідери, і ними виявилися Петросян (№1) і Максим Голенко».
Експертка Людмила Олтаржевська додає: «Традиційно найчисельнішою в цьогорічному фестивалі стала номінація вистав малої сцени. А якщо розглядати заявників не за категоріями, а загальним списком, то таких переважна більшість.
У лонглісті VI Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА» номінація «За найкращу камерну виставу» була представлена вісьмома спектаклями, до шортліста увійшло чотири — найбільше серед інших категорій.
Отже, на свій вердикт від міжнародного журі очікують дві київські вистави, по одній з Одеси та Львова. І я вже зараз по-доброму заздрю, а водночас співчуваю колегам, адже їм доведеться обирати серед дуже різних, самодостатніх, цікавих, наповнених емоціями, метафорами, сенсами спектаклів».
Змагатимуться: «1900-й. Легенда про піаніста» Одеського музично-драматичного театру імені Василя Василька, «Довірливі розмови» Українського малого драматичного театру, «Кортес» київських «Золотих воріт» та «Клуб «Зневіра», створений Львівським театром імені Лесі Українки.
Великою перемогою українського мюзиклу та його справжнім утвердженням як повноцінного жанру в українському репертуарі у двох іпостасях називає експертка Юлія Бентя потрапляння у шортліст музичних вистав: для дорослої авдиторії — «Тигроловів» і дитячої — «Піноккії».
Музикознавиця уточняє: «Йдеться про вистави за щойно створеними лібрето і партитурами, серед їх авторів бачимо знайомі і зовсім нові імена. Формуються нові творчі команди, без чого появу музичного «годинникового механізму» важко уявити. У «Піноккії» це лібретист Дмитро Тодорюк, композитор Борис Севастьянов, режисер Віталій Пальчиков; у «Тигроловах» — лібретисти і композитори Кирило Бескоровайний, Антон Гуманюк, Богдан Решетілов плюс режисер Сергій Павлюк. І головне. Я згадую «гучні» прем’єри українських мюзиклів двадцятилітньої давнини, на які продюсери заледве могли відшукати професійних виконавців для головних ролей. Теперішні обидві вистави шортліста мають блискучі виконавські склади, і це штатні артисти Київської муніципальної опери на Подолі і Київської національної оперети».
Експерт Роман Лаврентій розповідає, що у номінації «За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни» змагалося п’ять достойних вистав, кожна з яких представляла по-своєму неординарну і правдиву рефлексію.
Перелічує: «По-брехтівськи болісний зріз її передумов і перших днів захоплення росіянами Донеччини у 2014 році («Доця», Театр ім. М. Заньковецької, Львів), непростий досвід перебування в окупації після 24 лютого 2022 р. («Борщ», Театр імені Михайла Старицького, Хмельницький) чи життя у статусі біженця («Зелені коридори», Театр на Подолі, Київ), аж до відсторонених, але дуже відвертих рефлексій над тим, що становить осердя нашої національної ідентичності під час війни («Військовий концерт», Театр драматургів, Київ), чи розважань, як і чим житиме наше суспільство після війни («Величне століття. Веселе», Театр імені Ольги Кобилянської, Чернівці)...».
Завдяки цілісності художнього рішення, сміливості постановочної команди, чітко заданим меседжам, каже експерт, на перше місце у цій номінації вийшла львівська «Доця». Натомість думки експертів щодо інших вистав розділилися, а відтак їм не вдалося набрати необхідну кількість балів.
«Хочеться відзначити кожну з цих сценічних рефлексій — за їхню чесність із глядачем і трепетну віру в перемогу України!» — каже Роман Лаврентій.
«До довгого списку в різних номінаціях увійшли як подібні, так і геть різні за естетикою та масштабом постановки, — розповідає експерт Олексій Паляничка. — Часом потрібно було оцінювати зовсім не схожі між собою вистави, які, радше, вартувало б віднести в різні категорії. Та ці категорії в результаті лишилися б з єдиним претендентом. Тому часом це був виклик. Кожен iз членів/членкинь журі мав свої критерії, за якими він чи вона визначали, що має потрапити в короткий список. Не можу говорити за всіх експертів/експерток, але серед моїх критеріїв були наступні.
Перше — цінності, які репрезентуються у виставі (зазвичай відштовхуюся від емансипативних цінностей та цінностей Революції гідності, адже вважаю, що вони й досі формують наше громадянське суспільство). Наступне — як декларативний текст вистави працював (не працював, заперечував) із локальним контекстом. Третє — «новаторство», хотів би сказати я, але тут, радше, йдеться про відмову від радянської естетики, відхід від самодіяльності.
Ну і, звичайно, це якість вистави, добре упорядкування її компонентів, я б сказав, відчуття стилю, якщо так узагалі можна висловлюватися. Певно, що це не всі критерії, але вони були основними. В результаті, не завжди можу сказати, що пройшли умовно «кращі» вистави. Адже поняття «кращого» виглядає дуже розмитим і завжди залежить від культурного капіталу того, хто має владу оцінювати. Тому, споглядаючи короткий список, можна розслабитися: за інших членів експертної ради цей список виглядав би дещо інакше».
За словами Богдана Струтинського, до організаторів фестивалю-премії звернулося кілька експертів з-за кордону, які хочуть і готові приїхати на фінал «ГРА» у листопаді. Засновницею та організаторкою українського театрального «Оскара» є Національна спілка театральних діячів України.
Вікторія КОТЕНОК,
Валентина ГРИГОРЕНКО
