Оскільки росія намагається досягти серйозних успіхів на полі бою, лінії електропередачі стали новою лінією фронту, пише The Economist.
Максим Тимченко, генеральний директор компанії ДТЕК, яка керує більшістю неатомних електростанцій України, каже, що цього року 90% їхніх генеруючих потужностей було зруйновано.
Хвилі атак з березня були спрямовані на теплові та гідростанції, а також — уперше — на установки сонячної енергії.
Перед вторгненням генеруючі потужності України становили 36 гігават (ГВт) електроенергії.
Наприкінці 2022 року москва націлилася на нашу електроенергетичну інфраструктуру, і половина цієї потужності вже була втрачена — окупована, зруйнована або пошкоджена — до того, як атаки поновилися цього року.
Українські енергетики зробили неймовірне: минулої зими вони зберегли світло, відновивши потужність майже до 18 ГВт, необхідних на той час. Але цьогорічні атаки знищили 9 ГВт потужності.
Практично все, що залишилося, — це атомні електростанції, на які росіяни утримуються нападати.
Зараз Україна імпортує 1,7 ГВт з ЄС, згідно з більш оптимістичними прогнозами, це може бути збільшено приблизно до 2 ГВт.
У короткостроковій перспективі є певна надія, що пошкоджені електростанції можна буде відремонтувати до зими настільки, щоб виробляти ще 2-3 ГВт потужності.
Українські інженери нишпорять по Європі в пошуках уживаного обладнання зі списаних електростанцій радянського типу.
Відносно дешевим проміжним заходом може стати ремонт існуючих ТЕС. Але навіть без війни Україні потрібно було б переорієнтувати свою енергетичну політику, відмовляючись від вугільних електростанцій.
Уряд вирішив інвестувати в атомну енергетику, оголосивши, що чотири нові реактори мають бути побудовані на Хмельницькій, одній з трьох атомних електростанцій, які перебувають під контролем України і виробляють більшу частину електроенергії (четверту, у Запоріжжі, контролюють російські окупанти).
Українські енергетичні аналітики переконані, що інвестувати у створення нових реакторів — така собі ідея.
«Вони витрачають гроші на те, що нам не потрібне, — каже Володимир Омельченко, експерт Центру Разумкова. — На мою думку, це дуже погане рішення. Схоже на спосіб зв’язати багато грошей, інвестуючи в проєкт протягом десяти років (збудувати реактор з нуля бігом не вийде — інколи це займає до 15 років. — Ред.)».
Тим часом місцеві муніципалітети, відчайдушно прагнучи забезпечити взимку критично важливі послуги з опалення та водопостачання, децентралізують виробництво електроенергії, встановлюючи мініелектростанції у формі сучасних, ефективних газових турбін, які мають потужність від 5 до 70 мегават (МВт).
Ці мініелектростанції можна підключати локально, але малоймовірно, що до прийдешньої зими можна буде встановити їх достатню кількість, щоб подолати загальнонаціональний структурний дефіцит електроенергії. Вітер і сонце можуть додати трохи більше.
«Іронія цього руйнування та цієї війни полягає в тому, що вони прискорили декарбонізацію (заходи, які покликані скоротити викиди парникових газів. — Ред.) енергетичної галузі України», — висловлює парадоксальну думку пан Тимченко.
І наводить приклад: коли російська ракета влучила в одну з ДТЕКівських сонячних панелей, пошкодження вдалося усунути всього за чотири дні. Вітер і сонце — це не просто екологічні варіанти, вони стратегічно стійкі.
«Лише однією ракетою можна знищити вугільну електростанцію потужністю 300 МВт, — додає пан Тимченко. — Але їм (москалям. — Ред.) потрібно 50 ракет, щоб знищити таку саму потужність вітрової електростанції».
До речі, минулого року компанія ДТЕК завершила будівництво вітрової електростанції потужністю 114 МВт лише за 100 км від лінії фронту.
Хоч би які нові проєкти з’являлися в мережі, Україні терміново потрібно більше електроенергії цієї зими, буквально за кілька місяців.
Надто мало часу та надто мало мільярдів доларів, необхідних для встановлення кількох сотень невеличких електростанцій, реконструкції розбомблених енергетичних об’єктів або будівництва вітрових та сонячних електростанцій. Постійні відключення електроенергії будуть звичним явищем.
Українці вже навчилися адаптуватися до дефіциту електроенергії. Малі підприємства мають дизельні генератори. Заводи середнього розміру інвестували в газові турбіни і навіть можуть продавати свої надлишки в національну енергомережу. Кафе відкриті для коворкінгу.
В усіх будівлях є генератори для живлення ліфтів. Люди купують елементи живлення, які можна заряджати та використовувати вдома для роботи Wi-Fi та USB-лампи. Але на українців усе одно чекають важкі випробування.
