У Києві на Подолі, буквально біля виходу зі станції метро «Контрактова площа» — як іти до пам’ятника Григорію Сковороді, нещодавно з’явилися десять двосторонніх банерів вуличної виставки «Мововбивство — складова рашизму».
На них дуже переконливо описані понад 300 років нищення росією української мови. Вся інформація вивірена науковцями Інституту української мови НАН України та Інституту мовознавства імені Олександра Потебні НАНУ, спеціалістами Українського інституту національної пам’яті та офісу Уповноваженого із захисту державної мови.
Виставка показує, що лінгвоцид давно став одним із засобів підкорення й асиміляції росією України. На банерах подано детальну інформацію про утиски української мови в російській імперії, СРСР та в наш час на тимчасово окупованих територіях.
Експозиція розповідає про долю Павла Чубинського, Агатангела Кримського, Олекси Гірника, Юрія Поправки, Ігоря Білозора, Володимира Вакуленка, які розвивали українську мову всупереч заборонам і протидії.
Українці боролися за вільне використання й утвердження мови своїх предків, і саме за це їх карали.
Є на виставкових банерах копії документів з архіву Інституту мовознавства. Зокрема, можна почитати, як у радянські часи фальсифікували інформацію про долю репресованого академіка Агатангела Кримського — науковця, який знав понад 60 мов.
Виставкою ще нагадують, що минуло вже п’ять років, як зусиллями, в тому числі й активістів, спонукали Верховну Раду ухвалити Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
«Цю виставку ми зробили для кожного громадянина України, який ще досі сумнівається, чи варто спілкуватися українською, чи необхідно переходити на українську мову і що для українців означає українська мова на 11-му році війни, — зазначив на відкритті виставкового проєкту Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. — За мову продовжують убивати. І серед тих — безліч імен, які ми бачимо тут: Іван Дзюба, Іван Світличний, Алла Горська, Ігор Білозір та наші сучасники. Це письменники, композитори, відомі й невідомі наші сучасники, включно з дітьми — це жертви російського режиму. Я сподіваюся й вірю, що ця виставка буде доступною рівно стільки часу, скільки потрібно, щоб максимально поширювати інформацію про злочин лінгвоциду як один зі складників геноциду».
Електронний варіант виставки доступний онлайн за
посиланням.
