На відстані від місць, де бахкає: благодійник зі США забезпечує оздоровлення дітей із прифронтових територій

Коли ми приїхали до відпочинкового комплексу, що в передмісті Іршави на Закарпатті, там панувало піднесення.

 

Діти з прифронтових територій, котрі тут відпочивають, розмальовували карту нашої країни, за іншим столиком хтось ставив підписи на прапорах України й Америки.

 

Як з’ясувалося, всі вони очікують на гостя, а точніше сказати — на людину, завдяки якій і була організована ця реабілітаційна зміна, Майкла Хатчисона зі США.

Але про все по порядку. На початку війни працівники Торгово-промислової палати України як волонтери допомагали Міжнародній організації ЮНІСЕФ доставляти гуманітарну допомогу дітям Харкова, Бахмута та Миколаєва.

 

А вже в серпні 2022 року було створено благодійний фонд ТППУ «Разом з Україною», який почав активно допомагати дітям, що втратили батьків або стали вимушеними переселенцями. 

 

Разом з Асоціацією дитячого та молодіжного туризму України та за участі професійних психологів було розроблено програму психологічної та фізичної реабілітації дітей, що постраждали від російського вторгнення. Але, звісно, для реалізації такої серйозної програми потрібні були чималі кошти. 

 

На прохання про допомогу відгукнулися міжнародні партнери. Міла Цудзевич, яка раніше працювала в ТППУ, а нині є директоркою з розвитку відомого міжнародного клубу подорожувальників InCruises, розповіла про діяльність Фонду керівникам та співзасновникам цього клубу Майклу Хатчисону та Франку Кодіні, які одразу включилися і почали допомагати.

Майкл мріяв обов’язково приїхати в Україну в такий важкий час, щоб особисто відвідати українських дітей та підтримати організаторів програми. І ось його мрія збулася — він тут.

 

«Україні молодій» вдалося поспілкуватися з Майклом, і моїм першим запитанням було: що спонукало його до цих дій і чому саме Україна?

 

— Я тут, бо я відповідальний. У мене гарне, наповнене життя. Я маю улюблену роботу, я маю здоров’я, я маю людей, яких я люблю, у мене шестеро дітей і двоє онуків, і я маю фінансову можливість, тому я хочу ділитися з іншими. Адже українські діти, як і всі інші, повинні мати шанс бути дітьми і мати щасливе дитинство.

Два тижні оздоровчої реабілітації корисні дітям.

 

Ось така проста, на перший погляд, і водночас глибока філософія. А загалом, розповів Майкл, він виріс у військовій, дуже дисциплінованій родині. Батько віддав збройним силам США понад 30 років, двоє братів теж військові, проте він обрав інше і пішов навчатися на зовнішньоекономічні відносини, аби потім допомагати людям та змінювати їхнє життя на краще. 

 

Вісім років тому спільно з партнером він організував унікальний клуб InCruises, який нині представлений у 206 країнах, серед яких є й Україна. Тому, коли у нас сталася ця велика біда, він не міг стояти осторонь.

 

— Ще раніше, коли я вперше потрапив до України і дізнався про ваших видатних діячів, теперішніх і минулих, я почав цікавитися історією країни і тоді зрозумів, що українці — дуже сильна нація. Ось тому я тут і тому — Україна.

 

На тепер завдяки Майклові Хатчисону вже оздоровлено 240 українських дітей. Переважно це діти з прифронтових територій. 

 

На момент нашого перебування в таборі тут відпочивали 20 школярів із Донеччини, 10 діток з прикордонного Новгород-Сіверського району Чернігівщини, який також чи не щодня страждає від ворожих обстрілів. 

 

Ще одна група прибула з Житомирщини, з Коростенської громади, яка пережила тимчасову російську окупацію. З неї, як прокоментував «Україні молодій» голова Коростенської районної військової адміністрації Олег Рябой, на оздоровлення відібрали діток, чиї батьки нині на фронті, а хтось уже віддав життя, захищаючи Батьківщину.

 

Мені особисто було дуже приємно спостерігати за двома дівчатками, які весь час трималися купи, як кажуть, нерозлийвода. Гадала що вони однокласниці чи принаймні односельці, але з’ясувалося, що познайомилися школярки вже тут. Одна з них із Донеччини, інша з Житомирщини, чомусь тоді й згадалося гасло — «Схід і захід разом». 

Психологиня пані Діна розповідає, що діти приїздять дуже різні, всі вони обпалені війною, часто з нестабільною психікою і в перші дні дуже важко знаходять контакти, бувають і конфлікти, і непорозуміння. Часто діти сумують за рідними, і, як не дивно, всі хочуть додому, хоч там і небезпечно.

 

Але це те рідне, де вони зростали, де колись було добре, де їхні рідні. І це, на жаль те, що ворог хоче відібрати. Тому доводиться з дітками багато працювати. 

 

В арсеналі психологів чимало методів і підходів. Це і щирі індивідуальні розмови, і фізичні вправи, і арттерапія тощо. Дуже допомагають водні процедури. До речі, в комплексі є гарний відкритий басейн, а на випадок прохолодної погоди та взимку працює закритий.

 

Є тренажерний зал і всілякі спортивні майданчики. Можна піти до озера, де плавають гуси-качки, а у вольєрах живуть курочки, цесарки та інші пернаті. Словом, обстановка і праця психологів роблять свою справу. 

 

Ми також стали свідками відвідин дітками буйволиної ферми, що неподалік. Там діти не могли натішитись, а ще мали можливість на майстер-класі виготовити ароматне мило, яке збираються повезти як подарунок своїм рідним.

 

А загалом майстер-класи в таборі відпочинку постійні. Тут вони освоїли техніку плетіння патріотичних браслетиків, які від щирого серця дарували й своєму благодійникові Майклу.

 

Навіть за два тижні такої реабілітації, зазначає директор Фонду ТППУ Алла Шаповалова, дітки стають психологічно стійкішими, врівноваженішими.

 

Страхи потроху відпускають їхні маленькі серця, вони починають не боятися майбутнього, і головне — з’являється впевненість, що їх не залишать без допомоги. А ще — віра в добро і бажання будувати своє життя саме в Україні. 

 

Тим часом мою увагу привернув дуже жвавий хлопчик. Він був чи не наймолодший, але якось не за віком активний. Данило — з невеличкого містечка на Донеччині, на запитання, як там у них, відповідає коротко: «Ну як, бахкає». Але каже, що однак хочеться додому.

 

Данило чи не найперший вибіг назустріч Майклові, коли той прибув до табору. А потім й інші діти буквально обступили гостя та засипали його запитаннями. Хтось питав, скільки Майклу років, хтось цікавився, чи довго він пробуде тут, інші розпитували, чи є в нього діти. До речі, говорили часто гарною англійською, що дуже потішило. 

 

Майкл щиро відповідав і буквально в перші хвилини включився в своєрідний інтерактив. Зробити йому це було просто, адже, як відомо, у нього шестеро дітей і двоє онуків, та й сам із багатодітної родини, а круїзи — це єднання людей з усього світу і це приклад, як можна жити і насолоджуватися життям, а не йти когось вбивати, як це робить путінська росія. 

 

До речі, допомога українським дітям — не єдиний благодійний проєкт Майкла Хатчисона, були й інші. А поки що після відвідин табору в Іршаві він пообіцяв і надалі підтримувати реабілітаційну програму для маленьких українців.

 

Ці 40 дітлахів, що оздоровилися на Закарпатті, вже вирушили додому. На зміну їм, як зазначила Алла Шаповалова, прибудуть дітки з прифронтових сіл Краматорського району, що на Донеччині і де нині складна ситуація. 

 

Юні відпочивальники, які зазнали страждань від російсько-української війни, везуть із сонячного Закарпаття не лише приємні спогади. Їм додалося віри в те, що добрих людей у світі набагато більше і що добро обов’язково переможе зло.