Суботній ранок у Києві видався напрочуд теплим і сонячним.
Легенький вітерець приємно обдував обличчя і колихав нескінченну столичну зелень.
Усі парки міста, незважаючи на те, що годинник тільки-но пробив десяту, вже були переповнені відвідувачами.
Хтось вигулював хатніх улюбленців, хтось катав у візочку маленьких братиків та сестричок, хтось просто насолоджувався спокоєм, смачною кавою і вихідним днем, а найактивніші навіть займалися йогою, розклавши спортивний інвентар просто на газонах. Загалом ідилія. Якби не дія воєнного стану.
Тим часом в одному з найбільших університетів столиці невелика група людей мовчки й зосереджено крокувала коридорами навчального корпусу.
Вони вже знали один одного як учасники попередніх вишколів та патріотичних активностей, а все ж трішки нервували.
Ніколи не треба забувати підтримувати себе фізично
Цього разу було заплановано заняття про дрони. Це і надзвичайно цікаво, і приємно (що-що, а затишна аудиторія — більш комфортне місце, ніж поле з комарами, по якому ти повзаєш із дерев’яним автоматом під крики інструктора).
Нарешті знайшли потрібний кабінет. Один із юнаків несміливо постуках у двері. Ті моментально відчинилися і на порозі з’явився не набагато старший усміхнений хлопець. «Ви на заняття з дронознавста? — перепитав. — То чого ж стоїте? Заходьте».
Так розпочався день на вишколі, котрий проводила молодіжна організація «Студентський курінь». В аудиторії зібралося кільканадцять юнаків, переважно студентів, і кілька інструкторів віку трохи старшого.
Звичайно, все почалося зі знайомства. Один з інструкторів не оминув наголосити, що дуже радий бачити всіх присутніх. Далі акцентував увагу на тому, що дрони наразі — це зброя майбутнього, і те, що відбувається зараз із FPV-дронами й наземними безпілотними платформами, — «це ще квіточки».
Після цього перейшли до практичної частини занять. І найперше — це відтискання від підлоги.
«Дрони — це добре, але фізично ніколи не треба забувати себе підтримувати», — поважно промовляв інструктор «Патрік», одночасно рахуючи вправність хлопців.
Тож невеличке фізичне тренування не тільки розім’яло м’язи, а ще й добряче розрядило атмосферу.
Обережно, стеля!
Далі всіх присутніх розділили на три групи. Частина пішла «літати» на симуляторах дронів, заздалегідь завантажених на ноутбуки. Інші вирушили вчитися керувати невеличким тренувальним дроном. Треті уважно спостерігали за діями інструктора «Скіфа», який мав їх навчити збирати справжній FPV-дрон.
Деякий час позаймавшись одним, групи мали звільнити місце для сусідів, рухаючись таким чином по колу і даючи змогу кожному ознайомитись з усіма етапами вишколу. Робота закипіла.
Почулося дзижчання дрона, замиготіли екрани моніторів, заскрипів старенький паяльник, за допомогою якого і мали збирати майбутню смерть окупантів.
Звичайно, найцікавішим було управління дроном наживо. Симулятори не давали такого відчуття реальності, були незручні, а управління було таке, що мама рідна! Дрони на екрані витворяли такі кульбіти, що за три хвилини голова починала йти обертом.
З реальним дроном усе інакше. Правда, і ризик більший. Новачки, тремтячими руками тримаючи пульт управління, раз по раз із розгону влітали нещасним дроном то у стелю, то у стіну, а то й навіть у когось із людей.
Правда, дрон був зовсім маленький, проте міцний, тож ані людям, ані дрону серйозної шкоди не завдали. Однак вигуки: «Обережно, стеля!» і «Стій, там же вікно!» — були доволі частими.
Ми важко пихтіли, крутячи гайки й болти
Збирання FPV-дрона також було дуже і дуже корисним, але повільним, що логічно. Зібрати з нуля дрон — це не на клавіатурі кнопочки клацати.
Тож ми важко пихтіли, крутячи гайки й болти, обмотуючи дроти й закріплюючи їх на корпусі, котрий також збирали вручну.
Правда, без ексцесів також не обходилось. То один юнак деталь догори дриґом зібрав, то інший — дріт не туди примотав. Що поробиш, доводилось розкручувати ніжку дрона, яку ти збирав хвилин 20, і переробляти з нуля, на цей раз — правильно.
За цією всією катавасією уважно спостерігав інструктор «Скіф», який давав настанови.
«Збирайте-збирайте, — посміювався він, — однак я потім це все перероблю»…
Так непомітно промайнули кілька годин. Далі був короткий перепочинок у вигляді лекції про вибухівку, її види, технічні параметри тощо, а потім фінальна стадія збірки FPV-дрона.
Встановлення на нього прошивки, перевірка правильності реагування — й ось нарешті чудо: те, що пару годин тому було просто набором болтів і гайок, розфасованих у різних пакетиках, тепер із дзижчанням здіймалося в повітря.
Фактично на цьому вишкіл і закінчувався. Опісля було фотографування: і разом, і поодинці, і з дронами, і з прапором, і з інструкторами, і без них. А далі — прощання до наступних зустрічей і неспішне крокування на метро чи таксі. Надворі вже потроху вечоріло.
«Нічого собі, оце так швидко день пролетів», — дивувалися учасники вишколу.
Звичайно, всі були дуже задоволені, бо стали на одну сходинку знань іще вище у важливій в період повномасштабної війни справі. Й одразу ж кожен знову почав чекати подальших вишколів.
