Крилаті легенди. Чому одних птахів люди обходять десятою дорогою, а з іншими стають добрими сусідами

«Немає нічого більш винахідливого, ніж природа». (Марк Цицерон).

 

Люди співіснують з птахами ще з часів, коли щодо ідеї колеса тільки велися розмови. Гадаю, що всі чули про магічні здатності лелеки приносити людських дітей у домівки сім’ям або про надзвичайні розумові здібності сов чи охоплених мороком круків, що хрипло крячуть із верхівок сосен. Це виникло не просто так.

 

У кожного народу є своя інтерпретація цих повір’їв, тому я зібрала ті, що припали до душі особисто мені. Сподіваюся, вони сподобаються і вам.

Якщо лелека оселиться на вашому домі або поблизу нього — це на щастя та до поповнення в родині. Не раз чула цю приказку й завжди задумувалася, чому бузьки обирають саме людські домівки для створення гнізд. Не поблизу водойм, де щодня шукають поживу, а біля найкровожерливішого хижака у світі — людини. 

 

А річ ось у чім: обираючи стовп або стріху для гніздування, чорногузи дуже спрощують собі життя, адже тут конкуренція за територію набагато менша, ніж у тих самих водоймах, де вже й без лелек купа жителів.

 

Відіграє роль також і безлімітний доступ до матеріалів біля людських осель: солома, гілки, якесь ганчір’я — все до ваших пернатих послуг. Ну і, звісно, ставлення: на щастя для бузьків, люди — істоти забобонні, недарма наші пращури казали, що птахи відлітають «у вирій». 

 

Вирій — це рай у стародавніх слов’ян, а пернаті майже в усіх народів вважалися посередниками між землею та небом, посланцями богів. І, безумовно, істота, яка повертається від богів, повинна мати надприродні сили. А оскільки перелітні птахи вважалися провісниками весни, з поверненням яких усе оживає, кожен отримав свій «фах»: водоплавні птахи приносили життя на водойми, лісові ж — у ліс. Тому не дивно, що чорногуз, який обрав собі в сусіди людей, для останніх став символом щастя, здоров’я та дітонародження. 

 

До того ж існувало ще одне вірування: з вирію лелека приносив саме душу дитини, а не її саму в матеріальній подобі. Якщо так подумати, то це звучить більш переконливо, враховуючи, що сам птах і чотирьох кілограмів не важить, а йому ще й пхають у дорогу важкенький згорток до дзьоба. 

 

Словом, історично склалося, що люди та лелеки довіряють одне одному, а хто започаткував цю традицію — то вже частина історії.  

У західній культурі вони асоціюються з мудрістю та знаннями. Вважається, що це пішло ще з грецької міфології, де Атена — богиня мудрості — завжди на всіх зображеннях перебувала в компанії з совою. Також совам приписують високий інтелект, можливо, через великі очі.

 

Вони в цих птахів дійсно чималі, проте насправді природа зробила так для кращого орієнтування в темряві, адже ми говоримо про нічних хижаків. Та через цю анатомічну особливість сови не можуть рухати очима, як, наприклад, ми з вами. Натомість мають змогу обертати шию на 270 градусів, що компенсує попередню незручність. 

 

Тому зовнішні особливості цього виду абсолютно не гарантують його високих розумових здібностей. Індія взагалі вважає сов відверто дурними: навіть індійське слово oolu має подвійне значення — «сова» та «ідіот». 

 

Та хто би що там казав про інтелект, цей вид пернатих дуже вправний у полюванні: сови пересуваються настільки тихо, що їх не здатен помітити найвухатіший гризун.

 

Річ в особливій структурі пір’я — м’якій та зубчастій, яка розсіює повітря, тим самим зменшуючи турбулентність і шум. Люди надихнулися цією ідеєю і таким чином винайшли звукоізоляцію. Тож за цей винахід сміливо можемо дякувати совам.

Це птаство нажило недоброї слави серед людей: пронизливий погляд, оперення чорне, як безмісячне нічне небо, глухе «кро-кро-кро» і, звісно, хист до падложерства схилили людство до думки, що поява крука — то страшна звістка, яка, вірогідно, призведе до чиєїсь смерті. Та чи завжди так було?

 

У скандинавських міфах, які складали близько 793 року, кракуни (застаріла назва круків, та, на мою думку, дуже красива) не вважаються поганою прикметою, а символом мудрості та знань.

 

Верховний бог Одін має при собі двох воронів: Гуґіна, ім’я якого перекладається як «Думка», та Муніна, тобто «Пам’ять». Обидва кракуни ширяють світом із самого ранку, а пізно ввечері повертаються до хазяїна, сідають йому на плечі й розповідають усе, що почули й побачили за день. 

 

Гуґін та Мунін недарма отримали такі ролі, адже круки дійсно здатні до вивчення й аналізу ситуації навколо себе. Неспроста їхній погляд видається нам пронизливим до кісток — ворони вивчають нашу поведінку, слідкують за подальшими діями та дуже добре запам’ятовують обличчя. Можливо, саме це й лякає — розуміння, що не лише ми можемо досліджувати їх, а й вони — нас. 

 

Із приходом християнства круків почали вважати прибічниками Диявола, переважно через їхню зовнішність та схильність з’являтися на полях битви, аби поживитися плоттю полеглих. Утім, ніхто не намагався винищити популяцію кракунів — одними страшними оповідками й обмежилися.

 

А ще у Великій Британії існує легенда: як тільки всі круки покинуть Лондонський Тауер, монархії в країні настане кінець. Саме тому воронам, які мешкають там, підрізають махове пір’я на одному крилі, аби вони не могли далеко полетіти. Також пернаті мають особистого наглядача — рейвенмайстра, який відповідає за їхнє здоров’я та харчування. А платять йому, між іншим, близько 30 тисяч фунтів стерлінгів на рік.