Ковила, сон-трава, горицвіт: під Лубнами знайшли одні з найбільших в Україні популяції червонокнижних рослин

Натрапив на унікальну ділянку сон-трави біля села Малий В’язівок пенсіонер-переселенець із Бахмута Ігор Пишний. 

 

Чоловік — великий любитель природи — вивчає нову для себе місцевість, об’їжджаючи її на велосипеді й «намотуючи» пішки по кілька кілометрів за день.

 

Отак якось добрався до балки під Малим В’язівком, де, чув, росте сон-трава. А там її видимо-невидимо! 

 

— Пан Ігор повідомив нам про своє відкриття, і ми зрозуміли, що воно феноменальне, — розповів директор громадської організації «Київський еколого-культурний центр» (КЕКЦ), заслужений природоохоронець України Володимир Борейко.

 

— Виїхали з колегами на Лубенщину і були вражені природними унікальними багатствами цієї землі. За своє життя (а мені 65 років) я зроду не бачив такої великої ділянки сон-трави. Спочатку навіть очам своїм не повірив. На Київщині, скажімо, якщо трапляється ділянка, на якій ростуть бодай 30 кущів сон-трави, ми вже беремо її під охорону, бо це вважається значною популяцією. А під Малим В’язівком нарахували майже тридцять тисяч кущів рослин двох видів — сон-трави чорніючої і сон-трави розкритої! Це одна з найбільших популяцій сон-трави в Україні! Обидва види занесені до Червоної книги України і є дуже рідкісними рослинами, а сон-трава розкрита охороняється ще й Бернською конвенцією. 

 

А поруч із сон-травою ростуть майже 10 тисяч кущів іншої червонокнижної рослини — горицвіту весняного. 

У Лубенському лісгоспі Ігор Пишний знайшов величезну популяцію червонокнижної черемші, яка на Полтавщині зустрічається досить рідко, а на Лубенщині лишилась лише одна ділянка — три інші вже знищили браконьєри, що збирають її навесні. 

 

У самих Лубнах, на Лисій горі, де було поселення часів бронзової доби та скіфського періоду, в березні розцвітають тисячі червонокнижних шафранів сітчастих. Такої величезної кількості цих рідкісних рослин, що ростуть в одному місці, відомому природоохоронцю також ніде не зустрічалось. 

 

А в селі Тишки екологи нарахували майже 20 тисяч кущів рідкісної орхідеї дикої — лугової та зозуленця. Великі плантації цієї рослини також зустрічаються у селі Луки. Чималі плантації сон-трави, горицвіту, ковили розташовані в Остапівці. 

 

До речі, найбільшу ділянку ковили, яку ще називають шовковою травою, Ігор Пишний виявив також у балці біля Малого В’язівка. Зараз якраз розцвіла ковила пірчаста. Вона, як і інші види ковили, також червонокнижна. 

 

— За давніх часів весь південь України покривали чудові та безкраї степи з квітучою ковилою. Саме їх описав Гоголь, — розповідає Володимир Борейко. — Український степ неможливо уявити без сріблястих хвиль цієї трави. Коли вона цвіте, степ ніби оживає, стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися. А тепер ковила стала настільки рідкісною, що навіть сільські жителі не знають, що це за рослина.

 

На жаль, місцеве населення вкрай байдуже ставиться до залишків ковилових степів України. Фермери намагаються все розорати, а сільради неохоче дають згоду на те, щоб на цих останніх притулках дикої природи було створено заповідники. Тим часом степи з ковилою — така ж унікальна пам’ятка старовини, як Софія або Києво-Печерська лавра. За одним винятком: будівлі завжди можна відновити, а от квітучі ковилові степи, раз розоравши, відродити вже немає можливості.

Степові ділянки нині є чи не останнім притулком також для горицвіту, шафрану, воронця, астрагалу, брандушки. 

Директор Київського еколого-культурного центру спростовує поширений міф про те, що зривати червонокнижні квіти не можна, бо це призводить до їх знищення.

 

Ба більше, каже, на таких ділянках дозволяється пасти корів і косити траву, бо інакше вони заростуть лісом. А ось рубка дерев, навіть вибіркова, завдає непоправної шкоди. Для лісових орхідей це просто смерть.

 

А кількість підсніжників, за спостереженнями екологів, зменшується при цьому в десять разів! 

 

Величезні збитки ділянкам цілинних степів, за словами Володимира Борейка, завдали і завдають лісники, які засаджують балки білою акацією та сосною. 

Дика орхідея.

 

Заради охорони популяцій рідкісних рослин, виявлених на Лубенщині, ГО «Київський еколого-культурний центр» має намір створити ботанічні пам’ятки природи.

 

Володимир Борейко здиваний, що досі ці місця не мають статусу заповідників. Каже, уже мав розмову з цього приводу з міським головою Лубен Олександром Грицаєнком і отримав від нього згоду. Фахівці готують відповідні документи, які має затвердити Полтавська обласна рада. 

 

— Ділянки унікальних рослин треба терміново зберегти для нащадків, щоб і вони милувалися їхнім чудовим цвітінням, — говорить Володимир Борейко. — Унікальне в екологічному плані місце — Лиса гора — скажімо, може стати популярним об’єктом зеленого туризму й поповнювати бюджет Лубенської громади. Адже, коли вона розцвітає шафранами, туди, щоб помилуватись цим дивом природи і зробити селфі, приїжджають багато туристів. 

 

А яке це диво — ковила! Сиротами покривається шкіра, коли ступаєш по м’якій степовій подушці, і усвідомлюєш, що це місце ще ніхто не розорював від створення світу!

 

Немов серпанком туману, казкова шовкова трава заколисує природу. Прикриєш очі — й ніби бачиш табуни диких коней-тарпанів, що мчать мов стріли, а їхні гриви від горизонту до горизонту обполіскують небо. І хочеться забрести, загубитися в цих нескінченних ковилах і потонути...

Червонокнижний шафран сітчастий.

 

За словами Володимира Борейка, за майже 20 років діяльності Київський еколого-культурний центр створив близько 540 об’єктів природних пам’яток культури у 20 областях України.

 

Дев’ять із них днями було узаконено рішенням Київської обласної ради, по кілька — Житомирської, Чернігівської, Черкаської рад. 

 

— Любителі природи, як-от Ігор Пишний, — велика сила, — зауважує Володимир Євгенович. — Саме завдяки таким ентузіастам, які виявляють унікальні куточки дикої природи й повідомляють нам про них, вдається зберігати заповідні місця у первозданному вигляді.