Президент НАМН академік Віталій Цимбалюк: «Видатних ідей у нас не переводиться, а ось їх запровадження кульгає»

— Віталію Івановичу! В останні роки світова наука переживає повінь піднесення — відкриття й прориви не обійшли, здається, жоден її сегмент. Що вас потішило найбільше в надбаннях медицини цього часу, що слугуватиме їй найплідніше?

 

— З фундаментальних зрушень — розшифровка геному людини. Приватний ефект: у США, Європі та й навіть у Китаї будь-хто за 100 доларів може встановити своє походження ледь не з пращурів. Усе ж вельми цікаво дізнатись, чий ти посланець! Що ж до науки, то вміння декодувати геном відкрило їй неозорі перспективи вивчення й редагування молекули, відповідальної за спадковість, а медицині — здатність краще діагностувати й долати спадкові хвороби.

 

На друге місце в рейтингу новітніх завоювань медицини я поставив би використання стовбурових клітин, що є й моїм давнім науковим зацікавленням. Напрям постав бурхливо і багатообіцяюче й не розчарував результатом: ми вже навчилися вилучати стовбурові клітини не лише з ембріональних, а й із соматичних тканин.

 

Тож цілком досяжним стає створення «запасних» (штучних) органів людського тіла, що в час воєнних дій і по тому є гостро нагальним. І йдеться не тільки про кінцівки, а й про внутрішні органи, уражені внаслідок бойових сутичок чи хронічних захворювань. На тепер створення людських «запчастин» ще виглядає фантастикою, та вже цілком науковою, бо потреба в них — величезна, таким, певен, буде й трансплантаційний вектор медицини в найближчому часі.

 

Не менші горизонти й у клонуванні органів, хоч уточню: маю на увазі терапевтичний, а не репродуктивний його різновид. Створення генетично споріднених пацієнту органів — настійлива вимога доби, а якщо так — медицина відповість на неї оперативно й у повному обсязі. Й це не заспокійливі мріяння вченого, а предметний поступ науки в царині людського відтворення.

 

— Однак найгучніша сфера наукових розвідок нині — штучний інтелект та його інваріанти, до того ж спритно переведені в мілітарний план. Так, уже оголошено створення цілої низки технологій, заснованих на здатності комунікувати з мозком. Приміром з’явилися пристрої, що дозволяють водолазам бачити язиком у каламутній воді, солдатам — у непроникній темряві, причому на 360 градусів довкіл. Глек Пандори відкрито?

 

— Мозок, звісно, — найзагадковіший орган людини, що неослабно надить учених безмежжям можливостей задіяти його здатності задля прогресу. Неосяжний витвір Природи! Надскладна нейромережа, де навіть статистично йдеться про астрономічні величини! В ній, скажімо, більш ніж 100 мільярдів нейронів, в кожного з яких — до 100 тисяч з’єднань, що невпинно поновлюються.

 

Якщо їх умовно викласти в нитку, її довжина дорівнюватиме 14 відстаням до Місяця! В нашій голові — цілий Всесвіт. Гігантський потенціал вивчення й застосування! Вражаюча міць в усьому — інтелекті, пам’яті, мисленні, мотиваціях, механізмах сприйняття й аналізу, проєктуванні себе в часі й просторі.

 

Зараз людство в ейфорії і з острахом переживає злет захопливого інтересу до штучного інтелекту, та, як на мене, жоден варіант ШІ не перевершить людину в тому, що наближає її до Творця, адже ще ні один суперкомп’ютер не здійснив відкриття і, гадаю, й не зробить: для цього потрібне осяяння, а його не запрограмуєш. Воно — дар Божої ласки, а нащо Всевишньому пихате залізяччя, коли в нього є Людина, з якою Творцю вочевидь нудьгувати не доводиться?

 

Утім, маємо віддати належне: сумнівні риси людської натури ШІ переймає хвацько — хитрує, лестить, не кліпнувши екраном, бреше, вправно й охоче замітає сліди. Його б у порядну родину на перевиховання! Тим часом постала доволі скрушна даність: з появою ШІ світ назавжди перестав бути людиномірним, а вже неминуча імплантація чипів у людський організм, боюсь, змінить саму природу людини. «Царства пройдуть», людина лишиться — якою вона буде? Це для мене й є питанням всіх питань...

 

— А що нині найактуальніше для Академії?

 

— Вона живе війною, й було б дивним, якби це було не так. Порятунок бійців ЗСУ й постраждалих від актів російської агресії — на першому плані наших зусиль і дій. Інститути НАМН беруть найважчих військовослужбовців і цивільних жертв тероризму кремля по всіх профілях установ Академії. Ті, хто потребує спеціалізованої, високотехнологічної, комплексної допомоги, багаторазового хірургічного втручання, — лікуються винятково в нас.

 

Скажімо, в Інституті Шалімова нині перебуває боєць, якому вже зроблено близько 20 поетапних операцій, і шанси на збереження його життя й здоров’я ростуть. Надскладні операції з видалення осколків з критично важливих органів, нерідко — серця, успішно роблять в Інституті Амосова.

 

Такі пацієнти поступають до нас із військових шпиталів, де надання медичної допомоги цього рівня нереальне. Ми ж їх переважно рятуємо. За 10 років героїчного спротиву русні установи Академії пролікували десятки тисяч поранених, з них 80% — операції, що могли бути виконані тільки у нас.

 

І тут я хочу оприлюднити своє тверде переконання, засноване на тяглій історичній практиці: війни виграють поранені! Римські легіонери були вкриті шрамами, нацистський Берлін у Другу світову брали воїни, 93% (!) яких були виписані з госпіталів.

 

Бо це завжди — досвідчені, навчені, мотивовані бійці, найпридатніші для армії звитяжці. Тож наше головне завдання щодо таких поранених — вилікувати, відновити й повернути на фронт, бо ж у них є гострий особистий рахунок до ворога. Це золота когорта вояків, яким до снаги найскладніші бойові завдання.

 

У цьому сенсі ми співпрацюємо з військовими медиками, Командуванням Медичних сил ЗСУ. Зокрема, разом діємо з метою забезпечення наших бійців спецпакетами з особливим фізрозчином, що частково поновлює втрату крові, в бойових умовах рятуючи життя військовикам.

 

Я спостеріг ці пакети, перебуваючи в складі військової місії вищих офіцерів країни, що вивчала роботу шпиталів НАТО, зокрема госпіталю імені генерала Персі в Парижі. Звідти ми перейняли множину засобів, процедур і прийомів, украй необхідних як у перші миті уражень воїнів, так і в подальшій карті супроводу поранених.

 

На повну постала й проблема боротьби з мікрофлорою, на яку не діють протизапальні антибіотики. Поранення ж найчастіше отримують в умовах, де санітарний стан довкілля не обирають. Тож у наших лабораторіях триває активний, до самозабуття, пошук суціль нових, альтернативних препаратів, до яких мікровороги людини ще не адаптувались.

 

— Ось ви згадали про створення ліків, що враз актуалізує питання фінансового забезпечення наукових розвідок. У державі — дефіцит коштів на найнеобхідніше. Вчені-медики своєю чергою поставлені в ситуацію, подібну тій, коли б господиня мала зварити борщ з трьох квасолин. А стагнація науки, в тому числі медичної, внаслідок хронічного недофінансування — це програш майбутнього, приреченість країни на світове аутсайдерство, тобто в підсумку — здійснення мрії нарваного кремлівського довбня щодо України! Чи розуміють це можновладці, від яких залежить доля науки?

 

— Дуже болюче питання. Бо навіть коли лікарям нещодавно зарплатню підвищили (цілком заслужено, давно було пора!), науковців укотре обійшли. Тим часом так звані «народні обранці» всі атаки на Академію починають словами: «Де ваші досягнення?». Вони, на щастя, ще є, і суттєві, та їхні джерела чимдалі міліють і пересихають, — з волі тих же нардепів. А лихо зовсім близько — точка неповернення вже ось!

 

Інколи в розпачі навіть зринає думка: а чи не робиться це зумисне, щоб Україна сповзла в прірву придатку до решти світу? І все в мені тоді повстає необорно: українці — не застосунок, а рушій прогресу! Так було й, вірю, — буде, бо ми — велика нація, здатна збудувати найсильнішу країну Європи! Треба лише дати лад у стосунках держави, науки й культури — злука цієї тріади вирішує все. 

 

Кажу роками, на всіх рівнях і за найменшої нагоди: нам вкрай потрібна українська Кремнієва долина як місце втілення проривних ідей у формі обраних експертною радою проєктів. Українці ж надаровані від Бога! Мед від Адама діставали з дуплянок, доки Прокопович не винайшов вулик. Іван Пулюй — професор та ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, до Рентгена встановив фундаментальні властивості й природу катодних та Х-променів.

 

Микола Володось у Харкові відкрив дистанційне ендопротезування (стентування), що стало проривом у судинній хірургії. А Віктор Щеглов з мого рідного Інституту нейрохірургії вперше в світі розробив систему балонізації аневризми артерій головного мозку — переймати його клінічний досвід приїздили з усієї планети, провідних медичних центрів.

 

Видатних ідей у нас не переводиться, а ось їх запровадження кульгає істотно. Тож формат Кремнієвої долини в цих випадках прислужився б зразково, бо й досі доля відкриттів перебуває в руках випадку. Приміром, мене вразив юний дослідник з Малої академії наук, що запропонував робити папір з опалого листя й тим зберегти наші ліси й гаї! Чудова ідея! Й недавно я втішився: в Житомирі завод на основі його технології побудували! Але ж це крапля з моря ідей, зокрема медичних, що гинуть безвісти.

 

— Тоді дозвольте наостанок дотичне запитання. Об’єднання восьми найстаріших американських університетів носить назву Ліги плюща. На ваш погляд, що найбільше пасує умовній асоціації установ НАМН — тюльпан, ковила, шафран? Адже всі вони — мов українська наука, в зоні Червоної книги, тобто на межі зникнення, бо такі ж бездоглядні й самосійні, потерпають від байдужої неуваги. Яку рослину як символ Академії обрали б ви?

 

— Безумовно, мак. У медицині він застосовується як лікувальний засіб, фармацевтичний інгредієнт. В українській народній міфології, фольклорі та й історично мак — це крапельки крові козаків, які лишились на полях битв, що велись за свободу України. Великий символ! Недарма його обрали знаком пам’яті за жертвами всіх воєн. А імпульсом цього рішення, до слова, став вірш канадського військового лікаря Джона Мак-Крея: «У полі Фландрії поміж хрестами // Гойдає вітер мак рядами, // Щоб знали місце, де ми є...». Ті ряди маку — полеглі герої.

 

Україна зараз протистоїть російському монстру, що розв’язав уже 22-гу (за іншими даними дослідників — 28-му!) руйнівну, геноцидну, криваву війну проти нашого народу, бо без нас ординці — уламок улусу та й годі. Тому перший пункт порядку денного кожного свідомого українця — безумовна й неоскаржна воєнна поразка схибленого недофюрера з кремлівської божевільні.

 

А образ майбутнього ми маємо — воно бентежно-закличне. Тоді, певен, й українську медичну науку піднімемо на співмірний її славі щабель. Що ж до Академії, то основне завдання на тепер — якнайбільше вкластися в Перемогу й не дати ласим вороженькам знищити НАМН — велике надбання нації. Та про це вже — наступного разу.