З гумором нормально?
6 січня 2024 року на каналі «Еспресо» в телевізійній програмі Віталія Портникова і Христини Яцків серед інших питань обговорювали проблему виживання гумористичних передач на телебаченні. Ведучий зробив екскурс у минуле, розмірковував над шляхами розвитку гумору в колишньому СРСР. Згадав про творчість Райкіна, Жванецького, Карцева, Петросяна, Тарапуньки і Штепселя та ін. Розповів про динаміку розвитку — КВН, зауваживши, що на зламі XX і XXI століть від України в КВН виступали три команди, а саме — з Одеси, Дніпропетровська і Кривого Рогу. Нагадав, що саме криворіжці започаткували студію «Квартал-95». Цей «Квартал» створював свої комедійні серіали російською мовою і завдяки поширенню на російській території заробляв чималі гроші.
І тут «Остапа понесло». Ведучий раптом почав співчувати «Кварталу-95» у тому, що після початку агресії московитів проти України і прийняття мовного закону «кварталівці» змушені знімати свої серіали українською мовою. Проте ці серіали, з відомих причин, і через мовний бар’єр не можуть транслювати на російському ринку. А в Україні їх прокат не має таких масштабів, як у росії, і від цього «кварталівці» втрачають значні суми коштів.
Вважаю, що замість співчуття «Кварталу-95» шевченківський лауреат В. Портников мав би висловити тривогу, що наш кінематограф не включається в боротьбу з московським агресором, не розвінчує міф про «хороших русскіх», про псевдогуманістичну діяльність московського улуса, яка камуфлюється постатями Пушкіна, Достоєвського тощо.
Ведучий у цій програмі жодного разу не висловив стурбованості тим, що Мінкульт і Держкіно України транжирять величезні бюджетні (народні) кошти на створення недолугих, дурнуватих серіалів на зразок «Сватів», «Голобородьків», «Слуг народу», «Поворознюків», «Дизель-шоу», «Ліги сміху», «Кінохітів» та іншої блювотини.
А мали б замість зйомок цього сміття виділяти кошти на створення художніх чи документальних фільмів з історичної тематики про споконвічні злочинні криваві дії московського улуса, про цю деспотичну, скажену звірюгу, яка в чаду злоби та ненависті століттями вчиняє страшні злочини проти українського та інших сусідніх народів.
Унікальним є те, що досі народи, що мешкають на інших континентах або не є сусідами московії, не знайомі з істинним хижим звірячим обличчям цієї дикої недоімперії — потвори, підлого уламка Золотої Орди, що живе за рахунок загарбання чужих земель і поневолення народів. Про це чомусь не здогадується навіть Папа Римський Франциск.
Значна частина населення Євразії та інших континентів сліпо вірить брехливим вигадкам ідеологів кремля про те, що буцімто українці і росіяни — це один народ. І що всі спірні питання вони можуть вирішити між собою на перемовинах (мабуть, бідолашні не читали Отто Фон Бісмарка про ціну договорів із росією).
Потрібна кінопанорама про московських звірів
А тому, щоб розказати всьому світу й показати у всій «красі» злодіяння московитів, які тягнуться вже з XIII століття, треба створити цикл історичних фільмів, продублювати англійською мовою і розіслати всім посольствам для широкого показу на всіх континентах.
Першим фільмом циклу міг би бути фільм про злочин блудного сина Юрія Долгорукого Андрія Боголюбського, який у 1169 році зібрав на півночі у диких місцях Залісся орду кочівників і зруйнував та пограбував Київ (нечуже йому місто), викравши Вишгородську ікону Пресвятої Богородиці, подаровану свого часу Києву Візантією, і обманом перейменувавши її у Володимирську.
Наступний фільм — про агресивний напад та знищення жадібним московським царем Іваном III у 1478 році уламка Київської Русі — незалежної (суверенної) Новгородської Республіки, яка проіснувала понад 300 років (з 1136-го по 1478 роки). Тут діяло виборче право. Народне віче вирішувало, якого князя садити на княжий престол, якого єпископа запрошувати на керування єпархією. Всі питання співжиття вирішували голосуванням громади тощо. А довершив чорну московську справу біснуватий Іван Грозний, який пізніше, у 1571 році, потопив у крові саме місто Новгород, вирізавши половину його мешканців.
Крім того, треба створити правдивий фільм про визвольну війну Богдана Хмельницького (1648—1654 рр.) замість знятого в 1954 році пропагандистського фільму про ці події. Показати підступну, підлу, зрадницьку поведінку московського царя Олексія по відношенню до Богдана як до, так і після Переяславської ради 1654 року, та злочинне отруєння гетьмана засланими московськими боярами. Як писав Т. Г. Шевченко, «...довелось запить з московської чаші московську отруту».
Треба також зняти фільм про Конотопську битву — агресію московитів на українські землі у 1659 році, коли вже не стало Богдана Хмельницького, і звитяжну перемогу гетьмана Івана Виговського та знищення близько 100 тисяч стрільців злочинця — князя Трубецького.
Слід зняти фільм про жахливу Батуринську трагедію, коли 2 листопада 1708 року московські звірі психопата Петра I за одну ніч вирізали і знищили 15 тисяч мирних мешканців Батурина — гетьманської столиці часів Івана Мазепи. Про цю жахливу трагедію писали в усіх газетах тогочасної Європи. Її відображено в романі Р. Іваничука «Орда».
Є потреба створити фільм про зруйнування «голодною вовчицею», загальною хвойдою — царицею Катериною II у 1775 році Запорозької Січі, де існували прямі вибори на козацькій раді кошового отамана, була рівність між січовиками тощо. І потім як наслідок — повне закріпачення селян по всій Україні.
Потрібно також створити фільм про трагедію під Крутами 29 січня 1918 року, коли п’яна матросня, шовінюги Муравйова, влаштувала звірячу розправу над 30 полоненими захисниками шляху на Київ (студентами, гімназистами) і продовжила садистські розстріли і знущання (для втіхи) над простими мешканцями окупованої столиці, які розмовляли українською мовою, були одягнені у вишиванки. Як писав П. Тичина, «На Аскольдовій Могилі Український цвіт — По кривавій по дорозі Нам іти у світ...» (як у воду дивився).
Слід також зняти такі фільми: про героїчну боротьбу Холодноярської Республіки на Черкащині у 1919—1929 роках проти приблудних більшовицьких банд за романом В. Шкляра «Чорний ворон» (для упокорення холодноярських повстанців комісари кинули регулярну армію і навіть авіацію); про влаштований москвою Голодомор 1932—1933 рр.
і знищення понад 10 млн українців; про садистське вбивство кровожерливим Г. Жуковим десятків тисяч українських хлопців, по-злодійському мобілізованих у 1943 році польовими військкоматами і кинутих без підготовки та без зброї (у чорних свитках) на штурм Дніпра, де вони практично всі гинули; про злодійське влаштування московитами вибуху на Чорнобильській АЕС у 1986 р.; про агресивний напад на Крим і Донбас у 2014 р., про широкомасштабну агресію на Україну в 2022 р. (Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Харків, Маріуполь, Бахмут, Авдіївка, Херсон тощо).
Адже в світі повинні знати, що московський улус — це злочинець і терорист планетарного масштабу. Зрештою, слід розказати світові, що московія — це єдина на планеті країна, яка примудрилася ще в роки середньовіччя двічі, в чаду злоби та ненависті, знищити під корінь перші паростки демократії в Європі, які існували ще до появи парламентського демократичного устрою в Англії, — це Новгородська Республіка (1478 р.) і Запорозька Січ (1775 р.), про виборчу систему якої писав у своїх творах іще Карл Маркс.
Московити на цих злочинах не зупинились і продовжили душити визвольні рухи поневолених народів у XVIII—XX століттях — придушення польських повстань (1794, 1830 і 1863 рр.); знищення у 1919—1922 роках Української Народної Республіки (УНР); вчинення агресії проти інших (демократичних) держав (Фінляндія, Естонія, Литва, Латвія, Польща у 1939—1940 рр).
Продовжуються агресивні дії московитів і в XXI столітті (Придністров’я, Абхазія, Осетія, Україна).
А ще ж було агресивне захоплення у XVI—XIX століттях і звіряча розправа над народами Сибіру, Середньої Азії, Кавказу. І скрізь, де ступала нога московита, — руїни, кров і нещастя.
Невипадково Максим Горький (Пешков) у своїх Берлінських щоденниках за 1922 рік писав: «Наиболее отличительная черта характера русского человека — дикая, садистская жестокость».
Л. БІЛЕЦЬКИЙ Київ
