Середина березня в біатлонному світі — час завершення сезону Кубка світу та підбиття підсумків. Цього року змагальну програму закривали етапи у Північній Америці — в Солджер-Голлоу (США) та в Кенморі (Канада). Саме заокеанські гонки визначили володарів малих і великих кришталевих глобусів, а також місця українських стріляючих лижників.
Чи не головним підсумком біатлонного року для України є відсутність нагород у Кубку світу. Якщо раніше наші біатлоністи закінчували сезон Кубка світу бодай з однією медаллю, то вже другий рік поспіль зачепитися за топ-3 не вдається. Підкреслює тенденцію і відсутність нагород на головному старті року — чемпіонаті світу.
В естафетах, які довгі роки вважались нашим коронним видом біатлонної програми, цьогоріч найкращим здобутком для обох команд стали 5-ті місця на етапах у Хохфільцені та Рупольдінгу відповідно. Не надто порадували результатами наші атлети і в особистих гонках — жодного фінішу в топ-6 і лише три — у топ-10.
Найвищим результатом в особистих перегонах стало дев’яте місце Артема Прими в короткій «індивідуалці» в Антгольці. Проте загалом сезон для 36-річного Прими вийшов невдалим — у загальному заліку він фінішував лише 58-м із 37 балами.
Одного разу — в спринті в Кенморі — топ-10 замкнув і Дмитро Підручний, повноцінну підготовку до сезону якого «змазав» перелом руки. Цьогоріч чемпіон світу-2019, який у пікові роки був у топ-20 загального заліку, став лише 38-м. До зіпсованої підготовки додались і проблеми зі стрільбою: попри високу стартову позицію, Дмитро достроково завершив гонку переслідування Кенмора вже після другого вогневого рубежу, маючи в пасиві аж чотири промахи. Це, до речі, завадило йому пробитись до останнього в сезоні мас-старту.
«Звичайно, є певне незадоволення, та є й об’єктивні причини. Чесно кажучи, я думав, що взагалі не зможу провести цей сезон. Але те, що я пробігав майже весь сезон, за винятком кількох пропусків, узагалі для мене непогано, враховуючи травму, яка у мене була, та пропуск двох місяців підготовки в такий важливий передсезонний час.
Але завжди хочеться кращого, і те, що мені більш-менш рівно вдалося провести цей сезон, — добре. Так, він пройшов без яскравих гонок, та були і виступи, які давали надію і позитивні емоції. Хоча б узяти останній спринт сезону, який подарував і мені, і вболівальникам багато приємних емоцій. А для мене це було ще й знаком того, що я недарма бігав цей сезон», — підбив підсумки Підручний.
Командно ж чоловіча збірна не виконала своє головне завдання — фінішувати в топ-10 Кубка націй та зберегти квоту на особисті гонки у п’ять атлетів. Відверто провальні виступи в естафетах та непереконливі результати Прими і Дудченка, які раніше час від часу навіть боролись за квіткову церемонію, відкинули підопічних Санітри на 11-те місце. Таким чином, чоловіча збірна в наступному сезоні зможе заявляти на особисті старти лише по чотири біатлоністи.
«Мені прикро за командний результат, адже багато чого так і не вдалося нашій команді, і, думаю, зараз прийде час для аналізу та якихось змін», — визнає Підручний.
Юрай Санітра, до речі, раніше говорив, що готовий залишити посаду в разі відсутності потрібних результатів, тому не варто виключати кадрових змін у міжсезоння.
У жіночій команді кращою в загальному заліку стала Юлія Джима (24-та позиція). Слід визнати, через проблеми зі здоров’ям вона цього року навряд чи могла б розраховувати на більше.
Непоганим вийшов дебютний рік на найвищому рівні для Христини Дмитренко, яка виграла «бронзу» у спринті на чемпіонаті Європи, а на ЧС двічі оновлювала особисті рекорди (12-та позиція у спринті й 8-ма — в «індивідуалці»).
Попри проблеми по ходу сезону, в Кубку націй підопічні Миколи Зоца навіть покращили свої позиції (10-те місце минулого сезону і 9-те — цьогоріч), зберігши квоту в п’ять біатлоністок на гонку.
А за трофеї, як зазвичай, боролись провідні біатлонні збірні. Сезон Кубка світу в чоловіків пройшов під домінацією норвезької команди (п’ять перших місць у загальному заліку) та черговим тріумфом Йоганнеса Бьо — 30-річний спортсмен уп’яте в кар’єрі виграв загальний залік, випередивши старшого брата Тар’є. Ще одним вагомим досягненням Йоганнеса стало перевершення показника Мартена Фуркада за кількістю особистих перемог у кар’єрі (85 проти 83). До, здавалося б, вічного рекорду Уле Ейнара Бйорндалена — лише десять перемог.
Водночас у жінок боротьба за головну нагороду тривала до останнього етапу. Перед гонками в Кенморі лідирувала норвежка Інгрід-Ландмарк Тандреволд, але великий глобус зрештою виграла італійка Ліза Вітоцці завдяки перемогам у спринті та гонці переслідування.
