Команда лікарняних клоунів «Файні носи» відвідала прихисток «Твоя опора» у Львові.
Там проводили майстер-клас «Гра як спосіб пережити будь-що».
Спробуємо відтворити атмосферу, щоб кожен читач мав змогу отримати хоча б тимчасовий антистрес у період початку третього року повномасштабної російсько-української війни.
Захищаємося і захищаємо
«А ти будеш зі мною гратися?» — смикає за штанину клоунесу з рожевим волоссям 8-річна Маша. І гладить об’ємну аплікацію ведмедя на сірому светрі.
«Це Мишко, він теж буде з нами. Захищатиме, якщо треба», — розповідає новій подрузі дівчинка. Чотири місяці тому вони з матір’ю виїхали з Курахового, що на Донеччині. Місто постійно перебуває під обстрілами.
«Ми працюємо з 2002 року задля реалізації психологічних знань у побуті, — розповідає керівниця Харківського фонду психологічних досліджень Тетяна Грида. — До повномасштабного вторгнення з клоунами навідувалися у харківські лікарні. А з 24 лютого 2022-го розбрелися по світу. З того, іншого, життя єдиним предметом, який кожен взяв у тривожну валізку, був червоний ніс. З часом частина команди зібралась. Зараз ми не тільки допомагаємо в Харкові, а й інтегруємо переселенців у місцеві громади в Ужгороді, Мукачеві та Львові. Наша діяльність завжди скерована на роботу з дітьми, тому що вони найвразливіші. Утім я точно знаю, що стан наших дітей залежить від стану дорослих. Тому сьогодні ми розкажемо і покажемо вам, як його покращити».
Гра допомагає зменшити страх зіткнення з невідомим.
У запрошенні на майстер-клас кожного просили взяти з собою зручний одяг, змінне взуття або шкарпетки і воду. Після того, як перевзулися, всіх зібрали у коло. Хто не міг стояти, спостерігав за грою зі стільця.
Після кожної вправи гравці збиралися назад і обговорювали те, що відбулося, через «Я-повідомлення». Це комунікаційна стратегія, яка дає нам можливість упевнено показувати свої відчуття.
Є особливо корисним засобом спілкування, коли ми хочемо висловити свої думки чи емоції, не завдаючи шкоди своєму співрозмовнику.
Відкриваємо серце
«Розтираємо ручки, відчуємо тепло, зустрінемось очима одне з одним. Створюємо безпечний простір — кулю навколо нас. Почуємо, як вона дихає, здувається і надувається. Заходимо в неї та відкриваємо своє серце, наскільки це можливо», — каже клоунеса Олена Єрмішкіна.
Гравці немов заходять усередину кола і замикають його. Повертаються спиною одне до одного і кінчиками пальців роблять масаж голови сусіда. Далі з закритими очима мають знайти деталь на його тілі, за якою людину можна впізнати. Коли її знайдено, всіх розводять по різних кутках кімнати та пропонують знайтись і відтворити початкове коло.
«Мені було трішки соромно торкатись інших людей. Ходила навпомацки та весь час вибачалася. На рукаві у мого сусіда був грубий шов, тактильно його легко відчути. Як тільки знайшла, то повністю розслабилася і довірилася йому. Ми кудись рухались у повній темряві, але тривога відступила», — розповідає учасниця тренінгу Василина Іваненко на обговоренні першої вправи.
«Гра допомагає зменшити страх зіткнення з невідомим. Полегшує адаптацію до складних ситуацій, дає нам можливість піднятися над ними. Це наш безпечний простір, де ми можемо дозволити собі почуватися яскравіше, бути вільнішими, шукати нові способи самовираження, а також насолоджуватися тим, як ми створюємо щось абсолютно нове з невідомого», — пояснює клоунеса Олена.
Гравці роблять одне одному компліменти, а потім діляться на пари. Один з учасників був фотографом, а інший — камерою. Фотограф веде «камеру» із заплющеними очима.
Коли обирає кадр, легко кладе руку на голову — і партнер відкриває очі. Всього потрібно зробити 3 кадри. У кінці вправи білявка в чорному светрі, що грала роль камери, розплакалась…
Лікарняні клоуни.
«Спочатку мені було страшно. Немає довіри до людини, яка тебе кудись веде. Але кадри, які обрала моя партнерка, мене дуже розчулили. Шкода, що тепер вони залишилися лише в моїй пам’яті.
Перший раз я розплющила очі і побачила, як клоун грається з дитиною. Це було дуже зворушливо. Дитині приділяють увагу, а не лишають рости як бур’ян у полі. Другий кадр зробили, коли ми були біля вікна, з якого видно видно наше віддзеркалення. Відчуття якоїсь спільності, спорідненості.
І останній, для мене найважливіший, кадр. З куточка кімнати я побачила всіх у залі, вони займались тим самим. Всі ходили із заплющеними очима і довіряли одне одному. І це, виявляється, зовсім не страшно», — розповідає учасниця тренінгу Анастасія Прумкевич.
Наприкінці тренінгу учасники беруться за великі пальці рук, утворивши портал. Ведучі пропонують узяти з нього щось одне. Серед обраного: «перемога, щоб її побачити», «здоров’я», «червона машина», «тепло».
«Витягну чиєсь горе і викину його», — каже жіночка у в’язаній шапці і трусить рукою.
Друзі-латвійці
За грою, сидячи біля стола, спостерігають двоє. Чоловік щось записує у блокнот, час від часу фотографуючи групу. Це друзі харківських клоунів із латвійської команди Dr.Klauns.
Разом вони втілюють проєкт «Лікарняні клоуни інтригують? Ні, лікарняні клоуни інтегрують!». У такий спосіб сприяють психологічному відновленню людей, що потрапили у біду.
Так працюють тренери команди «Лікарняні клоуни».
Фото надані організаторами.
«Лікарі-клоуни різних країн дружать. Ми познайомились на одній із конференцій ще 2016-го, відтоді наш художній керівник Ігор працював з українськими клоунами, допомагав їм професійно зростати і розвиватися, — каже Рената Калівод, керівник організації Dr.Klauns. — Програма «Культура допомагає» дала нам можливість втілити спільний проєкт, щоб ми могли їздити і зустрічатися, робити тренінги і відвідувати лікарні. Міжнародна співпраця дає можливість вийти зі своєї «бульбашки» і познайомитися з підходами інших професіоналів. Після повномасштабного вторгнення ми одразу зрозуміли, що не можемо стояти осторонь. У березні-квітні працювали на польсько-українському кордоні, коли проходив основний потік людей. Намагалися дати їм відчуття іншої атмосфери, більш безпечної. Паралельно працювали з харківськими клоунами, щоб вони могли продовжувати діяльність. Бо якщо ти порожній, то не можеш нічого робити. Для нас цей проєкт — логічне продовження того, що ми робили».
Добрий результат
Перед початком майстер-класу всіх присутніх просили заповнити анкети й позначити відчуття рівня стресу. По закінченню Харківський фонд психологічних досліджень анкетування повторив.
Згідно з його результатами, рівень напруженості в учасників опісля знизився. Високий рівень у групи знизився з 26,7% до 13,3%, помірний знизився удвічі, а середній — утричі, до 6,7%.
Рівень тривожності також змінився: високий рівень зменшився майже втричі — з 20% до 6,7%, помірний рівень залишився без змін, а середній знизився майже вчетверо.
Проєкт «Лікарняні клоуни інтригують? Ні, лікарняні клоуни інтегрують!» втілює ХФПД в межах програми «Culture Helps/Культура допомагає». Співфінансує все це Європейський Союз у рамках спеціального конкурсу пропозицій для підтримки українських переміщених осіб та українського культурного і креативного секторів. Реалізують «Інша освіта» та Zusa.
