Неодмінна умова переходу до ринку в масштабах країни — це плюралізм форм власності. В умовах пострадянської економіки, якщо мати це на увазі, слід говорити саме про приватизацію. Від її результатів залежить, чи в'їдемо ми, зрештою, на широкий шлях цивілізації. Або так і будемо, посипаючи голову попелом, пасти задніх.
Здавалося б, якщо серед вас, шановні владоможці, на відміну від сусідньої Польщі, не знайшлося свого Бальцеровича, то ви вчилися хоча б на чужих помилках. Або на своїх — з недавнього минулого. Наприклад, на тих помилках, що були під час сертифікатної приватизації.
Проте не так відбувається насправді. Ніби сліпі, наступаємо на одні й ті самі граблі. До речі, інколи складається враження, що власника в Україні «створюють» шляхом клонування. Причому маються на меті зовсім не вищі, а суто приземлені інтереси конкретних осіб, які мають безпосереднє відношення до «сервирування приватизаційного столу».
Іншими словами, існує сильна підозра, що вітчизняні Акакії Акакійовичі використовують ресурси і можливості для накопичення особистого капіталу — не обов'язково вульгарного фінансового. Як небезпідставно стверджують американці, головне в житті — вітамін С. Тобто connections — зв'язки.
Існування великої кількості обмежувальних критеріїв при виборі претендентів на участь у приватизаційних конкурсах тільки примножує елементи суб'єктивізму при прийнятті доленосних для держави і суспільства рішень. Це, у свою чергу, нерідко стає сприятливим підгрунтям для різноманітних зловживань.