Олімпійські ігри у Верховній Раді

      Чим наша молода й «зелена» держава може похвалитися перед своїми заможнішими й розвиненішими сусідами по планеті? Хіба що спортсменами. Андрій Шевченко, брати Клички, Яна Клочкова – часом досить назвати ці імена якомусь необізнаному в географії «буржую» з далекого закутка тієї чи іншої країни Заходу, і розгублений доти гер чи месьє, який гарячково намагався відшукати в пам’яті бодай якусь асоціацію з невідомою йому батьківщиною співрозмовника, радо закиває: «Ага, Юкрейн, Юкрейн!».

      Прикметно, що всі згадані «символи», крім «золотої рибки» Клочкової, мешкають уже не в Україні. До них можна додати й Жанну Пінтусевич, яка тепер уже Блок і живе в Америці. Та що казати, якщо навіть наші найуспішніші «фігуристи» катаються вже на чужих ковзанках і, образно кажучи, синьо-жовтий прапор бачать лише на міжнародних виступах. І звинувачувати їх у тому, що українську «прописку» вони поміняли на закордонну, знаючи, в якому стані перебувають наші спортивні бази і комплекси, дуже складно. До того ж ці спортсмени принаймні виступають за Україну, на відміну від тих, хто взагалі накивав п'ятами туди, де їм запропонували кращі умови. Причому йдеться не лише про країни «ситого Заходу», а й про «найближче зарубіжжя». Як пояснити, скажімо, той факт, що «на нещодавньому чемпіонаті світу з легкої атлетики в Парижі збірна України значно відстала в загальнокомандному заліку від збірної Білорусі, населення якої в сім разів менше? Білоруси завоювали сім медалей, українці – лише чотири»? Саме таке запитання поставила фракція Соціалістичної партії голові Держкомспорту Миколі Костенку. Спілкування депутатів із головним куратором спортивних досягнень і провалів нашої держави відбувалося на першому в історії України Дні уряду у Верховній Раді, присвяченому питанню «виконання та вдосконалення законодавства в частині спорту вищих досягнень, підготовки спортсменів України до чергових олімпійських та паралімпійських ігор». Пролобіювала таку тему для чергового звіту Кабміну перед парламентом парламентська «відмінниця», «спортсменка», комуністка і просто красива жінка Катерина Самойлик, яка очолює Комітет ВР з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму. Ностальгія «червоних» за «світлим радянським минулим» відома, і в питаннях спортивних досягнень, схоже, певною мірою виправдана. Ще б пак, адже, як запевняє інший комуніст – Володимир Пузаков, — скажімо, за півстоліття виступів українські спортсмени на літніх олімпійських іграх завоювали 210 золотих медалей (зрозуміло, у складі збірної СРСР). Щоправда, п'яту частину з них (41 «золото») – на Московській Олімпіаді 1980 року, де не виступали спортсмени зі США, але все одно цифра вражає. Чим же пояснюється такий занепад українського спорту?

      Та ясно чим (у таких випадках відповідь зазвичай заміняє характерне потирання великого пальця вказівним та середнім). І «якщо ми терміново не вживемо невідкладних заходів, можна впевнено передбачити подальшу втрату нашою державою провідної ролі в міжнародному спортивному русі», — застерегла з трибуни своїх колег Катерина Самойлик. Бо справа, по суті, лише у фінансовому забезпеченні, адже правову базу для розвитку спорту законодавці протягом трьох скликань парламенту незалежної України сформували «оптимальну». У інших країнах «для розвитку матеріальної бази спорту виділяються значні бюджетні кошти, здійснюється приваблива податкова політика, стимулюється робота тренерів, проводиться досить активно селекційна робота серед перспективних спортсменів, — наголосила головна «спортсменка» Верховної Ради. — А ми від олімпіади до олімпіади, кожні чотири роки, економимо кошти на розвиток спорту, а в останню мить напередодні олімпіади виділяємо певні кошти, які в порівнянні з попередніми роками начебто більші, але все одно не можуть задовольнити навіть мінімальні потреби спорту. Тому і не дивно, що з дев'ятого почесного місця на олімпіаді в Атланті Україна в Сіднеї опинилася на двадцять першому місці». Зрозуміло, наш бюджет занадто бідний, аби задовольнити потреби розвитку олімпійських видів спорту, але про додаткові джерела фінансування потурбувалася Верховна Рада, ухваливши відповідний закон. Але дарма олімпійці чекають обіцяних грошей – парламентське рішення заблоковано двома президентськими вето. А на вболівальників, які ще не втратили надію побачити на п'єдесталі пошани в Афінах українських спортсменів, очевидно, чекає чергове розчарування...

      До речі, день своєї владної гілки у парламенті вшанував своєю присутністю й голова Національного олімпійського комітету, за сумісництвом Прем'єр-міністр Віктор Янукович, якому товаришка Самойлик поспівчувала, оскільки «при такому підході до головних змагань світу» спортивному керівництву держави навряд чи варто очікувати якихось результатів, окрім сорому. Ще б пак, адже «за останні 12 років держава не спромоглася збудувати жодної бази чи центру олімпійської підготовки», а наявні спортивні споруди «не відповідають міжнародним вимогам і стандартам». Тому, за словами Катерини Семенівни, і «доводиться витрачати великі державні кошти на підготовку наших спортсменів на відповідних базах за кордоном, тим самим зміцнюючи матеріальну базу спорту країн, які є суперницями нашої держави на Олімпіаді». І це ще не все. Як повідомила голова профільного комітету, «у такому ж злиденному стані перебуває наукове та медико-біологічне забезпечення наших олімпійців, для здійснення чого використовується науково-діагностичне обладнання 20-річної давнини». До всього, український центр спортивної медицини ще й досі не має свого приміщення...

      Словом, не варто дивуватися з того, що з України тікають не лише спортсмени, а й найкращі тренерські кадри, які виховують чемпіонів по всьому світу. Однак усе так погано лише на перший погляд. Судячи з промови керівника Державного комітету з питань фізичної культури і спорту, погляд цей дилетантський, бо, на думку Миколи Костенка, « про занепад спорту в Україні говорити ще рано». І «стартові позиції по результатах участі в чемпіонатах світу» ми маємо «навіть кращі, ніж перед минулою Олімпіадою». От тільки «треба, звичайно, забезпечити матеріально-технічні й фінансові умови, щоб ми краще підготувалися»... А так – «усьо путьом». Президент встановлює найкращим спортсменам стипендії, під його патронатом проходять спортивні ігри, які «сприяють зміцненню фізкультурно-спортивного руху», органи виконавчої влади «вирішують житлові та соціально-побутові умови спортсменів», а щодо паралімпійського спорту, то «прийняття указу Президента щодо його розвитку, увага до нього з боку державних адміністрацій, збільшення фінансування паралімпійців сприяла зростанню результатів спортсменів-інвалідів на міжнародній арені».

      А й справді, наші паралімпійці показують своїм «здоровим» колегам достойний приклад. Як підкреслив представник громадян України з обмеженими можливостями в парламенті Валерій Сушкевич, сьогодні в паралімпійському і дефолімпійському спорті Україна – світовий лідер. Скажімо, на Паралімпіаді у Сіднеї наші спортсмени здобули 37 медалей. Можливо, це через те, що українським інвалідам жити значно важче, ніж їхнім колегам по нещастю із «буржуйських» країн, де для людини створені відповідні умови. Ось вам і «позитив» злиденного існування українців – «завдяки» щоденній боротьбі за виживання наші паралімпійці залишають далеко позаду звиклих до комфорту європейців та американців...

      P.S. Хтозна, чи буде нашим олімпійцям якась користь із цього засідання. А от декому з екс-чемпіонів користь точно була: ну коли б іще народний депутат Сергій Бубка «засвітився» у стенограмі, як не при розгляді спортивних проблем?

З виступу голови Держкомспорту Миколи Костенка:

      «За умови суттєвого покращення фінансових і матеріально-технічних умов ми маємо можливість гідно виступити на Олімпіаді і вибороти там 22—25 нагород, з яких 5—7 можуть бути золотими.

      Якщо на Паралімпіаді 1996 року спортсмени вибороли 7 медалей, у Сіднеї — 37, то на наступних вони можуть за сприятливих умов завоювати 42 нагороди».